"20" квітня 2016 р.Справа № 916/577/16
За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛВАС";
до відповідача ОСОБА_1 міська рада Одеської області
про визнання права власності
Суддя Літвінов С.В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_2 - довіреність №б/н від 05.03.2016р.;
Від відповідача: -не з'явився;
Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю “Алвас” (далі - ТОВ “Алвас”) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 міської ради Одеської області про визнання за товариством права власності на самочинно збудовані ним будівлі, розташовані по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїлі Одеської області на земельній ділянці загальною площею 0,3911 га, а саме: будівлю сторожки під літ. “У” площею 9,0 кв.м.; будівлю гаражу під літ. “С” площею 19,9 кв.м.; будівлю вбиральні під літ. “Щ”, згідно технічних паспортів на громадський будинок, складених приватним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та оцінки” 21.12.2015р.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ “Алвас”, посилаючись на положення ч. 3, 5 ст. 376 ЦК України, наполягає на тому, що чинне законодавство України допускає визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, права власності на нерухоме майно за рішення суду, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, а також у разі якщо це не порушує права інших осіб.
Ухвалою від 14.03.2016 року порушено провадження у справі № 916/577/16.
Ухвалою від 04.04.2016 року розгляд даної справи відкладався у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та неповне виконання позивачем вимог суду щодо надання витребуваних доказів по справі.
Згідно відзиву на позов від 01.04.2016 року за вих. №01/24-568, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність у позивача права користування земельною ділянкою, на якій розташовані самочинно збудовані об'єкти.
В подальшому, відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про поважність причин відсутності не повідомив, у звязку з чим справа розглядається по наявним в ній матеріалам у порядку ст.75 ГПК України.
В судовому засіданні 20.04.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.
ТОВ “Алвас” було зареєстровано в якості суб'єкта господарювання - юридичної особи державним реєстратором виконавчого комітету ОСОБА_1 міської ради Одеської області 14.11.1995р. реєстр. № 1 535 120 0000 000128 про що було видане відповідне свідоцтво.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки Управління статистики в Ізмаїльському районі з ЄДРПОУ №437 від 26.10.2006р. основними напрямками діяльності товариства є оптова, роздрібна торгівля ПММ.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого ТОВ “Алвас” виконавчим комітетом ОСОБА_1 міської ради Одеської області 28.09.2009р. за №1105 та, згідно витягу Ізмаїльського міського бюро технічної інвентаризації від 30.09.2009р. за №23993689З, позивач є співвласником 1/20 нежитлових приміщень по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїлі Одеської області.
Рішенням ОСОБА_1 міської ради Одеської області від 31.03.2011р. №559-VI “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 (сорок дев'ять) років товариству з обмеженою відповідальністю “Алвас” для розміщення та експлуатації складу ПММ по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїл Одеської області” позивачу було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у довгострокову оренду земельної ділянки загальною площею 0,3911 га для розміщення складу паливно-мастильних матеріалів (ПММ), у тому числі, земельної ділянки №1 площею 0,2090 га та земельної ділянки №2 площею 0,1841 га. При цьому, в процесі оформлення ТОВ “Алвас” правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою загальною площею 0,3911 га для розміщення складу ПММ по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїл Одеської області позивач фактично використовує дану земельну ділянку у своїй господарській діяльності, сплачуючи до державного бюджету відповідні податки.
В подальшому, з метою задоволення своїх виробничих потреб в процесі здійснення господарської діяльності на вищезазначеній земельній ділянці, розташованій по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїлі Одеської області, ТОВ “Алвас” було збудовано у 2011 році будівлю сторожки під літ. “У” площею 9,0 кв.м., будівлю гаражу під літ. “С” площею 19,9 кв.м., а також будівлю вбиральні під літ. “Щ”.
Згідно висновку про технічний стан та можливість подальшої експлуатації будівель (літер У, С, Щ), розташованих на території складу ПММ ТОВ “Алвас” за адресою: м. Ізмаїл, вул. Лісова № 5, виготовленого експертом ОСОБА_3 на підставі кваліфікаційного сертифікату серії АЕ № 000476 від 23.07.2012 року, вищеперелічені будівлі відповідають відповідним державним будівельним нормам (ДБН) та придатні для подальшої експлуатації відповідно до свого функціонального призначення.
З урахуванням зазначеного, посилаючись на правомірність підстав набуття прав на вищевказане нерухоме майно (ст.ст. 328, 331 ЦК України), а також на ті обставини, що ТОВ “Алвас” позбавлене можливості реалізації своїх повноважень власника щодо вищезазначеного нерухомого майна за відсутністю відповідних правовстановлюючих документів на нього, позивач підтримав свої позовні вимоги у зв'язку з чим просить суд визнати за ним право власності на самочинно збудовані будівлі, розташовані по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїлі Одеської області.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
На думку суду, матеріалами даної справи підтверджується, а представником позивача - не заперечувався факт здійснення ТОВ “Алвас” самочинного будівництва наступних об'єктів нерухомості: будівлі сторожки під літ. “У” площею 9,0 кв.м.; будівлі гаражу під літ. “С” площею 19,9 кв.м., а також будівлі вбиральні під літ. “Щ” в процесі експлуатації складу ПММ за адресою: м. Ізмаїл, вул. Лісова № 5
Відносини у сфері містобудівної діяльності регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, законами України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про Генеральну схему планування території України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду», «Про землеустрій», іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об'єктів будівництва (частина третя статті 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», стаття 4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).
Для визнання будівництва самочинним воно має бути пов'язане з об'єктом нерухомості й порушувати одне з положень статті 376 ЦК України.
У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Водночас згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Зазначена норма поширюється на випадки, коли самочинне будівництво здійснено на ділянці, що не була відведена для цієї мети (для будівництва відповідного об'єкта) незалежно від того, хто є власником цієї земельної ділянки (особа, яка здійснила самочинне будівництво, чи інша особа).
Суд може визнати право власності на самочинне будівництво тільки за умови надання земельної ділянки особі, що здійснила самочинне будівництво, у встановленому порядку, зокрема, у випадках: безоплатної передачі земельної ділянки громадянину із земель державної або комунальної власності (стаття 121 Земельного кодексу України); набуття особою, що здійснила самочинне будівництво, земельної ділянки, що надана для даної цілі іншій особі, у власність; укладення договору оренди, іншого цивільно-правового договору, що дає право забудови земельної ділянки; прийняття відповідним органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки тощо.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).
Із контексту частин третьої та четвертої статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Аналіз норм ч. 3 ст. 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є, та не являється забудовником. Зазначена умова є єдиною для визнання права власності на об'єкт нерухомості за такою особою.
В свою чергу, питання виникнення права на земельну ділянку, оформлення речових прав на земельну ділянку врегульовані ст.ст. 125, 126 ЗК України, Законом України “Про оренду землі” від 06.10.1998р. N 161-XIV (з наступними змінами та доповненнями), Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004р. № 1952-IV (з наступними змінами та доповненнями).
Частина третя ст. 376 ЦК України, на відміну від частини п'ятої цієї статті, не ставить набуття права власності особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, у залежність від відповідності виконаних робіт державним будівельним нормам і правилам та порушення прав третіх осіб або суспільних інтересів.
Як було встановлено судом, під час розгляду даної справи позивач в розумінні вимог ст.ст. 125, 126 ЗК України не є користувачем земельної ділянки загальною площею 0,3911 га для розміщення складу ПММ по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїл Одеської області на якій знаходяться самочинно збудовані ним об'єкти нерухомості.
Незважаючи на викладене, на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради Одеської області від 31.03.2011р. №559-VI “Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду терміном на 49 (сорок дев'ять) років товариству з обмеженою відповідальністю “Алвас” для розміщення та експлуатації складу ПММ по вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїл Одеської області” позивачем на теперішній час здійснюється оформлення правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку та з відома відповідача протягом тривалого терміну часу здійснюється фактичне використання зазначеної земельної ділянки у своїй господарській діяльності.
Крім того, за весь час експлуатації позивачем будівель сторожки під літ. “У”, гаражу під літ. “С” та будівлі вбиральні під літ. “Щ”, розташованих на території кладу ПММ за адресою: м. Ізмаїл, вул. Лісова № 5, ОСОБА_1 міської радою Одеської області не вживалось передбачених ст. 376 ЦК України заходів щодо усунення позивачем порушень прав відповідача.
За змістом відзиву на позов від 01.04.2016 року за вих. №01/24-568 відсутні також посилання відповідача на порушення з боку ТОВ “Алвас” прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Ізмаїл та/або інших суб'єктів господарювання.
Натомість, згідно висновку про технічний стан та можливість подальшої експлуатації будівель (літер У, С, Щ), розташованих на території складу ПММ ТОВ “Алвас” за адресою: м. Ізмаїл, вул. Лісова № 5, вищезазначені будівлі визнані експертом такими, що відповідають ДБН та є придатними для подальшої експлуатації відповідно до свого функціонального призначення.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Під час розгляду справи відповідачем не було належним чином доведено суду порушення з боку позивача своїми діями прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Ізмаїл або інших суб'єктів права.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).
Враховуючи викладене, суд, установивши, що позивач здійснив будівництво спірних об'єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці, що протягом тривалого терміну часу знаходиться у фактичному користуванні ТОВ “Алвас”, а правовстановлюючі документи на користування відповідною земельною ділянкою оформлюються відповідно до вимог законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірні об'єкти нерухомості відповідно до положень ч. 2 ст. 331, ч. 3 ст. 376 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Алвас” (68600, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 23856703) право власності на будівлі, розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,3911 га на території ОСОБА_1 міської ради Одеської області за адресою: вул. Лісова, 5 у м. Ізмаїл Одеської області, а саме:
· будівлю сторожки під літ. “У” площею 9,0 кв.м., згідно технічного паспорту на громадський будинок, складеного приватним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та оцінки” 21.12.2015р.;
· будівлю гаражу під літ. “С” площею 19,9 кв.м., а також будівлю вбиральні під літ. “Щ”, згідно технічного паспорту на громадський будинок, складеного приватним підприємством “Бюро технічної інвентаризації та оцінки” 21.12.2015р.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено та підписано 25 квітня 2016 р.
Суддя С.В. Літвінов