73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
07 квітня 2016 р. Справа № 923/115/16
Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія", м. Херсон
до: Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство", с.Геройське, Голопристанський район, Херсонська обл.,
про зобов'язання передати 2000,00 тон солі морської осадної
та
за зустрічним позовом: Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство", с. Геройське, Голопристанський район, Херсонська обл.,
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія", м. Херсон,
про визнання договору розірваним
за участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: ОСОБА_1, уповн. представник, договір про надання послуг адвоката від 21.01.2016р. та свідоцтво від 07.12.2006р.;
від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2, уповн. представник, довіреність від 04.01.2016р.
Обставини справи: провадження у справі порушено за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (позивач) до Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" (відповідач) з вимогами про зобов'язання відповідача передати 2000,0 тон солі морської осадної позивачеві на виконання умов укладеного між ними договору № 7/03-14 від 04.04.2014р. купівлі-продажу солі майбутнього врожаю, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за цим договором в частині передачі позивачеві солі морської осадної врожаю 2015 року.
Відповідач позов не визнав повністю, подав зустрічний позов у справі з вимогою про визнання розірваним договору № 7/03-14 від 04.04.2014р. купівлі-продажу солі майбутнього врожаю. Даний зустрічний позов прийнятий судом, згідно з ухвалою суду від 15.03.2016р., до спільного розгляду з первісним позовом.
Зустрічний позов обґрунтовано ст.ст.509, 525-526, 530, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України та твердженнями про відмову позивача за первісним позовом, в односторонньому порядку, від виконання зобов'язань стосовно фінансування видобутку солі згідно умов цього договору (шляхом попередньої оплати вартості солі), що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, твердженнями про укладання даного договору на вкрай невигідних для ДП "Геройське дослідно-промислове підприємство" умовах, оскільки встановлена договором вартість (ціна) солі 250,00 грн. за 1 тонну (з ПДВ), не відповідає реальним витратам на видобуток солі, при яких відпускна ціна солі складає 1400,00 грн. за 1 тонну та твердженнями про те, що ДП "Геройське дослідно-промислове підприємство" визнано монополістом на ринку реалізації солі морської власного видобутку, у зв'язку з чим реалізація цього товару, на подальше виконання договору № 7/03-14 від 04.04.2014р. купівлі-продажу солі майбутнього врожаю, єдиному суб'єкту господарювання (позивачеві за первісним позовом), й, відповідно, відмова у реалізації цього товару іншим суб'єктам господарювання, суперечитиме антимонопольному законодавству та потягне за собою застосування до ДП "Геройське дослідно-промислове підприємство" штрафних санкцій за порушення цього законодавства.
Позивач за первісним позовом надав відзив на зустрічний позов, згідно з яким просить відмовити повністю в задоволенні зустрічного позову, у зв'язку з відсутністю фактичних та юридичних підстав для задоволення зустрічного позову.
В судовому засіданні 31.03.2016р. оголошено перерву до 07.04.2016р. 10-30 год.
Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 07.04.2016р., відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд-
Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.02.2015р. у справі №923/1885/14 за позовом ТОВ "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (надалі - Компанія) до Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" (надалі - Підприємство) з вимогами про стягнення 334 781,07 грн., у зв'язку із невиконанням Підприємством у 2014 році зобов'язань за договором купівлі-продажу солі майбутнього врожаю № 7/03-14 від 04.04.2014р., задоволено позовні вимоги в повному обсязі та стягнуто з Підприємства на користь Компанії 304 070,00 грн. на повернення попередньої оплати за непоставлений товар, а також, 21284,90 грн. штрафу, 18 244,20 грн. пені, 6871,98 грн. компенсації по сплаті судового збору, 8 038,00 грн. компенсації по оплаті послуг адвоката.
Вказане рішення господарського суду Херсонської області від 10.02.2015р. у справі № 923/1885/14 набрало законної сили, що не заперечується а ні Підприємством, а ні Компанією.
У справі № 923/115/16 суд, на підставі наведеної норми з ст. 35 ГПК України, приймає встановлені рішенням господарського суду Херсонської області від 10.02.2015р. у справі № 923/1885/14 наступні факти: "Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонська виробничо-будівельна компанія" (позивач) та Державне підприємство "Геройське дослідно-промислове підприємство" (відповідач) 04.04.2014р. уклали між собою договір купівлі - продажу солі майбутнього врожаю № 7/03-14, на умовах якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача усю сіль морську осадну (навалом), яка буде вирощена та видобута відповідачем у 2014-2018рр, за ціною 250,00 грн. за 1 тону (з ПДВ), за винятком певної кількості солі врожаю 2014 року, а позивач, зобов'язався щомісячно, починаючи з квітня 2014 року здійснювати попередню оплату вартості цього товару, в узгодженому між позивачем та відповідачем розмірі, але не більш ніж 150 000,00 грн., щомісяця. Згідно з п.2, п.5.1. та п.7.1. цього договору сіль передається (відвантажується) позивачу партіями, на підставі накладних (актів прийому - передачі), протягом десяти днів після закінчення видобутку солі, але, не пізніше 01 грудня кожного поточного року протягом періоду дії договору, на умовах самовивозу. Згідно з п. 6.4. цього договору остаточний розрахунок за товар (сіль врожаю певного року) здійснюється до 31 грудня кожного поточного року протягом періоду дії договору.
На виконання умов договору позивач здійснив у 2014 року попередню оплату товару, у загальній сумі 304 070,00 грн.
Відповідач не передав позивачеві будь-яку кількість товару на умовах договору та, у відповідь на лист-вимогу позивача від 24.11.2014р. № 24/11-2 про передачу товару, листом від 11.12.2014р. № 11-12/14, повідомив позивачу про відсутність у відповідача передбаченого договором товару, оскільки цей товар (всю сіль врожаю 2014 року) вже реалізовано відповідачем".
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) та сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 538 Цивільного кодексу України при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. При цьому, сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.
Згідно з ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією з сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією з сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. При цьому, зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачати, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Згідно з частиною 2 цієї ж статті, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї ж статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ГПК України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, які (пояснення) на вимогу суду, мають бути викладені письмово. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Стосовно позовних вимог за первісним позовом суд зазначає наступне.
Згідно з п. 2, п. 5.1. та п. 7.1. вказаного договору купівлі-продажу солі майбутнього врожаю № 7/03-14 від 04.04.2014р. (надалі - договір) Підприємство повинно передавати (відвантажувати) Компанії товар (сіль) партіями, на підставі накладних (актів прийому-передачі), протягом десяти днів після закінчення видобутку солі, але, не пізніше 01 грудня кожного поточного року протягом періоду дії договору, на умовах самовивозу. Згідно з п. 5.3. договору право власності на товар переходить до Компанії з моменту оформлення накладних (актів прийому-передачі) на товар.
Згідно з п. 6.1. договору Компанія повинна здійснювати авансування видобутку Підприємством солі, шляхом попередньої оплати її вартості, щомісячно, починаючи з квітня 2014 року, в розмірі узгодженому сторонами договору в графіку фінансування, який складається та узгоджується сторонами договору до початку кожного місяця, виходячи із виробничих потреб Підприємства, але не менш ніж 150000,0 грн. щомісяця. Сторони можуть домовитися про іншій порядок фінансування, шляхом внесення змін до цього договору.
Згідно з п.6.4. договору строки перерахування коштів - відповідно до щомісячного узгодженого сторонами договору графіка фінансування видобутку солі. Остаточний розрахунок за всю вирощену та передану сіль - до 31 грудня кожного поточного року.
Згідно з п. 11. договору всі ймовірні претензії за даним договором повинні бути розглянути сторонами договору протягом 30-ти днів з моменту отримання претензії. Згідно з п. 10 договору всі суперечки між сторонами даного договору, з яких не було досягнуто згоди, вирішуються в судовому порядку.
За результатами проведеного судом аналізу положень договору суд дійшов висновку про те, що виконання зобов'язань сторін за цим договором є зустрічним виконанням зобов'язань: видобуток солі, яка щороку до 01 грудня в період дії договору має передаватися Підприємством у власність Компанії, має здійснюється за рахунок коштів щомісячного, протягом кожного календарного року дії договору, фінансування Компанією такого видобутку, що відшкодовує Підприємству його витрати на видобуток солі.
Компанія не надала суду доказів здійснення у 2015 році, на виконання умов договору, фінансування, у будь-якій сумі, господарської діяльності Підприємства з видобутку солі. Таким чином, Компанія у 2015 році не виконало свої зобов'язання за вказаним договором щодо фінансування видобутку солі у 2015 році.
14.04.2015р. Компанія надсилала Підприємству листа від 14.04.2015р., згідно з яким, з підстав укладання між ними договору та його чинності у 2015 році Компанія просила Підприємство повідомити про заплановану кількість отримання врожаю солі морської осадної на 2015 рік, про запланований графік її відвантаження у 2015 році, а також, просив надати на узгодження Компанії графік фінансування видобутку солі на 2015 рік, із супровідним обґрунтуванням виробничих потреб Підприємства. Вказаного листа отримано Підприємством 16.04.2015р. Відповідь на цей лист Підприємством не надано.
За таких обставин (за відсутності фінансування Компанією видобутку солі врожаю 2015 року) та оскільки зобов'язання сторін за договором в частині здійснення попереднього фінансування видобутку солі та поставки солі за своєю суттю мають характер зустрічного виконання зобов'язань вимоги за первісним позовом не узгоджуються з положеннями ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України.
Доводи Компанії про те, що здійсненню Компанією вказаного фінансування у 2015 році перешкоджало невиконання Підприємством своїх обов'язків за договором, в частині складання, виходячи з виробничих потреб Підприємства, та узгодження з Компанією графіка фінансування видобутку солі на 2015 рік, й, відповідно, відсутність такого графіка фінансування відхиляються судом, оскільки за відсутності такого графіка фінансування Компанія не була позбавлена можливості здійснювати відповідне фінансування, в порядку та обсягах, які передбачено п. 6.1. договору, а саме, не менш ніж 150 000,00 грн. щомісяця, протягом 2015 року.
При цьому, суд констатує, що до 14.04.2015р. Компанія не зверталося до Підприємства з претензіями, в порядку п.11 договору, з приводу невиконання Підприємством своїх обов'язків за договором, в частині складання та узгодження з Компанією графіка фінансування видобутку солі на 2015 рік.
Недотримавши від Підприємства відповідний графік фінансування на 2015 рік, у відповідь на свій вказаний лист від 14.04.2015р., що містив відповідний запит, Компанія не звернулася до суду з позовом з вимогою зобов'язати Підприємство виконати зобов'язання за договором, в частині складання та узгодження з Компанією графіка фінансування видобутку солі на 2015 рік.
За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню. У задоволенні позовних вимог за первісним позовом має бути відмовлено повністю.
Cтосовно позовних вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.
1. Суду не доведено належними доказами наявності підстав для розірвання договору, в порядку ст. 651 Цивільного кодексу України, а саме, у зв'язку із істотним порушенням Компанією зобов'язань за цим договором.
В контексті доводів зустрічного позову про відмову Компанії від виконання своїх зобов'язань за договором щодо фінансування видобутку солі суд зазначає таке.
Щодо фінансування видобутку солі врожаю 2014р.
Питання щодо господарських взаємовідносин за договором у 2014 році між Компанією та Підприємством було предметом дослідження судом про розгляді справи № 923/1885/14, рішення у якій від 10.02.2015р. набрало законної сили.
Вказаним рішенням встановлено:
- Компанія виконала свій обов'язок за договором щодо здійснення попереднього фінансування видобутку Підприємством солі врожаю 2014 року у встановленому договором на 2014 рік обсязі:
- Підприємство не виконало свій обов'язок за договором щодо передачі Компанії солі врожаю 2014 року;
- вимоги Компанії до Підприємства про повернення грошової суми попереднього фінансування видобутку солі врожаю 2014 року (вимоги, які були предметом розгляду судом у справі № 923/1885/14) відповідають положенням договору та нормам закону.
На підставі ч. 3 ст. 35 ГПК України вказані обставини, що встановлені рішенням суду від 10.02.2015р. у справі № 923/1885/14, також, приймається судом при розгляді даної, №923/115/16, справи без доказування.
Підприємством не доведено того, що невиконання Підприємством своїх договірним зобов'язань щодо передачі солі врожаю 2014 року Компанії у будь-якій мірі було (або могло бути) зумовлено невиконанням (або неналежним виконанням - внаслідок недостатності фінансування) Компанією своїх договірних зобов'язань щодо фінансування видобутку солі у 2014 році.
Щодо фінансування видобутку солі врожаю 2015р.
В період з початку 2015 року до 15.04.2015р. між Компанією та Підприємством мав місце незавершений судовий спір (справа № 923/1885/14 за позовом Компанії) з підстав невиконання Підприємством зобов'язань по 2014 року за договором № 7/03-14 від 04.04.2014р.
14.04.2015р. Компанія надіслало Підприємству листа від 14.04.2015р., згідно з яким, з підстав укладання між ними договору та його чинності у 2015 році просила повідомити Компанію про заплановану кількість отримання врожаю солі морської осадної на 2015 рік, про запланований графік її відвантаження у 2015 році, а також, просив надати на узгодження Компанії графік фінансування видобутку солі на 2015 рік, із супровідним обґрунтуванням виробничих потреб Підприємства. Вказаного листа було отримано Підприємством 16.04.2015р. Відповідь на вказаний лист Підприємством не надано. Підприємством не надано й суду доказів наявності об'єктивних причин для ненадання відповіді на вказаний лист Компанії.
Суду не надано доказів того, що Підприємство в своїх виробничих планах на 2015 рік розраховувало на отримання від Компанії фінансування видобутку Підприємством солі врожаю 2015 року (передбачало це фінансування).
Крім того, суду не надано доказів звернення Підприємства до Компанії в період з 01.01.2015р. до 14.04.2015р. з претензіями щодо відсутності передбаченого договором фінансування Компанією видобутку солі врожаю 2015 року.
Також, суду не надано доказів звернення Підприємства до Компанії, після 14.04.2015 року стосовно збільшення обсягів фінансування видобутку Підприємством солі врожаю 2015 року, у зв'язку з відсутністю (ненадходженням) такого фінансування у першому кварталі 2015 року.
2. Суду не надано доказів наявності підстав для розірвання договору, в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України, у зв'язку із істотною зміною обставин, після укладання даного договору: Підприємство не надало суду доказів на обґрунтування одночасної наявності передбачених цією нормою Цивільного кодексу України чотирьох умов для розірвання договору, які необхідні для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона).
Зокрема, всупереч приписів ч. 2 ст. 43 ГПК України та ст.33 ГПК України, Підприємство не надало суду доказів суттєвого збільшення витрат Підприємства, які пов'язані з видобутком 1-єї тонни солі у 2015 році та у 2016 році, проти відповідних витрат за станом на 04.04.2014р. - дата укладання договору. Суду не надано відповідних калькуляцій витрат, наказів про встановлення на 2015-2016рр відпускних цін на сіль по Підприємству або ж будь-яких первинних документів за 2014 рік та 2015 рік (або за перший квартал 2016 року) на обґрунтування розміру витрат, які є складовими вказаних калькуляцій, для здійснення судом порівняння розмірів таких витрат за станом на дату укладання вказаного договору та у 2015 (або 2016) році. З цих підстав твердження Підприємства про укладання договору на вкрай невигідних для Підприємства умовах (в частині визначення відпускної ціни солі) відхиляються. Крім того, суд констатує, що Підприємство не зверталося до Компанії з питання перегляду (збільшення розміру) встановленої договором відпускної ціни на сіль. Доказів іншого Підприємством не надано.
Також, Підприємством стверджується про наявність додаткової підстави для розірвання договору в порядку ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки у вересні 2015 року територіальним підрозділом Антимонопольного комітету України визнано що Підприємство з 2014 року займає монопольне становище на відповідному товарному ринку, проте, факт зайняття Підприємством такого становища не був врахований при укладанні договору, й, подальше виконання Підприємством своїх обов'язків згідно цього договору (в частині продажу всього обсягу щорічного врожаю солі одному покупцю) суперечитиме приписам антимонопольного законодавства України.
З приводу цього суд зазначає, що 29.09.2015р. адміністративною колегією Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - ТВ АМК) винесено рішення № 88-р/к у справі № 29/2-15 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з п. 1 резолютивної частини вказаного рішення ТВ АМК визнано, що Підприємство у 2014 році та у першому півріччі 2015 року займало монопольне становище на ринку реалізації солі морської власного видобутку в територіальних межах України, з часткою 100 відсотків. Згідно з п. 2 резолютивної частини вказаного рішення ТВ АМК було визнано, що діяння Підприємства, які полягали у відмові суб'єкту господарювання у реалізації солі морської власного видобутку за відсутності альтернативних джерел придбання, є порушенням передбаченим п.2 ст.50, п. 5 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом повної відмови від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання.
Станом на теперішній час дане рішення ТВ АМК не скасоване та не визнано недійсним, повністю або частково. Докази іншого у суду відсутні. За таких обставин суд приймає встановленим факт зайняття Підприємством монопольного становище на вказаному товарному ринку у відповідний період часу.
Разом з тим суд зазначає, що ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) положення на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього не має жодного конкурента або ж він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливості доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини. Згідно з частиною 2 цієї ж статті монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 (тридцять п'ять) відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 (тридцять п'ять) або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.
Згідно з частиною 4 цієї ж статті вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку
товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною 5 цієї ж статті монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:
- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 (п'ятдесят) відсотків;
- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 (сімдесят) відсотків, - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Згідно з пунктом 5 частини 2 цієї ж статті зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається часткова або повна відмова від реалізації товару за відсутності альтернативних джерел придбання.
Згідно з частиною 3 цієї ж статті зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність за законом.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції" з метою запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України може надавати суб'єктам господарювання на підставі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності дій суб'єктів господарювання положенням, зокрема, ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Виходячи з наведеного у рішенні від 29.09.2015р. № 88-р/к ТВ АМК фактичного обґрунтування висновку щодо факту наявності у Підприємства у 2014 році та у першому півріччі 2015 року монопольного становище на ринку реалізації солі морської власного видобутку (через наявність суттєвих бар'єрів доступу на ринок товару, у вигляді обмеженої кількості родовищ для виробництва (фактично, видобутку) товару з аналогічними характеристиками, необхідності отримання спеціального дозволу компетентної державної установи та укладання обов'язкових для господарської діяльності на ринку даного товару договорів з уповноваженими державними органами (або органами місцевого самоврядування), необхідності наявності та утримання спеціальної інфраструктури виробництва (видобутку) товару). Підприємство мало враховувати при укладанні в квітні 2014 року договору з Компанією на можливість зайняття Підприємством, в силу приписів ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", монопольного становища (одноосібного або ж колективного) на ринку солі морської власного видобутку.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкти господарювання зобов'язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
В контексті наведеного, Підприємство маючи намір укласти вказаний договір, не було позбавлено можливості, в порядку ст. 14 Закону України "Про захист економічної конкуренції", звернутися до органу Антимонопольного комітету України по отримання висновків у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності дій з укладання цього договору приписам ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
За таких обставин, встановлений ТВ АМК факт зайняття Підприємством монопольного становища на ринку товару, відносно купівлі-продажу якого сторони у справі уклали договір, за станом на дату укладання сторонами у справі такого договору, не може розглядатися як істотна зміна обставин, після укладання договору.
Додатково, суд зазначає, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін визнано судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В контексті наведених положень ст. 207 Господарського кодексу України, ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України та винесення ТВ АМК рішення від 29.09.2015р. № 88-р/к суд зазначає, що невідповідність договору № 7/03-14 від 04.04.2014р. вимогам законодавства про захист економічної конкуренції може бути підставою для визнання договору недійсним в судовому порядку, а не підставою для розірвання договору.
За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм суд дійшов висновку про те, що як первісний, так і зустрічний позов не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів відмовляється в повному обсязі, й тому, судовий збір, що сплачений за подання таких позовів, має бути покладений повністю на позивачів за цими позовами.
Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються при відмові в позові - на позивача. У зв'язку з відмовою в повному обсязі в задоволенні первісного позову витрати позивача за цим позовом на оплату послуг адвоката покладаються на позивача за первісним позовом.
Керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд -
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог за первісним позовом.
2. Відмовити в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом.
Повне рішення складено 21.04.2016р.
Суддя К.В. Соловйов