ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.04.2016Справа №910/25768/15
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Резиденція"
до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про тлумачення умов договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №97 від 13.05.2009 року
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Тертичний О.М. - представник за довіреністю № 050/05-11503 від 25.12.2015 року.
встановив:
На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Резиденція" до Департаменту економіки та інвестиції виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про тлумачення умов договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 97 від 13.05.2009 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.05.2009 року між ним та відповідачем укладено договір № 87 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.
В подальшому сторонами укладено додаткова угода №1 від 01.04.2010 року.
Оскільки, відповідач на даний час по-іншому тлумачить умови договору, тому позивач звернувся в суд з вимогами про тлумачення умов договору, а саме пункту 3.1 договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №97 від 13 травня 2009 року та пункту 4 додаткової угоди №1 від 01.04.2010 року до договору від 13 травня 2009 року №87 у взаємозв'язку з пунктами 2.1 договору і пунктами 3, 5.3 та 6 додаткової угоди №1. Роз'яснити, що пункт 3.1 договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 97 від 13 травня 2009 року та пункт 4 додаткової угоди № 1 від 01.04.2010 року до договору від 13 травня 2009 року № 87: «Забудовник зобов'язується перерахувати залишок пайового внеску в розмірі 3 256,58 тис. грн. (без ПДВ) у строк з січня 2011 р. по грудень 2012 року включно рівними частина щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету».
Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.10.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 20.10.2015 року.
У судовому засіданні 20.10.2015 року оголошено перерву до 09.11.2015 року.
28.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі, заяву про внесення змін до позовної заяви, 05.11.2015 року - клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 09.11.2015 року представник позивача підтримав подане клопотання про відкладення розгляду справи.
Представник відповідача не заперечував проти даного клопотання.
Рішенням господарського суду Сумської області № 920/17/15 від 17.06.2015 року, за позовом заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Резиденція" про стягнення 4 154 530,00 грн. позов задоволено частково в сумі 3 505 480,00 грн., в решті позовних вимог у сумі 518 260,00 грн. відмовлено.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.11.2015 року зупинено провадження у справі № 910/25768/15 до вирішення Харківським апеляційним господарським судом справи № 920/17/15 за позовом заступника прокурора Подільського району м. Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Резиденція" про стягнення 4 154 530,00 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2015 року ухвалу господарського суду м. Києва від 09.11.2015 року скасовано.
17.02.2016 року до господарського суду м. Києва надійшли матеріали справи №910/25768/15.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.03.2016 року розгляд справи призначено на 28.03.2016 року.
В судове засідання 28.03.2016 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 25.12.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0130 36583499.
Представник відповідача подав додаткові докази по справі.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.03.2016 року розгляд справи відкладено на 12.04.2016 року.
В судове засідання 12.04.2016 року представник позивача не з'явився, вимоги ухвали суду від 25.12.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0130 36588415.
Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
13.05.2009 року між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Перспектива-Резиденція" (забудовником) укладено договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 87 від 13.05.2009 року.
Відповідно до п. 1.1 договору, предметом цього договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (надалі - пайовий внесок), у зв'язку із будівництвом офісно-торговельного центру з підземним паркінгом загальною площею 13 170,25 кв.м. (в т.ч. площа офісної частини - 11 005,16 кв.м., промтоварних магазинів - 339,56 кв.м., підземного паркінгу на 35 м/м - 1186,53 кв.м., технічних приміщень - 639,00 кв.м.) на вул. Спаській, 26/14 у Подільському районі м. Києва.
Розмір пайового внеску, відповідно до пункту 2.1. договору та згідно з розрахунками 1, 2, 3 та 4 від 12.05.2009р., які є невід'ємною частиною цього договору, становить 4 736 849,00 грн.
Згідно з п.3.1 договору, забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п.2.1 договору, у строк з травня 2009 року по грудень 2011 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця, на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
01.04.2010 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору від 13 травня 2009р. №87, в якій сторони домовились про наступне: станом на 22.03.2010 року забудовником згідно договору від 13.05.2009р. №87 перераховано пайові кошти у сумі 1 528,60 тис. грн. (п.1).
Пунктом 2 встановлено, що згідно договору від 13.05.2009р. №87 забудовником повністю сплачені частки пайового внеску з травня 2009 року по лютий 2010 року включно.
Відповідно до п.2 цієї угоди залишок пайового внеску, що підлягає перерахуванню забудовником згідно договору від 13.05.2009р. №87, становить 3 256,58 тис. грн. (п.3).
Пунктом 4 встановлено, що відповідно до п.2 та п.3 цієї угоди та рішення постійно діючої комісії з питань пайової участі КМДА від 22 березня 2010 року, забудовник зобов'язується перерахувати залишок пайового внеску у сумі 3 256,58 тис. грн.. (без ПДВ) у строк з січня 2011 року по грудень 2011 року включно на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
13.03.2012 року позивач перерахував відповідачу 1 085 520,00 грн. частки пайового внеску по договору №87 від 13.05.2009 року, що підтверджується платіжним дорученням № 59 від 13.03.2012 року.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
За приписами Цивільного кодексу України тлумачення правочину, може здійснюватися як сторонами, так і на вимогу однієї із сторін судом.
Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
Так, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.
Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Вказана правова позиція підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2016 року у справі №904/6486/15.
Судом встановлено, що рішенням господарського суду Сумської області від 17.06.2015 року у справі №920/17/15, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 року, позов задоволено частково в сумі 3 505 480,00 грн. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива-Резиденція" (40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 61, код ЄДРПОУ 30058479) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному управлінні Державної казначейської служби України у м. Києві (р/р 31517921700001, код банку 820019, код ЄДРПОУ 37993783, код доходів 24170000) 3 505 480,00 грн. В решті позовних вимог в сумі 518 260,00 грн. - відмовлено.
Так, в рішенні господарського суду Сумської області від 17.06.2015 року у справі №920/17/15 встановлено, що відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 01.04.2010 року до договору № 87 ТОВ «ПЕРСПЕКТИВА РЕЗИДЕНЦІЯ» повинно було перерахувати пайовий внесок в розмірі 3 256 580,00 грн. у строк з січня до грудня 2011 року включно. Таким чином, сторони пунктом 4 додаткової угоди узгодили саме такий порядок перерахування 3 256 580,00 грн. пайового внеску.
А в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 року у справі №920/17/15 зазначено, що відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 01.04.2010 року до договору № 87 ТОВ ПЕРСПЕКТИВА РЕЗИДЕНЦІЯ повинно було перерахувати пайовий внесок в розмірі 3 256 580,00 грн. у строк з січня до грудня 2011 року включно, тобто єдиною сумою у встановлений сторонами строк.
Частиною 3 статті 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, при розгляді вищезазначеного позову (про стягнення) у справі №920/17/15 суд здійснив тлумачення умов договору в контексті здійснення правозастосування, тобто встановив правову природу та зміст договору (права і обов'язки його сторін) з метою визначення правових норм, які регулюють правовідносини, які склались між сторонами та відповідно які підлягають застосуванню судом.
Крім того, звернення з окремим позовом про тлумачення умов договору є можливим за наявності невизнаного відповідачем права позивача (при пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права) лише за умови, коли сторони не приступили до виконання договору з огляду на невизначеність щодо порядку його виконання (не з'ясування дійсного змісту прав і обов'язків сторін). Факт виконання сторонами договору свідчить про досягнення згоди щодо порядку його виконання та відсутність матеріальних підстав (невизнаних/оспорених/порушених прав та інтересів) для застосування тлумачення як способу захисту прав.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що умови договору № 97 від 13.05.2009 року та додаткової угоди №1 від 01.04.2010 року цілком зрозумілі, відповідають волі осіб, що їх укладали, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача про тлумачення пункту 3.1 договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №97 від 13 травня 2009 року та пункту 4 додаткової угоди №1 від 01.04.2010 року до договору від 13 травня 2009 року №87 у взаємозв'язку з пунктами 2.1 договору і пунктами 3, 5.3 та 6 додаткової угоди №1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання рішення: 22.04.2016 року.
Суддя С.М.Мудрий