ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.03.2016Справа №904/44/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Італфуд Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТТА-1"
про стягнення 30 000,03 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники сторін:
Від позивача: Погореляк І.С. - керівник;
Від відповідача: не з'явились.
В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Італфуд Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТТА-1" про стягнення 30000,03 грн. заборгованості за договором поставки № 300044 від 01.10.2013р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 3000444 від 01.10.13 р. в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вищевказаному розмірі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.01.16 р. на підставі ст.ст. 15, 17 Господарського процесуального кодексу України позовні матеріали надіслано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва у зв'язку із встановленням в ході їх розгляду, що місцезнаходженням відповідача є 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, 7Г.
За наслідками автоматичного розподілу автоматизованою системою документообігу суду позовні матеріали передані на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 904/44/16 та призначено до розгляду на 02.02.2016.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 та 25.02.2016 розгляд справи № 904/44/16 відкладався на 25.02.2016 та 31.03.2016 відповідно.
У судове засідання 02.02.2016 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 02.02.2016 не з'явився.
Копія ухвали суду від 16.01.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 514000, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Дніпровська, буд. 334 а/1 на час проведення судового засідання 02.02.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "із закінченням встановленого терміну зберігання" та адресату не вручена.
У судове засідання уповноважені представники сторін 25.02.2016 не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 25.02.2016 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103037004409.
Копія ухвали суду від 02.02.2016, яка направлялась відповідачу на адресу: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Г, яка співпадає з інформацією щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 25.02.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "адресат вибув" та адресату не вручена.
У судове засідання 31.03.2016 з'явився уповноважений представник позивача.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Копія ухвали суду від 25.02.2016, яка направлялась відповідачу на адресу:02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7-Г, яка співпадає з інформацією щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 31.03.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання" та адресату не вручена.
Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.02.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення б/н від 29.01.2016, які судом долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 02.02.2016 представником позивача подане письмове клопотання б/н від 02.02.2016 про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, опису вкладення у цінний лист та квитанції про направлення позовної заяви з додатками відповідачу. Клопотання судом задоволено, документи долучені судом до матеріалів справи.
Також в судовому засіданні 31.03.2016 представник позивача подав клопотання б/н від 30.03.2016 про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.
Документи, витребувані ухвалами суду від 16.01.16, 02.02.2016 та 25.02.16 відповідачем суду не надано.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань не надходило.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 31.03.2016 суду не надано.
Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.
Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.
Представник позивача у судовому засіданні 31.03.2016 виклав та підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі, відповів на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Італфуд Україна" (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕТТА-1" (відповідач у справі, покупець за договором) укладено Договір поставки №300044, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується здійснити поставку товару в строки, обумовлені даним договором згідно замовлення покупця, як є невід'ємною частиною даного договору (далі - додаток № 2 «Замовлення товару»), а покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар на умовах викладених в додатку № 4 до даного договору «Додаткові умови», який є його невід'ємною частиною.
Розділами 2 - 8 Договору сторони узгодили асортимент та ціну товару, умови поставки, вимоги до товар, якість, пакування та маркування товару, тару, умови приймання та повернення товару, суму договору та порядок розрахунків, відповідальність сторін тощо.
Відповідно до п. 12.1 Договору термін дії даного договору встановлюється з моменту його фактичного підписання і до "31" грудень 2014 року.
Згідно п. 12.2 Договору дія даного договору автоматично продовжується на один рік, у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону в письмовій формі про свої наміри змінити чи призупинити дію договору на протязі 30 календарних днів до закінчення дії даного договору.
Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що постачальник здійснює поставку товару в пункт доставки згідно Замовлення покупця своїми транспортними засобами і за свій рахунок. Адреси пунктів доставки покупця вказані в додатку № 4 до цього Договору "Додаткові умови".
Також 01.10.2013 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткові умови до Договору поставки №300044 від 01.10.2013, відповідно до яких постачальник відвантажує товар на адресу покупця на умовах DDP (доставка товару постачальником в пункт вказаний покупцем) у відповідності з правилами ІНКОТЕРМС в діючій редакції.
Відповідно до п. 1.1. Додаткових умов адреса пункту доставки: СМ "Преміум-маркет" в ТЦ "Еліт-Центр", м. Дніпропетровськ, вул. Сєрова, 7.
Згідно п. 2.1 Договору асортимент і ціна товару узгоджуються в специфікації до Договору. Специфікація затверджується сторонами у встановленій формі (додаток № 1 "Специфікація") і є невід'ємною частиною даного договору.
Пунктом 2.3 Договору покупець має право в односторонньому порядку ініціювати зміни цього Договору щодо асортименту товару, затвердженого в Специфікації сторонами.
Зокрема, сторонами було узгоджено та підписано специфікацію від 01.10.13 р. до Договору, копія якої міститься в матеріалах справи, згідно якої визначені найменування товару, термін його зберігання, виробник, кількість та ціна тощо.
Відповідно до п. 3.1 Договору постачальник здійснює поставку товару в пункт доставки згідно Замовлення покупця своїми транспортними засобами і за свій рахунок. Адреси пунктів доставки Покупця зазначені в додатку № 4 до цього Договору "Додаткові умови".
Згідно п. 3.12 Договору постачальник зобов'язаний надати в пункт доставки разом з кожної поставкою товару наступні документи:
- товарну (товаротранспортну) накладну;
- копію Замовлення, підтвердженого і засвідченого печаткою постачальника;
- податкову накладну:
- у разі повернення товару - довіреність на одержання повернення і коригувальну податкову накладну,
- сертифікат якості товару (посвідчення якості товару),
- санітарно-гігієнічний висновок;
- ветеринарне свідоцтво для товарів тваринного походження;
- карантинний дозвіл для товарів рослинного походження,
- технічний паспорт та інструкції по використанню (на побутову техніку);
- на товари, які підлягають сертифікації, Постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності, і копії свідоцтва про визнання відповідності;
- а також інші документи, передбаченні законодавством України.
Поставка вважається нездійсненою, якщо дані документи не будуть надані разом з поставкою Товару, за винятком товарів, при поставці яких надання зазначених документів не визначено законодавством як обов'язкове.
Датою отримання Товару вважається дата отримання всіх необхідних документів. На термін оформлення необхідних документів покупець виробляє відстрочку дати платежу Постачальнику.
За умовами п. 1.2 Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товаротранспортної) накладної, яка підтверджує факт передачі Товару.
Як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 179 159,28 грн., що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками продавця та покупця видатковими накладними, а саме: №Ф000002618 від 28.11.2013 на суму 31105,14 грн., №Ф000002619 від 28.11.2013 на суму 3 192,84 грн., №Ф000002793 від 19.12.2013 на суму 24 176,93 грн., №Ф000002927 від 26.12.2013 на суму 4 000,80 грн., №Ф000000269 від 26.02.2014 на суму 28 133,22 грн., №Ф000000385 від 18.03.2014 на суму 17 606,40 грн., №Ф000000869 від 27.05.2014 на суму 12 673,57 грн., №Ф000001073 від 27.06.2014 на суму 6 384,42 грн., №Ф000001687 від 17.10.2014 на суму 51 885,96 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами п. 4.2 Договору товар повинен відповідати всім санітарним, гігієнічним, технічним стандартам, іншим умовам та правилам, заявленим виробником та встановленим діючим законодавством України, які пред'являються до продажу товарів у роздрібні торгівлі.
Якість товару, поставленого за даним Договором, повинна відповідати інформації про товар, зазначеній на супровідних документах та на пакуванні (п. 4.5 Договору).
Заперечень щодо факту поставки товару за вказаним видатковими накладними товару на загальну суму 179 159,28 грн. відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару, а також заперечень щодо наявності передбачених пунктом 3.12 Договору документів від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Італфуд Україна" умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з поставки товару ТОВ "ТЕТТА-1", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар та супровідна документація без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем на підтвердження факту поставки товару відповідачу додатково надані суду копії відповідних податкових накладних.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
За приписами ч. 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Виходячи з приписів вищенаведених положень законодавства та умов Договору прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на нього.
Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліг нарахування податку.
Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно з положеннями п.п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.п. 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до абз. 2 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, за висновками суду надані позивачем копії податкових накладних позивача за спірний період додатково підтверджують отримання відповідачем продукції від ТОВ «Італфуд Україна» та належне його оприбуткування і відображення у власному бухгалтерському обліку позивача.
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що загальна сума Договору складає суму Товару, по отриманого всім накладним.
Покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в строк, встановлений сторонами в пункті 5 Додатку № 4 до цього договору "Додаткові умови " (п. 7.2 Договору).
Зокрема, згідно п. 5.1 Додаткових умов покупець здійснює оплату за поставлений товар шляхом банківського перечислення грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 65 календарних днів з моменту поставки товару.
Днем здійснення платежу є день, в який сума, яка підлягає оплаті, списується з розрахункового рахунку покупця (п. 7.6 Договору).
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти лише в розмірі 140 406,04 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями відповідних виписок банку по рахунку ТОВ "Італфуд Україна".
Окрім того судом встановлено за матеріалами справи, що відповідачем було також здійснено повернення товару на суму 8753,21 грн., що підтверджується накладними на повернення № 1153 від 04.03.14 на суму 75,00 грн., № 3812 від 09.02.2015 на суму 300,00 грн., № 3813 від 09.02.2015 на суму 536,99 грн., № 3814 від 09.02.20105 на суму 272,16 грн., №3815 від 09.02.2015 на суму 661,18 грн., № 3816 від 09.02.2015 на суму 5 942,16 грн., №3817 від 09.02.2015 на суму 199,56 грн., № 3818 від 09.02.2015 на суму 51,66 грн., № 3819 від 09.02.2015 на суму 330,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи. Додатково факт повернення частини товару та відповідне його відображення в податковому обліку позивача підтверджується наданими позивачем копіями відповідних розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних.
Отже, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат та повернення частини товару залишок несплаченої відповідачем заборгованості за поставлений товар становить 30 000,03 грн.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, станом на момент подання позовної заяви відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар в сумі 30 000,03 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.
У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 300044 від 01.10.2013 або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 30000,03 грн. коштів за поставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.
Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
При цьому судом враховані приписи ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній з 01.09.15 р.), згідно якої за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 мінімальних заробітних плат.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", а саме статтею 8, установлено на 2016 рік наступний розмір мінімальної заробітної плати - 1378,00 гривень.
Тобто, звернувшись до суду в січні 2016 р. із позовом про стягнення 30000,03 грн., тобто з вимогою майнового характеру, позивач мав сплатити з урахуванням заявлених вимог 1378,00 грн. судового збору. Отже саме в цьому розмірі судовий збір підлягає відшкодуванню відповідачем.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕТТА-1" (вул. Здолбунівська, 7Г, м. Київ, 02081, код ЄДРПОУ 38685495) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Італфуд Україна" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13; код ЄДРПОУ 36186770) основний борг у розмірі 30 000,03 грн. (тридцять тисяч гривень 03 коп.) та 1378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 копійок) судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 21 квітня 2016 р.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон