ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.04.2016Справа №910/3324/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Антекс"
до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк"
про визнання договору недійсним
Суддя Грєхова О. А.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Медведь А.В. - представник за довіреністю
Товариство з обмеженою відповідальністю "Антекс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" про визнання недійсним кредитного договору №04-472 від 28.08.2007.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення додаткової угоди №22 від 30.05.2014 до кредитного договору №04-472 від 28.08.2007 зазначений кредитний договір було укладено в новій редакції, який в свою чергу, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки цільовим призначенням кредитних коштів було визначено сплату заборгованості за договорами, які вже припинені. Отже, за твердженнями позивача, кредитний договір №04-472 від 28.08.2007 р. є недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 порушено провадження по справі № 910/3324/16, розгляд справи призначено на 28.03.2016.
25.03.2016 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог суду про порушення провадження у справі, а також клопотання про відкладення розгляду справи.
28.03.2016 через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позовну заяву.
18.04.2016 від позивача надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Позивач в засідання господарського суду 18.04.2016 своїх представників не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 18.04.2016 проти вимог, викладених у позовній заяві, заперечив.
Відповідно до п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, суд вирішив відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, в зв'язку з необґрунтованістю.
Суд виходить з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
У пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 роз'яснено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Вказані обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та заперечень проти заявлених позовних вимог, а також витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання відповідачем процесуальними правами.
Крім того, Вищий господарський суд України в Інформаційному листі №01-08/140 від 15.03.2010 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин
Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Одночасно, твердження позивача про неможливість забезпечення участі у розгляді справи 18.04.2016 свого повноважного представника, господарський суд вважає безпідставними та такими, що не свідчать про наявність достатніх підстав для відкладення розгляду справи.
Позивачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості направити у судове засідання свого представника та заміни уповноваженого представника, як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ними трудовими відносинами.
За таких обставин, суд, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи встановлені ст. 69 ГПК України процесуальні строки розгляду спору, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 18.04.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
28.08.2007 між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк") (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Антекс» (позичальник) було укладено Кредитний договір №04-472 від 28.08.2007, згідно з умовами якого, банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 500 000 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором (п.1.1 договору).
Відповідно до п.2.1 договору, позичальник зобов'язується використати кредит виключно за таким цільовим призначенням: поповнення оборотних коштів.
Згідно з положеннями п.п.3.1, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 зазначеного правочину, цей договір укладено під відкладальною умовою. Обов'язок банку надати кредит позичальнику виникає виключно з моменту настання всіх нижче наведених умов, а також всіх умов, необхідних для прийняття банком розрахункового документу:
- надання позичальником банку нотаріально посвідчених копій установчих документів позичальника, всіх внутрішніх положень, що визначають повноваження органів управління позичальника (в редакції, що діє на дату такого надання), свідоцтва про державну реєстрацію позичальника та довідки органів статистики про присвоєння позичальнику ідентифікаційного та інших статистичних кодів.
- надання позичальником банку належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують повноваження особи, яка підписує цей договір та угоди про забезпечення, діяти від імені відповідної сторони таких угод, а також документів, що підтверджують згоду відповідних органів управління позичальника/іншої особи, яка є стороною угод про забезпечення (згідно їх компетенції) на укладення цього договору та угод про забезпечення, якщо така згода відповідно до установчих документів позичальника/іншої особи повинна бути такими органами до укладення цього договору та угод про забезпечення.
- надання позичальником банку нотаріально посвідчених копій всіх дозволів, ліцензій, свідоцтв, сертифікатів та інших документів, наявність яких у позичальника вимагається згідно чинного законодавства України для діяльності, що кредитується за цим договором.
За змістом п.4.1 договору, надання кредиту відбувається за цільовим призначенням, обумовленим цим договором, шляхом сплати із позичкового рахунку розрахункових документів позичальника або шляхом перерахування кредитних коштів із позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку, з наступним виконанням розрахункових документів позичальника.
Датою видачі кредиту вважається дата списання коштів з позичкового рахунку позичальника. (п.4.3 договору).
Відповідно до п.п.6.1, 6.2 кредитного договору №04/472 від 28.08.2007 позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 27 лютого 2009 року. У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування буде мати місце будь-яка несплачена позичальником заборгованість за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, штрафні санкції за порушення строків повернення кредиту та сплати плати за кредит, тощо, незважаючи на інші положення цього договору, така заборгованість повинна бути сплачена позичальником банку одночасно з поверненням основної суми кредиту в строк, передбачений п.6.1 цього договору.
Пунктом 13.2 договору передбачено, що зміни і доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі додатковими угодами до цього договору або шляхом викладення цього договору у новій редакції. Всі додаткові угоди щодо внесення змін та доповнень до цього договору складають його невід'ємну частину.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов'язань згідно цього договору в повному обсязі. (п.14.5 договору).
В подальшому між сторонами було підписано ряд додаткових угод до кредитного договору №04-472 від 28.08.2007, а саме додаткову угоду №1 від 16.11.2007, додаткову угоду №2 від 03.07.2008, додаткову угоду №3 від 25.02.2009, додаткову угоду №4 від 27.05.2009, додаткову угоду №5 від 25.09.2009, додаткову угоду №6 від 07.12.2009, додаткову угоду №7 від 25.03.2010, додаткову угоду №8 від 15.12.2010, додаткову угоду №9 від 27.05.2011, додаткову угоду №10 від 27.07.2011, додаткову угоду №11 від 29.11.2011, додаткову угоду №12 від 16.05.2012, додаткову угоду №13 від 30.05.2012, додаткову угоду №14 від 05.11.2012, додаткову угоду №15 від 06.11.2012, додаткову угоду №16 від 17.12.2012, додаткову угоду №17 від 15.01.2013, додаткову угоду №18 від 15.02.2013, додаткову угоду №19 від 11.12.2013, додаткову угоду №20 від 19.12.2013, додаткову угоду №21 від 18.02.2014, додаткову угоду №22 від 30.05.2014.
При цьому, зі змісту додаткової угоди №22 від 30.05.2014 вбачається, що сторонами було внесено зміни, зокрема, в п.п.1.1, 2.1, 6.1 кредитного договору №04-472 від 28.08.2007, та викладено зазначені пункти в наступних редакціях:
Відповідно до умов, передбачених цим договором, банк зобов'язується надати позичальнику кредит у розмірі 871 931,31 Євро 31 євроцентів, а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором. (п.1.6 кредитного договору).
Пункт 2.1: Позичальник зобов'язується використати кредит виключно за таким цільовим призначенням:
2.1.1 Сплата за договорами укладеними з компаніями:
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна»;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Байерсдорф Україна»;
- Дочірнє підприємство «БІК Україна»;
- Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі Кларк України»;
- VIA GmbH, Martin-Kollar-Strasse 4, 81829;
- Публічне акціонерне товариство «Київський картонно-паперовий комбінат»;
- Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноком».
2.1.2 Сплата заборгованості позичальника за кредитним договором №02-06К-23 від 18.04.2006, укладеним між позичальником та Публічним акціонерним товариством банк «Меркурій».
За змістом п.6.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди №22 позичальник зобов'язаний повернути кредит за відповідним графіком, при цьому, позичальник зобов'язаний повернути всю суму заборгованості за кредитом до 29 вересня 2016.
Позивач звертаючись з позовом до суду наполягає на тому, що спірний договір є недійсним, оскільки всупереч ст.203 ЦК України кредитний договір №04-472 від 28.08.2007 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає що станом на момент укладення додаткової угоди №22 від 30.05.2014 договори, передбачені в п.2.1 припинили свою дію.
Відповідач у відзиві проти вказаних доводів заперечує, посилаючись на те, що спірний договір укладений відповідно до вимог законодавства.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Одночасно, відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
За змістом ст.180 Господарського кодексу України, істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Дослідивши зміст кредитного договору, що оскаржується, суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: форму, предмет, ціну, порядок надання кредиту, проценти за користування кредитом, графік погашення кредитних платежів, права, обов'язки та відповідальність сторін, строк дії договору, інші умови, що узгоджується з вимогами ст. 1054 Цивільного кодексу України.
Позивач вказує на те, що кредитний договір не мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним. Однак, у матеріалах справи містяться докази, а саме банківські виписки, фактичного виконання банком своїх зобов'язань за оспорюваним правочином, тобто перерахування банком на поточний рахунок позивача кредитних коштів за кредитним договором №6748-20/12-1 від 16.02.2012 в обумовленому сторонами розмірі.
Крім того, зі змісту зазначених банківських виписок по рахунку, судом вбачається, що позивачем також було вчинено дії на виконання взятих на себе зобов'язань з повернення кредитних коштів, отриманих від відповідача за кредитним договором №04-472 від 28.08.2007.
Вказані обставини підтверджують факт настання правових наслідків кредитного договору №04-472 від 28.08.2007.
Посилання позивача на те, що договори, зазначені в п.2.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди №22 від 30.08.2014, припинили свою дію на момент укладення зазначеної вище додаткової угоди, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
В обґрунтування зазначених доводів, позивач в якості доказів припинення вказаних правочинів надав до матеріалів справи скріншот з електронної пошти; лист №171-11/12 від 16.11.2012 Товариства з обмеженою відповідальністю «Байерсдорф Україна» з повідомленням про припинення дії договору №4006/11 від 15.12.2010; договір поставки №110043 від 01.04.2011, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна», з додатковою угодою №6 від 06.03.2012; договір №АН-01 від 12.11.2007, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі Кларк Україна».
Однак зазначені правочини не можуть бути належним та допустимими доказами на підтвердження припинення їх дії станом на дату укладання з відповідачем додаткової угоди №22 від 30.08.2014 до кредитного договору №04-472 від 28.08.2007, оскільки зі змісту наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Антекс» документів судом вбачається, що договір поставки №110043 від 01.04.2011, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» діє до 31 березня 2013, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Термін дії договору може бути продовжено шляхом підписання додаткової угоди. (п.5 договору); договір №АН-01 від 12.11.2007, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі Кларк Україна» діє до 31 грудня 2008р. Договір може бути продовжений на новий строк за домовленістю сторін шляхом підписання сторонами додаткової угоди. (п.п.8.1, 8.2 договору).
При цьому, позивачем на наведено доказів на підтвердження того, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Антекс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Нестле Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Кімберлі Кларк Україна» не було жодних інших, крім вказаних, договірних відносин, за якими у позивача наявна заборгованість, погашення якої було обумовлено сторонами в п.2.1 кредитного договору №04-472 від 28.08.2007.
Одночасно, позивачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів, які б підтверджували факт погашення ним заборгованості станом на 30.05.2014 за договорами, укладеним з іншими контрагентами, зазначеними п.2.1 спірного кредитного договору (в редакції додаткової угоди №22).
Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Втім, позивачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів відносно оспорюваного договору і судом під час розгляду справи таких обставин не встановлено, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 22.04.2016
Суддя О.А. Грєхова