ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.04.2016Справа № 910/18725/15
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовомПриватного акціонерного товариства "Лукор"
доПублічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц - Україна"
пророзірвання договору банківського рахунку №1688 від 29.02.2012 та стягнення з відповідача 56 716 745 грн 17 коп.
Представники:
від позивача: Бабій В.В. - представник за довіреністю
від відповідача: Шульженко Д.Ю. - представник за довіреністю
21.07.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Лукор" з вимогами до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц - Україна" про розірвання договору банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 та про стягнення 54 078 361 грн 61 коп. грошових коштів, що знаходяться на рахунку позивача, 2 438 000 грн 00 коп. пені та 200 383 грн 56 коп. 3% річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачем відповідно до договору з використанням комплексу "Банк-Клієнт" було направлено відповідачу 08.07.2015 електронне платіжне доручення № 372 про перерахування коштів у сумі 25 000 000 грн 00 коп. на поточний рахунок ТОВ "Карпатнафтохім" з призначенням платежу: "Надання поворотної фінансової допомоги". Крім того, 09.07.2015 позивачем також було направлено відповідачу електронне платіжне доручення № 416 про перерахування 28 000 000 грн 00 коп. на поточний рахунок ПрАТ "Лукор" з призначенням платежу "перерахунок коштів на поточний рахунок ПрАТ "Лукор". Вказані платіжні доручення не були виконані відповідачем, а направлено останнім листи позивачу про надання оригіналів вказаних платіжних доручень. Незважаючи на надання позивачем оригіналів вказаних платіжних доручень, відповідач так і не здійснив перерахування грошових коштів, у зв'язку у чим позивач просить суд розірвати договір договору банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 та стягнути з відповідача 54 078 361 грн 61 коп. грошових коштів, що знаходяться на рахунку позивача, а також 2 438 000 грн 00 коп. пені та 200 383 грн 56 коп. 3% річних за невиконання умов договору банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015, Приватному акціонерному товариству "Лукор" відмовлено у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" про розірвання договору та стягнення грошових коштів.
Постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2016 у справі № 910/18725/15 постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2015 у справі № 910/18725/15 скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 справу № 910/18725/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.03.2016.
14.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
21.03.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.
У відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, для дослідження та оцінки доказів по справі у судовому засіданні 21.03.2016 оголошено перерву до 18.04.2016.
12.04.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на заяву про зміну підстав позову та заява про ознайомлення.
У судове засідання 18.04.2016 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача надав пояснення по суті справи відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Крім того, представник відповідача заперечує проти прийняття судом до розгляду заяви про зміну підстав позову.
Суд зазначає, що як вбачається із тексу самої заяви позивач вирішив доповнити позов новими обставинами, а не повністю змінити підстави позову, що унеможливлює прийняття судом вказаної заяви як заяви про зміну підстав позову, у зв'язку з чим розглядає дану заяву як додаткові пояснення.
У судовому засіданні 18.04.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд
29.02.2012 між Приватним акціонерним товариством "Лукор" (клієнт за договором) та Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц - Україна" (банк за договором) укладено договір банківського рахунку № 1688, відповідно до умов якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточні рахунки у визначених ним валютах, згідно з заявами на відкриття, приймання і зарахування на рахунки грошових коштів, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунків та проведення інших операцій за рахунками, відповідно до умов цього договору, банківських правил, чинного законодавства України та тарифів банку. За надані послуги за рахунками клієнт сплачує банку плату в розмірах, встановлених банком відповідно до діючих тарифів.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору банк списує грошові кошти з рахунків на підставі розпорядження клієнта, рішення суду та у випадках встановлених цим договором.
Згідно з пунктом 3.1.8 договору банк зобов'язується виконувати доручення клієнта на здійснення договірного списання коштів з його рахунків, в порядку встановленому чинним законодавством.
29.02.2012 між Приватним акціонерним товариством "Лукор" (клієнт за договором) та Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц - Україна" укладено договір про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт" № W085, відповідно до умов якого клієнт доручає, а банк бере на себе забезпечення надання банківських послуг із використанням програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт".
Відповідно до пункту 3.2.1 договору від 29.02.2012 № W085 клієнт має право вимагати від банка своєчасного виконання електронних платежів, переданих у банк по каналах зв'язку, якщо дані документи оформлені і передані належним чином.
Банк зобов'язується здійснювати операції по списанню коштів з рахунку клієнта на підставі електронних документів, прийнятих по каналах зв'язку. Проводити списання коштів з рахунку клієнта на підставі електронних документів, якщо вони надійшли в банк в межах операційного часу (з 9-00 до 17-00). Платежі відправлені іншим часом, будуть виконані наступним банківським днем. Платежі з рахунку клієнта здійснюються банком у межах залишків коштів на початок операційного дня (пункти 3.3.1, 3.3.2 договору від 29.02.2012 № W085).
На виконання договору банківського рахунку від 29.02.2012 № 1688 банк відкрив клієнту - Приватному акціонерному товариству "Лукор" банківський рахунок у національній валюті №2600233000102.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
За статтею 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. При цьому банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до норм статті 341 Господарського кодексу України розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.
Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а саме статтею 8 встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому пункту 8.1. статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", строки виконання доручень клієнтів.
Відповідно до пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.
Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, передбачено наступне:
- Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків (пункт 1.2. Інструкції);
- вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та обов'язкові для виконання ними (пункт 1.3. Інструкції);
- доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках (п. 1.9. Інструкції);
- доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України (пункт 1.15. Інструкції);
- розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня (пункт 2.19. Інструкції);
- платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня (пункт 2.25. Інструкції);
- платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, що його сума не перевищує суму, яка є на рахунку платника. Договором між банком та платником може бути передбачено інший порядок приймання та виконання платіжних доручень (пункт 3.6. Інструкції).
Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Відповідно до статті 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Відповідно до пункту 2.10. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, клієнт, виходячи із технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.07.2015 та 09.07.2015 Приватне акціонерне товариство "Лукор" передало через засоби програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт" Публічному акціонерному товариству "Банк Петрокоммерц - Україна" на виконання електронні платіжні доручення № 372 та № 416 на загальну суму 53 000 000 грн 00 коп.
Положеннями абзацу 2 пункту 5.1 договору № W085 сторони погодили, що у разі сумнівності змісту платіжних доручень, які надійшли в банк по каналах зв'язку, банк має право вимагати від клієнта надавати оригінали платіжних доручень і не проводити списання коштів до одержання оригіналів, повідомивши про це клієнта по телефону, зазначеному клієнтом у реквізитах до договору
08.07.2015 та 09.07.2015 листами № 05-20/1268 та № 05-20/1291, посилаючись на пункт 5.1 договору про банківське обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт" від 29.02.2012 № W085, банк (відповідач) звернувся до клієнта (позивача) з проханням надати йому оригінали вказаних платіжних доручень (на паперовому носії), враховуючи значні суми, що вказані у платіжних дорученнях № 372 та № 416.
У відповідь на вказані листи, до банку були направлені по одному примірнику оригінали вказаних платіжних доручень кур'єрською службою, які (розрахункові документи) були залишені банком без виконання.
Судом встановлено, що в порушення умов договору банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 та норм чинного законодавства відповідачем не виконано надані позивачем платіжні доручення № 372 від 08.07.2015 та № 416 від 09.07.2015 на загальну суму 53 000 000 грн 00 коп. Враховуючи зазначені обставини, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про розірвання договору банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 у зв'язку з істотним його порушенням відповідачем та про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 54 078 361 грн 61 коп. належних позивачу грошових коштів, що знаходяться на рахунку, відкритому у відповідача та про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 2 438 000 грн 00 коп. та 3 % річних у розмірі 200 383 грн 56 коп. у зв'язку з порушенням ним грошового зобов'язання.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено нормами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Як передбачено частиною 2 статті 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Як передбачено частиною 1 статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У відповідності до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем поданих позивачем платіжних доручень, останнього було позбавленого того, на що він розраховував при укладенні договору банківського рахунку, а саме належного розрахункового обслуговування та забезпечення права позивача (клієнта за договором) на вільне розпорядженням грошовими коштами на рахунку.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо істотного порушення банком зобов'язань за договором банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 (у зв'язку з невиконанням поданих позивачем платіжних доручень).
Суд зазначає, що розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України не ставиться в залежність від наявності чи відсутності вини банку, для цього достатньо наявності факту істотного порушення умов договору, яке було встановлено судом (невиконання відповідачем поданих позивачем платіжних доручень).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Лукор" в частині розірвання договором банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012, укладеного з Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц - Україна", є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Твердження відповідача щодо того , що оскільки оригінали платіжних доручень № 372 від 08.07.2015 та № 416 від 09.07.2015 були представлені банку по одному екземпляру, то, відповідно, у банку не було обов'язку їх виконувати, оскільки відповідно до пункту 2.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління НБУ від 21.01.2004 № 22, примірники платіжних доручень мають пред'являтися банку в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків, не приймаються судом до уваги, оскільки, як встановлено судом, оригінали примірників платіжних доручень № 372 та № 416 були надані банку на підтвердження цих же платіжних доручень, переданих позивачем відповідачу на виконання в електронному вигляді, за допомогою програмно-технічного комплексу "Банк-Клієнт"; тобто, до виконання були направлені електронні платіжні доручення, а вже оригінали цих платіжних доручень направлялися на вимогу банку в підтвердження вже направлених та отриманих відповідачем електронних примірників цих платіжних доручень; крім того, про необхідність надання по одному оригіналу платіжних доручень № 372 та № 416 на підтвердження отриманих банком електронних платіжних доручень № 372 та № 416 було також зазначено і в листах банку від 08.07.2015 та від 09.07.2015.
Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача про направлення оригіналів платіжних документів № 372 та № 416 не особисто клієнтом банку, а іншою особою, що надає банку право не виконувати вказані платіжні доручення, виходячи із пункту 3.4.1. договору № W085, оскільки вказаний пункт договору стосується електронних платіжних документів, а не платіжних документів у паперовому вигляді, наданих банку на підтвердження електронних платіжних документів на вимогу банку.
Щодо заявлених позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Лукор в частині стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 54 078 361 грн 61 коп. належних позивачу грошових коштів, що знаходяться на рахунку, відкритому у відповідача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 1075 Цивільного кодексу України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.
Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17.03.2016 № 169 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 17.03.2016 № 368 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України запровадження тимчасової адміністрації у банку унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Між тим, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" питання стягнення коштів при запровадженні тимчасової адміністрації на підставі рішень судів не регулюється.
Нормами статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку.
Системний аналіз норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" свідчить про те, що не здійснення задоволення вимог вкладників, крім зазначених у пункту 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосується заборони проведення виплат Фондом, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на вимогу вкладника, тобто у випадку, коли така подається останнім безпосередньо до уповноваженої особи Фонду, який набуває повноваження органів управління банку, а уповноважена особа має право діяти від імені банку без довіреності (статті 36, 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Як зазначено, порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України "Про виконавче провадження", якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Суд вважає, що саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист.
Аналогічна позиція міститься в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2016 № 6-34921ск15.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, те що відповідач, всупереч умовам та порядку укладеного договору, не виконав свого обов'язку виконання наданих позивачем платіжних доручень, чим порушено майнові права позивача на кошти належні йому та передані банку за договором банківського рахунку, а також враховуючи те, що договір банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 є розірваним, тому неповернуті відповідачем кошти у розмірі 54 078 361 грн 61 коп., що належать позивачу та знаходяться на рахунку, відкритому у відповідача, підлягають стягненню у судовому порядку, у зв'язку з чим зазначені вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 200 383 грн 56 коп. 3 % річних та 2 438 000 грн 00 коп. пені, нарахованих за період прострочення з 14.07.2015 по 28.08.2015.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Згідно пунктом 5.1 договору банківського рахунку, що також кореспондується з нормами частини 2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", за несвоєчасне (пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного документа) чи неправильне списання з вини банку суми з рахунків клієнта, а також за несвоєчасне зарахування суми, яка належить власнику рахунків, банк сплачує клієнту пеню у розмірі 0,1 процента від несвоєчасного або неправильного списаної (зарахованої) суми за кожний день прострочення, але не більше 10 процентів суми переказу.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені) відповідно до умов пункту 5.1. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вищенаведене та доведення факту невиконання зобов'язання за договором банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012 позивачем були правомірно нараховані 3 % річних та пеня. Перевіривши наданий позивачем арифметичний розрахунок 3 % річних у розмірі 200 383 грн 56 коп. та пені у розмірі 42 438 000 грн 00 коп., нарахованих за період прострочення з 14.07.2015 по 28.08.2015, суд вважає його обґрунтованим, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 200 383 грн 56 коп. та пені у розмірі 42 438 000 грн 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" стосовно того, що якщо у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Kеруючись ст. 43, ст.ст. 82, 82-1, ст.ст. 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Розірвати договір банківського рахунку № 1688 від 29.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством "Банк Петрокоммерц - Україна" (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, ідентифікаційний код 22906155) та Приватним акціонерним товариством "Лукор" (77306, Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. Промислова, буд. 4, ідентифікаційний код 31256759).
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц - Україна" (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 20, ідентифікаційний код 22906155) на користь Приватного акціонерного товариства "Лукор" (77306, Івано-Франківська обл., м. Калуш, вул. Промислова, буд. 4, ідентифікаційний код 31256759) залишок коштів на рахунку у розмірі 54 078 361 (п'ятдесят чотири мільйони сімдесят вісім тисяч триста шістдесят одна) грн 61 коп., пеню у розмірі 2 438 000 (два мільйони чотириста тридцять вісім тисяч) грн 00 коп., 3 % річних у розмірі 200 383 (двісті тисяч триста вісімдесят три) грн 56 коп., судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 74 298 (сімдесят чотири тисячі двісті дев'яносто вісім) грн 00 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 200 970 (двісті тисяч дев'ятсот сімдесят) грн 00 коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 219 240 (двісті дев'ятнадцять тисяч двісті сорок) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Повне рішення складено: 22.04.2016
Суддя Н.Б. Плотницька