25.04.16р. Справа № 904/1461/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Тайгєр Стіл" (м. Дніпропетровськ)
до Приватного підприємства "ВБФ Будсервіс - Груп" (м. Дніпропетровськ)
про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу № 1 від 11.01.2016 у розмірі 30 470 грн. 62 коп.
Суддя Фещенко Ю.В.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Тайгєр Стіл" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Приватного підприємства "ВБФ Будсервіс - Груп" (далі - відповідач) заборгованості за договором купівлі-продажу № 1 від 11.01.2016 у розмірі 30 470 грн. 62 коп.
Ціна позову складається з суми основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1 від 11.01.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого 09.02.2016 товару (профіль сталевий листовий) у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 30 470 грн. 62 коп.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 04.04.2016.
У судове засідання 04.04.2016 з'явився представник позивача.
Представник відповідача у судове засідання 04.04.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.
Судом було також зауважено, що вимоги ухвали суду позивачем у повному обсязі виконані не були.
Враховуючи викладене, ухвалою суду від 04.04.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 25.04.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.
Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.
У судове засідання 25.04.2016 представники позивача та відповідача не з'явилися.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився вдруге, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.03.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.
При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 04.04.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.
Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.03.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась, зокрема, копія реєстру № 64 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 06.04.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 04.04.2016 було вручено відповідачу 13.04.2016.
Суд наголошує на тому, що, зокрема, ухвала суду від 04.04.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.
При цьому, судом було зауважено, що конверт з ухвалою суду від 10.03.2016 було повернуто до суду з довідкою Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" "За закінченням строку зберігання" 19.04.2016, отже, більше ніж через місяць з моменту його відправлення судом, в той час, як строк вирішення господарського спору складає всього два місяці.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 04.04.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.03.2016, та отримана відповідачем завчасно.
При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
При цьому, відповідач з 13.04.2016 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві. Крім того, будь-яких клопотань від відповідача щодо відкладення розгляду справи протягом 12 днів з моменту отримання ухвали суду (13.04.2016) до суду не надходило.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.
У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 11.01.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Тайгєр Стіл" (далі - продавець, позивач) та Приватним підприємством "ВБФ Будсервіс - Груп" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 1 (далі - договір, а.с.15-17), за яким постачальник зобов'язаний у порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупця металеві вироби, асортимент, кількість і ціна яких вказуються у специфікаціях та/або рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором (пункт 1.1. договору).
У пункті 11.1. договору сторони узгодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2016 року.
Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Так, позивачем та відповідачем була підписана специфікація № 1 від 11.01.2016, в якій сторони визначили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - зо 470 грн. 62 коп. (а.с.27-28).
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Так, у розділі 2 договору сторони визначили умови поставки товару, а саме:
- продавець поставляє товар покупцю в строк та за цінами, визначеними у специфікаціях та/або рахунку на оплату товару (пункт 2.1.договору);
- поставка товару за договором здійснюється постачальником у відповідності до міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс 2010" на умовах EXW (пункт 2.2. договору);
- строк поставки товару: протягом 4 робочих днів з моменту отримання на поточний рахунок попередньої оплати 100 %, якщо інше не обумовлено сторонами у специфікації та/або рахунку на оплату (пункт 2.3. договору);
- прийом товару за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України: за кількістю - згідно із накладною; за якістю - згідно із супровідними документами, що посвідчують якість товару, який поставляється (пункт 2.5. договору);
- право власності на поставлену партію товару і ризики загибелі та/або пошкодження товару переходять від постачальника до покупця з моменту передачі-прийому товару, в пункті поставки і засвідчується підписанням сторонами видаткової накладної. Дата отримання партії товару покупцем вказується у накладній (пункт 2.6. договору).
Матеріалами справи підтверджується, що 09.02.2016 позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 30 470 грн. 62 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:
- видаткова накладна № 125 від 09.02.2016 на суму 15 221 грн. 30 коп.;
- видаткова накладна № 126 від 09.02.2016 на суму 15 249 грн. 32 коп.
Оригінали вказаних накладних були оглянуті судом у судовому засіданні 04.04.2016 в порядку підготовки справи до розгляду.
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представником відповідача та скріплені його печаткою. До матеріалів справи долучені також довіреності № 1 та № 2 від 09.02.2016 на отримання товару (а.с.20-21), а також відповідні товарно-транспортні накладні (а.с.22-25).
Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки товару.
Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними вище видатковими накладними відповідачем не заявлено.
З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленої продукції свідчить про прийняття відповідачем цієї продукції та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з її оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.
У розділі 3 договору сторони визначили умови щодо оплати товару, а саме:
- всі розрахунки за договором відбуваються виключно в національній валюті України - гривні (пункт 3.1. договору);
- оплата здійснюється покупцем в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Фактом оплати вважається надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 3.2. договору);
- порядок розрахунків: 100% відстрочка платежу протягом 14 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної, якщо інше не обумовлене у специфікації (пункт 3.3. договору);
- загальна сума договору складається із вартості всіх партій товару, у відповідності до видаткових накладних, що були поставлені за договором за період його дії (пункт 3.4. договору).
У специфікації № 1 від 11.01.2016, у відповідності до якої здійснювалася спірна поставка, були визначені такі ж умови оплати, що і в пункті 3.3. договору (відстрочка платежу 14 календарних днів).
В порушення вказаних умов договору, поставлений позивачем 09.02.2016 товар на загальну суму 30 470 грн. 62 коп. відповідачем оплачений не був.
Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 3.3. договору, порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 30 470 грн. 62 коп. позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.
Суд відзначає, що жодного підтвердження факту погашення відповідачем перед позивачем основної заборгованості у повному обсязі, а саме: в сумі 30 470 грн. 62 коп., яка утворилася внаслідок прострочення оплати отриманого товару, сторонами судового процесу до матеріалів справи не надано.
Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 30 470 грн. 62 коп.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.
Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 30 470 грн. 62 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, оскільки в порушення умов договору та вказаних приписів законодавства, відповідач не оплатив отриманий 09.02.2016 товар, а отже свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 30 470 грн. 62 коп.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 30 470 грн. 62 коп.
Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. 00 коп. покладається на відповідача, як на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Приватного підприємства "ВБФ Будсервіс - Груп" (49000, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 33563868) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний Дім "Тайгєр Стіл" (49005, м. Дніпропетровськ, провулок Біологічний, будинок 2-А, офіс 16; ідентифікаційний код 39152592) - 30 470 грн. 62 коп. - основного боргу, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя ОСОБА_1