Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/912/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач Черненко В. В.
Іменем України
20.04.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого судді - Черненко В.В.
суддів - Потапенка В.І., Чорнобривець О.С.
за участю секретаря - Гончар В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Креатив Груп» на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.02.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Креатив груп” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до Публічного акціонерного товариства “Креатив груп” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 22.07.2013 року її було прийнято на роботу на посаду фахівця по складанню фінансової звітності згідно міжнародних стандартів фінансової звітності і роботи із зовнішнім аудитом до департаменту сільського господарства ПАТ «Креатив Груп».
11.08.2015р. її було звільнено з даної посади за п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України - переведення працівника за його згодою на інше підприємство.
Позивач зазначив, що її не було повідомлено про нараховані суми перед звільненням та не було проведено повного розрахунку в день звільнення.
На день звільнення заборгованість ПАТ «Креатив Груп» перед нею по нарахованій та не виплаченій заробітній платі, становила більше ніж за 1 місяць.
08.09.2015 року відповідачем було проведено часткову оплату готівкою через касу підприємства заборгованості по заробітній платі, а саме за липень 2015 року у сумі 3 619,80 грн.
24.09.2015 року відповідачем було проведено часткову оплату безготівково шляхом перерахування на банківську картку 1267,20 грн. заборгованості по заробітній платі за 7 робочих днів серпня 2015 року. Просила суд стягнути з ПАТ «Креатив Груп» на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 12.08.2015 року по 23.09.2015 року в сумі 5050,80 грн.
В ході розгляду справи позивач надала суду заяву, в якій просила обрахувати середній заробіток за час затримки за період з 12.08.2015 року по 23.09.2015 року з урахуванням довідки Пенсійного фонду України.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.02.2016 року позов задоволено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що згідно наказу №75-к від 22.07.2013 року ОСОБА_2 прийнято на роботу в ПАТ “Креатив Груп” на посаду фахівця по складанню фінансової звітності згідно міжнародних стандартів фінансової звітності і роботи із зовнішнім аудитом до департаменту сільського господарства.
За наказом №154-к від 06.08.2015 року звільнено 11 серпня 2015 року ОСОБА_2 з посади, відповідно до п.5 ч.1 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з переведенням на інше підприємство /а.с.14-17/.
Відповідачем в день звільнення позивача не проведено розрахунок, у зв'язку з чим ОСОБА_2 не виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований час.
24 вересня 2015 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_2 була виплачена, що не заперечувалось стороною відповідача та підтверджено копією виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 наданої філією ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” в м. Кіровограді /а.с. 13/.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для покладання на відповідача відповідальності за затримку остаточного розрахунку при звільненні. При цьому суд зазначив, що необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 серпня 2015 року по 23.09.2015 року включно, оскільки датою остаточного розрахунку відповідача з позивачем є саме 24.09.2015 року.
Суд першої інстанції зазначив, що Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 27 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з висновку Постанови Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі за №6-144ц13, яка має враховуватись судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, що нездійснення роботодавцем виплати належних звільненому працівникові сум у день звільнення (стаття 116 КЗпП України) є підставою для стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено статтею 117 КЗпП України.
У відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати в тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Постановою Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» пунктом 20 передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КзпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд першої інстанції дійшов до висновку щодо задоволення вимог та стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 6 697,60 грн., яка обрахована без утримання податків та інших необхідних обов'язкових платежів (32 р.д. х 209,30 грн.- середньоденна заробітна плата, яка була вирахувана з: 4500+4500 грн.= 9 000 грн.: 43 р.д. ( липень 2015 року - 23 р.д., червень 2015 року- 20 р.д.).
Проте погодитись з висновком суду першої інстанції в повному обсязі неможливо.
Відповідно до статті 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 215 ЦПК України в рішенні суду повинно бути зазначено на підставі яких доказів та з яких мотивів суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів якими обґрунтовувались вимоги чи заперечення.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним нормам права.
В апеляційній скарзі зазначається, що позовна заява була подана без додержання вимог п.8.ч.1 статті 207 ЦПК України, тобто позивачем не було сплачено судовий збір. Також зазначено , що суд першої інстанції не врахував ті обставини, що вини відповідача у затримці виплат не було, при цьому відповідач посилається на статтю 614 ЦК України. Крім того суд неправильно вирахував суму яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Справа в апеляційному провадженні розглядалась відповідно до 305 ч.2 статті ЦПК України.
Клопотання відповідача по справі про відкладення розгляду справи колегією суддів відхилене як необґрунтоване.
Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних , свобод чи інтересів. У випадках встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Відповідно до ст.. ст.. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільнені.
Колегія суддів погодилась з висновком суду першої інстанції в частині позовних вимог , що відповідачем не здійснено розрахунок з позивачем відповідно до статті 116 КЗПП України при звільненні з роботи, а тому є підстави для застосування статті 117 КЗпП України, про стягнення середнього заробітку за весь час затримки.
Однак в частині визначення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, висновки суду не ґрунтуються на належних доказах, тому в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції при вирахувані середнього заробітку за час затримки розрахунку зазначив, що приймаючи до уваги дату звільнення позивача 11.08.2015 року та дату остаточного розрахунку 24.09.2015 року, час затримки остаточного розрахунку становить 32 дні, Однак такі висновки суду є помилкові.
Приймаючи до уваги встановлені обставини зокрема, дату звільнення позивача та дату остаточного розрахунку, які сторонами не оспорюються можливо зробити висновок, що період затримки становить 30 днів, про що зазначає і позивач по справі.
Встановлені обставини впливають на остаточну суму, якай підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Остаточна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 6279 грн. (30 дн. х 209,30 грн.)
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач при зверненні у суд з позовом не сплатила судовий збір не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Є необґрунтованими і доводи скарги щодо відсутності вини відповідача у проведенні остаточного розрахунку з позивачем з посиланням на зміну власників групи компаній «Креатив».
Зміна власників компанії і як наслідок керівництва , колегією судів не визнано, як належні докази на підтвердження запереченнь проти позовних вимог. Встановлені обставини свідчать про організаційні недоліки в роботі відповідача по справі і не могли бути підставою для затримки виплати заробітної плати працівникам. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла відвернути, і ця подія завдала збитки.
Докази на підтвердження зазначених обставин відповідачем не надано , що виключає можливість застосування судом ст. 617 ЦК України та не звільняє ПАТ «Креатив» від відповідальності , передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Такий висновок колегії суддів узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України по справі № 6-365 цс 16 від 23.03.2016 року.
Інших доводів апеляційна скарга не містить . Виходячи з вище наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ПАТ «Креатив Груп» - задовольнити частково
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12.02.2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства “Креатив груп” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Креатив груп”(ЄДРПОУ 34374903) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 12.08.2015 року по 23.09.2015 року в сумі 6279 (шість тисяч двісті сімдесят девять) грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Креатив груп” (ЄДРПОУ 34374903) на користь держави 551,20 грн.(п'ятсот п'ятдесят одна грн. 20 коп.) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: