Справа № 530/1961/15-к Номер провадження 11-кп/786/270/16Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія
05 квітня 2016 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем судового засідання ОСОБА_5
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170170000728 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
за апеляційними скаргами прокурора Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 та заступника прокурора Полтавської області ОСОБА_9 на вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 11.01.2016 року, -
Цим вироком ОСОБА_10 засуджений за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді штраф у сумі 1000 гривень.
Вирішено питання щодо речових доказів.
В поданій апеляції заступник прокурора Полтавської області В.Хараїм, посилаючись на неправильне застосування судом Закону України про кримінальну відповідальність, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, прохає вирок суду змінити та призначити ОСОБА_11 покарання у виді штрафу у розмірі 58 неоподаткованих мінімумів громадян, що становить 986 гривень.
В обґрунтування своїх вимог вказав, що вироком місцевого суду покарання ОСОБА_10 обрано у виді штрафу, однак розмір цього стягнення визначено у грошовому еквіваленті, хоча відповідно до вимог ч.1,2 ст.53 КК України та санкції ч. 1 ст. 309 КК України розмір штрафу має бути визначений у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. При цьому судом визначена сума штрафу - 1000 грн., що не є кратним числом до установленого законодавцем мінімуму доходів громадян, оскільки такими є 58 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що відповідає 986 грн.
Прокурор Миргородської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 , просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_10 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 309 КК України та призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. Вказати у вступній частині вироку, найменування (номер) кримінального провадження, яке розглядалось судом. Зазначити у мотивувальній частині вироку обтяжуючою обставиною, вчинення злочину особою , що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що призначаючи покарання у виді штрафу суд не дотримався вимог кримінального закону та визначив розмір штрафу не в певній кількості неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, а в твердій грошовій сумі.
Крім того, при призначенні покарання ОСОБА_10 судом не було враховано, що обвинувачений вчинив злочин середньої тяжкості, наявна обставина, що обтяжує його покарання, він ніде офіційно не працює, не навчається, від наркотичної залежності не лікується. Пославшись на ці обставини, апелянт вважає, що суд призначив обвинуваченому покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через м'якість.
Також при ухваленні вироку, судом не визнано обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Крім цього, вказав, що судом у порушення вимог ч.2 ст.374 КПК України, у вступній частині вироку не зазначено найменування (номер) кримінального провадження, яке розглядалося судом.
Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржували.
Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_10 визнаний винуватим у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.
На початку вересня 2015 року неподалік пасовища розташованого поблизу с. Велика Павлівка, Зіньківського району, Полтавської області ОСОБА_10 виявив дикоростучу рослину коноплі і маючи умисел на незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту зірвав листя коноплі, яке в подальшому відніс до нежилого господарства розташованого по АДРЕСА_1 ,де висушив його після чого переніс на зберігання в господарство за місцем свого постійного проживання за адресою АДРЕСА_1 .
16.12.2015 року працівниками відділення поліції Гадяцького відділу поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області в ході огляду господарства за місцем проживання ОСОБА_10 було виявлено і вилучено речовину рослинного походження зеленого кольору, яка згідно висновку судово-хімічної експертизи №1/213 від 21.12.2015 року вилучена речовина рослинного походження є особливо небезпечним наркотичним засобом канабіс, в перерахунку на суху речовину масою 11,535 грам.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , який повністю підтримав апеляційну скаргу Заступника прокурора області ОСОБА_12 та частково (щодо визначення розміру штрафу в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян) підтримав апеляційну скаргу прокурора Миргородської місцевої прокуратури ОСОБА_8 ; дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення за яке він засуджений, ґрунтуються на зібраних у справі доказах, стосовно яких відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції докази не досліджувались і ніким з учасників судового розгляду не оспорюються. У відповідності до зібраних в провадженні доказів, дії ОСОБА_10 кваліфіковані судом за ч.1 ст.309 КК України, що також не оспорюється апелянтами.
Згідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку, суд кваліфікував дії ОСОБА_10 за ч.1 ст.309 КПК України, як незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту.
Згідно журналу судового засідання, під час судового розгляду за ініціативою прокурора та зі згоди обвинуваченого, у відповідності до ст.349 КПК України суд обмежився лише допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
Згідно встановлених судом обставин справи, обвинувачений придбав та виготовив наркотичний засіб на початку вересня 2015 року та зберігав його до моменту вилучення працівниками міліції 16.12.2015 року.
Дані про те, в якому стані перебував обвинувачений під час придбавання, виготовлення та тривалого періоду часу зберігання наркотичного засобу - стороною обвинувачення не надавались та, відповідно, не досліджувались судом.
Як вбачається зі змісту вироку, суд не знайшов підстав для визнання такою, що в силу ст.67 КК України обтяжує покарання винного таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Колегія суддів не вбачає в такому судовому рішенні будь-яких порушень чинного законодавства виходячи з того, що рішення суду щодо встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин є повністю самостійним та не ставиться в залежність від наведених в обвинувальному акті обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Така позиція повністю узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно яких суди, зокрема, можуть не визнати окремі обставини такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному акті.
З урахуванням вище наведеного, не підлягають до задоволення апеляційні вимоги щодо необхідності зазначення в мотивувальній частині вироку такої обтяжуючої покарання обставини як вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.
Стаття 409 КПК України містить вичерпний перелік підстав для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. До таких підстав не відноситься відсутність у вступній частині вироку найменування (номеру) кримінального провадження.
Крім того, як вбачається зі змісту вироку (а.с.20) у його вступній частині зазначені як єдиний унікальний номер (№ 530/1961/15-к), так і номер кримінального провадження (1-кп/50/12/16) створені автоматичною системою документообігу суду.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_13 щодо нібито допущеного судом порушення вимог ч.2 ст.374 КПК України, яке тягне за собою внесення змін до вироку суду колегія суддів вважає неспроможними.
Як вбачається з вироку, суд призначаючи покарання врахував дані про особу ОСОБА_10 який в силу ст.89 КК України вважається таким, що не має судимості. Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому є визнання вини та щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання не встановлено.
Врахувавши вище наведене суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_10 та попередження нових злочинів є покарання у виді штрафу в межах санкції ч.1 ст.309 КК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду щодо виду покарання яке необхідно призначити обвинуваченому та вважає непереконливими доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_13 щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок м'якості. При цьому нелогічним є прохання апелянта щодо скасування з цих підстав вироку суду першої інстанції (яким обвинуваченому призначена реальна міра покарання) та поставлення судом апеляційної інстанції нового вироку з призначенням іншого виду покарання та звільненням від його відбування з випробуванням.
З урахуванням вище наведеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора
ОСОБА_14 той же час, колегія суддів вважає слушними доводи іншого апелянта.
Так, призначаючи ОСОБА_10 покарання в виді штрафу, суд мав би враховувати не тільки межі санкції ч.1 ст.309 КК України, а й вимоги ст.53 КК України щодо визначення розміру штрафу в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. При цьому, як правильно зазначив апелянт, визначена судом сума штрафу 1000 грн. не є кратним числом до встановленого законодавцем неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно вимог Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, для цілей норм інших законів, які містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян слід використовувати суму в розмірі 17 грн.. З урахуванням цього колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині призначення покарання в зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та погоджується з прокурором який вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_10 та попередження нових злочинів покарання у виді штрафу в розмірі 58 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 986 грн. (58х17=986)
Таким чином, апеляційна скарга заступника прокурора Полтавської області ОСОБА_12 підлягає до задоволення. Підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора Миргородської місцевої прокуратури ОСОБА_13 відсутні.
Керуючись ч.2 ст.376 КПК України, статтями 404,407,408,409,413,418 КПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Миргородської місцевої прокуратури ОСОБА_13 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області ОСОБА_12 задовольнити.
Вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 11.01.2016 року щодо ОСОБА_10 змінити в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_10 за ч.1 ст.309 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 58 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 986 грн.
В іншій частині вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 11.01.2016 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17