Справа № 544/1799/15-к Номер провадження 11-кп/786/234/16Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія
22 березня 2016 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем судового засідання ОСОБА_5
за участі
прокурора ОСОБА_6
законного представника
неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7
захисника обвинуваченого ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170290000485 щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з середньою освітою, студента 2 курсу Торгівельно-економічного коледжу Київського Національного торгівельно-економічного університету, раніше не судимого,
за апеляційними скаргами прокурора Лубенської міської прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 , законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_12 та неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 на ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2016 року, -
Цією ухвалою ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 125 КК України на підставі ст. 97 КК України та застосовано до нього примусові заходи виховного характеру відповідно до ст. 105 КК України: застереження та передача неповнолітнього під нагляд матері ОСОБА_7 строком на один рік.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170290000485 від 21.09.2015 року відносно неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_9 закрите у зв'язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі стверджує, що ухвала суду підлягає зміні в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Просить застосувати до неповнолітнього ОСОБА_9 примусовий захід виховного характеру у виді передачі неповнолітнього під нагляд матері ОСОБА_7 до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також просить вирішити заявлений цивільний позов та відмовити в його задоволенні.
Обгрунтовуючи свої вимоги, апелянт наголошує на тому, що прокурором не складалося та не подавалося клопотання про застосування щодо ОСОБА_9 примусових заходів виховного характеру, а тому суд в мотивувальній частині своєї ухвали не вірно послався на наявність такого клопотання. Також, застосовуючи такий виховний захід як передача обвинуваченого на один рік під нагляд матері, суд не врахував, що такий захід може бути застосовано лише до досягнення обвинуваченим повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того прокурор вказав, що судом було порушено ч.1 ст. 129 КПК України, відповідно до якої, ухвалюючи обвинувальний вирок або постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. Натомість, суд першої інстанції при постановлені ухвали, залишив позов потерпілого та його законного представника не вирішеним та не зазначив мотиви такого рішення. При цьому апелянт вважає, що позовні вимоги потерпілого, а саме про відшкодування 9500 грн. моральної шкоди та 364,91 грн. матеріальної шкоди (витрати на поїздку автомобілем до експерта) є необґрунтованим, оскільки розмір відшкодування немайнового характеру згідно п. 6 ч.2 ст. 242 КПК України не підтверджено висновками експертизи, а витрати матеріального характеру не доведені в судовому засіданні.
Неповнолітній потерпілий та його законний представник подали апеляційну скаргу в якій просять скасувати ухвалу суду та ухвалити вирок, яким засудити ОСОБА_9 за ч.2 ст.125 КК України та призначити йому покарання в межах санкції вказаної статті, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі відповідно до поданої позовної заяви.
В обґрунтування своїх вимог щодо ухвалення вироку вказали, що обвинувачений хоча і визнав свою вину у спричинені тілесних ушкоджень, але у вчиненому не розкаявся, під час судового розгляду весь час намагався звинуватити ОСОБА_13 , що це він спровокував його у нанесенні тілесних ушкоджень.,
Крім того, вказали , що суд в своїй ухвалі посилається на те, що прокурор звернувся з клопотанням про звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 від кримінального покарання та застосування до нього примусових заходів виховного характеру, але ніякого клопотання прокурор не подавав, в матеріалах справи даного клопотання не має, а тому посилання суду на неіснуючий документ є грубим порушенням Кримінального процесуального законодавства. Також наголошують на тому, що суд не вирішив цивільний позов.
В оскаржуваній ухвалі зазначено, що органами досудового розслідування ОСОБА_9 оголошено підозру в тому, що він 18.09. 2015 року близько 12.15 год. в приміщенні Пирятинського ліцею на вул. Визволення, 2а в м. Пирятин Полтавської області на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин в ході сварки наніс потерпілому ОСОБА_13 удар головою в лобну ділянку голови, завдавши тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, забою м'яких тканин лобної області голови, що утворились від дії тупого твердого предмету і за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Дослідивши докази, які доводять вину ОСОБА_14 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, суд погодився з кваліфікацією дій обвинуваченого за ч.2 ст.125 КК України. Встановивши дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а також пославшись на клопотання прокурора про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та на думку з цього приводу інших учасників судового провадження - суд прийшов до висновку про можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів вихованого характеру, оскільки його виправлення можливе без застосування покарання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; прокурора ОСОБА_6 на підтримання доводів апеляційної скарги прокурора, за виключенням посилання на те, що прокурор не просив про застосування щодо обвинуваченого примусових заходів виховного характеру; обвинуваченого ОСОБА_9 , його законного представника ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 які заперечували проти апеляційної скарги неповнолітнього потерпілого та його законного представника та не заперечували проти апеляційної скарги прокурора; дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла такого.
У відповідності до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, в поданих апеляційних скаргах не оспорюються встановлені судом фактичні обставини справи щодо обвинувачення неповнолітнього ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
В той же час, неповнолітній потерпілий та його законний представник вважають, що суд безпідставно звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження. Натомість, прокурор не заперечує проти такого судового рішення, однак вважає, що суд припустився помилки при визначенні строку заходу виховного характеру.
За змістом ст.97 КК України, неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.105 КК України, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. В такому разі, суд застосовує до неповнолітнього один або кілька примусових заходів виховного характеру, передбачених у ч.3 ст.105 КК України, а також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 КПК України «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх».
Так, згідно ч.1 ст.497 КПК України, якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.
З підстав, передбачених ч.1 ст.497 КПК України, клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру може бути складене і надіслане до суду за умови, що неповнолітній обвинувачений та його законний представник проти цього не заперечують.
Згідно ч.3 ст.497 КПК України, під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених частиною першої цієї статті, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
Як вірно зазначено в апеляційній скарзі прокурора, під час досудового розслідування прокурором не складалося та не надсилалося до суду клопотання про застосування щодо ОСОБА_9 примусових заходів виховного характеру. Відповідно, ні від неповнолітнього обвинуваченого не від його законного представника не відбиралися заяви зі змісту яких вбачається, що вони не заперечують про застосування щодо ОСОБА_9 примусових заходів виховного характеру.
Натомість, до суду надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_9 ..
Під час судового розгляду судом були встановлені фактичні обставини справи щодо обвинувачення неповнолітнього ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яке згідно ст.12 КК України відноситься до злочинів невеликої тяжкості.
Як вбачається зі змісту журналу судового засідання та технічного запису на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, суд ухвалив про перехід до судових дебатів.
Згідно ч.4 ст.286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Таке клопотання має відповіти вимогам ст.287 КПК України. Крім того, до нього повинна бути додана письмова згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності.
За змістом ч.1,2 ст.288 КПК України, розгляд клопотання прокурора здійснюється у присутності сторін кримінального провадження та потерпілого в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом. Суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Під час виступу у судових дебатах, прокурор пославшись на ст.97 КК України, фактично заявив клопотання про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Однак, як вбачається з матеріалів провадження, після клопотання прокурора, суд не відновив з'ясування визначених законом обставин пов'язаних з клопотанням прокурора, не запропонував прокурору оформити клопотання у відповідності до вимог ст.287 КПК України та не з'ясував думку потерпілого та інших сторін кримінального провадження щодо заявленого клопотання. Натомість, суд надав можливість виступити в дебатах іншими учасникам судового провадження. Після дебатів, суд надав обвинуваченому останнє слово та у відповідності до вимог ст.366 КПК України вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Проте, після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив не вирок, а ухвалу про звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності на підставі ст.97 КК України, застосувавши до нього примусові заходи виховного характеру у виді застереження та передачі неповнолітнього під нагляд матері ОСОБА_7 на один рік, а кримінальне провадження відносно неповнолітнього ОСОБА_9 закрив у зв'язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.
При цьому, як вбачається з мотивувальної частини ухвали, суд своє рішення щодо звільнення ОСОБА_9 від кримінальної відповідальності мотивував, в тому числі, й наявністю клопотання прокурора про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Крім того, з мотивувальної частини ухвали вбачається, що вирішуючи питання про закриття кримінального провадження з наведених в ухвалі підстав, суд помилково послався на положення ч.3 ст.284 КПК України.
Колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закритті кримінального провадження судом неповнолітнього обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закритті кримінального провадження судом допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Вищевикладені істотні порушення кримінального процесуального закону підлягають усуненню під час нового судового розгляду у суді першої інстанції, який колегія суддів вважає за необхідне призначити на підставі ст.415 КПК України, скасувавши ухвалу суду.
Крім того, під час апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги прокурора, який наголошує на тому, що в разі застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру строком на один рік, судом не було враховано, що такий захід може бути застосований до досягнення обвинуваченим повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В зв'язку з тим, що судове рішення підлягає скасуванню із призначення нового судового розгляду - апеляційні вимоги прокурора щодо відмови судом апеляційної інстанції в позовних вимогах потерпілого не підлягають до задоволення. З цих же підстав не підлягають до задоволення апеляційні вимоги неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 та його законного представника ОСОБА_12 щодо задоволення судом апеляційної інстанції їх позовних вимог.
В той же час, при новому судовому розгляді слід виправити помилку суду, який взагалі не ухвалив ніякого рішення щодо наявного цивільного позову. Під час нового судового розгляду цивільний позов має бути вирішений у відповідності до вимог ст.129 КПК України.
Оскільки ухвала суду підлягає скасуванню в зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та призначенням нового судового розгляду - апеляційна скарга неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 та його законного представника ОСОБА_12 в цій частині підлягає до задоволення. Натомість, їх апеляційні вимоги щодо ухвалення під час апеляційного розгляду вироку суду щодо ОСОБА_9 та призначення йому покарання в межах санкції ч.2 ст.125 КК України є передчасними та задоволенню не підлягають.
Таким чином, переглядаючи ухвалу суду в межах поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 та його законного представника ОСОБА_12 підлягає до часткового задоволення.
Керуючись ч.2 ст.376, статтями 404,407, 409,412,415,418 КПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу законного представника потерпілого ОСОБА_12 та потерпілого ОСОБА_13 частково задовольнити.
Ухвалу Пирятинського районного суду Полтавської області від 25.01.2016 року щодо ОСОБА_9 скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції в іншому складі суду.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17