Справа № 536/399/16-ц
21 квітня 2016 року
Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Степаненка Ю.І.,
з секретарем судового засідання Левицькою І.П.,
за участю позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач ОСОБА_1 15 березня 2016 року звернулася в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову вказувала, що вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 26 листопада 2011 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3. Після народження сина у них почалися постійні конфлікти та суперечки, через що спільне життя стало неможливим та нестерпним. На даний час відповідач ніде не працює. Вони мають різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Вона неодноразово звертала увагу чоловіка, що в подальшому факт окремого проживання батьків, участь у вихованні дитини лише матір'ю та відсутність батька, може суттєво вплинути на психіку сина, його погляди на життя, в тому числі на шлюб та формування світогляду, особливо, щодо відносин в родині між чоловіком та жінкою, які є основою будь-якої сім'ї. Але відповідач повністю ігнорував це та ніяк не реагував на її зауваження. Вона неодноразово протягом останнього часу намагалася говорити з відповідачем про їх особисті проблеми, пропонувала спокійно вирішувати їх, однак ніяких результатів це не дало, в сімейних стосунках нічого не змінилося, хоч вона прикладала максимальні для цього зусилля. Їх відносини переросли в ще більш ворожі. Тому вона прийшла до переконання, що розлучення це єдиний вихід для побудови щасливого життя, тим більше, що відповідач особисто сам запропонував розірвати з нею будь-які стосунки. Шлюб носить формальний характер, подальше спільне життя з відповідачем, примирення з ним та збереження сім'ї є неможливим. Тому вона вимушена звернутися з вказаним позовом до суду.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала, в їх обґрунтування пояснила так, як викладено вище в описовій частині рішення, просила не призначати строк для примирення, так як повністю втратила почуття поваги та любові до чоловіка, відновити шлюбні стосунки між ними не можливо. Збереження шлюбу суперечить її інтересам.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, подав письмову заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, позовні вимоги визнав повністю.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази справи, суд прийшов до висновку, що позов є законний, обґрунтований доказами, а тому підлягає задоволенню.
Установлено, що сторони перебувають у шлюбі з 26 листопада 2011 року. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Через різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, між ними постійно виникають сварки, через що спільне життя стало неможливим та нестерпним. Вони припинили сімейні стосунки та тривалий час, приблизно півроку, шлюбних відносин не підтримують, проживають за різними адресами. Позивач втратила почуття поваги та любові до чоловіка, збереження шлюбу суперечить її інтересам. Шлюб розпався з вини обох сторін.
Згідно статті 55 Сімейного кодексу України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Цих вимог сторони не дотрималися, що призвело до руйнування сім'ї.
Частинами 7-10 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Відповідно до ч.1,2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до ч.1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За таких обставин суд з підстав статей 110-112 Сімейного кодексу України постановляє рішення про розірвання шлюбу між сторонами.
Відповідно до ч.1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Згідно квитанції позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір по вимозі про розірвання шлюбу в сумі 551 гривень 20 копійок (а.с.1), тому суд присуджує до стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати в сумі 551 гривень 20 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ч.1,2 статті 3, ч.1 статті 18 Конвенції про права дитини, ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 7-10 статті 7, статтями 110-112 Сімейного кодексу України, статтями 10,11,88,209,212,214, 215,218, 367 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Розірвати шлюб між ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, дошлюбне прізвище Головко, зареєстрований 26 листопада 2011 року Крюківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 598.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривень 20 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю. І. Степаненко