Справа № 355/1903/15-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/780/383/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
Категорія 18 22.04.2016
Іменем України
21 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали справи за апеляційними скаргами заступника прокурора Київської області ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на вирок Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2016 року, яким засуджено
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця міста Києва, громадянина України,
неодноразово судимого, останній раз судимого
15 травня 2014 року Голосіївським районним судом
міста Києва за ч. 1 ст. 309 КК України до 3 років
позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 того ж КК
з випробуванням та встановленням іспитового строку
в 2 роки, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1
за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, судом частково приєднано не відбуте покарання за вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 15 травня 2014 року та призначено, як зазначено у вироку, остаточне покарання у виді позбавлення волі строком три роки і один місяць.
Встановлені судом першої інстанції обставини, викладені у вироку наступним чином.
Досудовим слідством ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що близько 14 год. 30 хв., 24.11.2015 року, він, перебуваючи поблизу будинку по АДРЕСА_2 помітив, що там нікого не було та зайшов на територію вищевказаного домоволодіння. Після чого, ОСОБА_9 зайшов до будинку, двері якого були відчинені. Впевнившись, що в будинку нікого немає, останній пройшов по кімнатах, де помітив ноутбук марки ,,НР” та у нього виник умисел викрасти даний ноутбук. Оглянувши кімнати будинку в спальній кімнаті ОСОБА_9 помітив фотоапарат радянського виробництва, який також вирішив взяти. Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність свої дій, ОСОБА_9 поклав ноутбук марки ,,НР” та фотоапарат радянського виробництва за виворіт куртки, в яку був одягнений. Після того, як ОСОБА_9 вийшов з будинку з викраденим майном, останній був зупинений власником вищевказаного домоволодіння. Таким чином, ОСОБА_9 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Заступник прокурора Київської області ОСОБА_8 в апеляційній скарзі вважає вирок щодо ОСОБА_9 незаконним, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Так, судовий розгляд даної справи проведено за ч. 3 ст. 349 КПК України. В той же час за обвинувальним актом ОСОБА_9 обвинувачується у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжці), поєднаній з проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні своєї вини в інкримінованому злочині не визнав та пояснив, що умисел на таємне викрадення майна потерпілої у нього виник вже під час перебування в будинку, а не до проникнення в нього, як встановлено досудовим слідством. Однак, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд повинен з”ясувати, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз”яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному суді. В порушення вказаних вимог закону, суд першої інстанції, незважаючи на невизнання обвинуваченим кваліфікації інкримінованого йому злочину за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та відповідно незгодою з обставинами, встановленими досудовим слідством, обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та потерпілої, хоча мав дослідити їх в повному обсязі. Крім того, як визначено у ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Однак суд першої інстанції, в порушення вищевказаних вимог закону, вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення, перекваліфікував його дії на ч. 2 ст. 185 КК України та засудив останнього за цією статтею. Також апелянт вважає безпідставним врахування при призначенні ОСОБА_9 покарання, як пом'якшуючу обставину - щире каяття, оскільки останній вину в інкримінованому йому злочині не визнав. В завершенні апеляційної скарги її автор просить вирок щодо ОСОБА_9 скасувати, у зв'язку з істотним порушенням КПК України та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Обвинувачений ОСОБА_9 в апеляційній скарзі висловлює свою незгоду з вироком щодо нього, в частині призначеного строку покарання та просить строк призначеного покарання. В обґрунтування апеляційної скарги її автор посилається на таке. Так, судом при призначенні йому покарання було визначено обтяжуючою обставиною - скоєння злочину в стані алкогольного сп'яніння. Однак суд не взяв до уваги те, що за день до скоєння злочину він поховав свою матір та був скоріше у стресоваму стані, а не в стані алкогольного сп'яніння. Також апелянт просить прийняти до уваги, що він після того, як господарка дому його побачила, фактично відмовився від закінчення злочину. Крім того, просить врахувати, що його співмешканка, з якою він збирається розписатися, вагітна.
Заслухавши доповідь судді, пояснення та виступи в судових дебатах: прокурора та захисника, які підтримали апеляційну скаргу прокурора та не підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи вирок суду першої інстанції за поданими апеляційними скаргами, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вищевказаних вимог закону.
Так, вивченням наданих матеріалів даного кримінального провадження встановлено, що судовий розгляд даної справи проведено судом в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України. В той же час за обвинувальним актом ОСОБА_9 обвинувачувався у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжці), поєднаній з проникненням у житло, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України. Обвинувачений ОСОБА_9 в судовому засіданні своєї вини у вказаному інкримінованому злочині не визнав та пояснив, що умисел на таємне викрадення майна потерпілої у нього виник вже під час перебування в будинку, а не до проникнення в нього, як встановлено досудовим слідством. Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. В порушення вказаних вимог закону, як вірно вказується в апеляційній скарзі прокурора, суд першої інстанції, незважаючи на невизнання обвинуваченим кваліфікації інкримінованого йому злочину за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України та відповідно незгодою з обставинами, встановленими досудовим слідством, обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та потерпілої, хоча мав дослідити їх в повному обсязі.
Як визначено у ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Однак суд першої інстанції, як вірно зазначає прокурор в апеляційній скарзі, в порушення вищевказаних вимог закону, вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_9 обвинувачення, перекваліфікував його дії на ч. 2 ст. 185 КК України та засудив останнього за цією статтею. При цьому суд першої інстанції у вироку (а.с.113) констатував, що кваліфікація дій ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 15 КК України є вірною.
Крім того, відповідно до п.2 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Однак, як вбачається з мотивувальної частини вироку Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2016 року щодо ОСОБА_9 , зазначаючи формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, останній зазначив, що ,,досудовим слідством ОСОБА_9 обвинувачується в тому, що ...” Вказане не відповідає вимогам вказаної вище норми КПК України.
Також суд першої інстанції, викладаючи резолютивну частину вироку щодо ОСОБА_9 , помилково послався на ст.ст. 321, 323 та 324 КПК України (Головуючий у судовому засіданні; наслідки неприбуття обвинуваченого; наслідки неприбуття прокурора і захисника). Крім того, в резолютивній частині вказаного вироку суд першої інстанції, призначаючи покарання за ст. 71 КК України, не зазначив прізвище, ім”я та по батькові обвинуваченого, якому було призначено остаточне покарання у виді позбавлення на строк три роки і один місяць.
Зазначені порушення КПК України та допущені у вироку суперечності, колегія суддів вважає істотними та такими, що унеможливлюють прийняти рішення апеляційним судом щодо законності і обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції рішення щодо ОСОБА_9 та дають підстави для його скасування і призначення нового судового розгляду відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України, у зв'язку чим апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу обвинуваченого слід відхилити.
Відповідно до ч. 2 ст. 415 КПК України, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Під час нового судового розгляду суду необхідно суворо дотримуватись вимог КПК України, ретельно перевірити зібрані у справі докази та дати їм належну оцінку у рішенні, уникнувши у ньому протиріч та не дотримання вимог закону, тобто ухвалити законне, обґрунтоване, вмотивоване судове рішення.
На підставі наведенного, керуючись ст. ст. 376, 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Баришівського районного суду Київської області від 21 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_9 скасувати.
Призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захід забезпечення кримінального провадження щодо ОСОБА_9 - тримання під вартою залишити без змін, продовживши строк його тримання під вартою в Київському СІЗО Державної пенітенціарної служби України терміном тридцять днів, тобто з 21 квітня по 20 травня 2016 року.
Головуючий підпис
Судді: підписи