Рішення від 01.03.2016 по справі 369/14077/15-ц

Справа № 369/14077/15-ц

Провадження № 2/369/546/16

РІШЕННЯ

Іменем України

01.03.2016 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

за участю секретаря Дуплій Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним умови договору, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що 22 вересня 2011 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг. На виконання умов договору банком була видана їй платіжна картка кредитка «Універсальна» та встановлений кредитний ліміт в розмірі 10 000 грн. Оскільки дана картка може бути використана для оплати товарів, послуг, тощо, тому даний кредит є споживчим і на нього поширюються положення законодавства про захист прав споживачів. Вказав, що п. 1.1.7.30 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що всі спори, розбіжності чи вимоги, які виникнуть з даного договору вирішуються за вибором сторони, яка ініціює звернення до суду, в третейському суді або судом загальної юрисдикції. Разом з тим, таке положення не відповідає вимогам законів «Про захист прав споживачів», «Про третейські суди», тому пункт договору має бути визнаний недійсним.

Просив суд визнати недійсним п.1.1.7.30 Умов та правил надання банківських послуг, що є невід'ємною частиною Договору про надання банківських послуг від 22 вересня 2011 року з моменту його укладення.

У судове засідання представник позивача не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав суду клопотання про розгляд справи у його відсутність, просив суд задоволити позовні вимоги у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У судове засідання відповідач не з'явивсь. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу.

При розгляді справи судом встановлено, що 22 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, який складається із заяви та Умов та правил надання банківських послуг.

З заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній ознайомлений та погоджується з Умовами та правилами надання банківських послуг. За даним договором ОСОБА_1 була видана платіжна картка «Універсальна» та встановлений кредитний ліміт в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Згідно п. 2.1.1.5.6. Умов та правил надання банківських послугу разі невиконання зобов'язань за Договором на вимогу Банку виконати зобов'язання з повергнення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту) оплати винагороди Банку.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строк платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених даним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5% від суми позову.

Згідно ч.1,3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. ОСОБА_2 регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження в договорі, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки цим Законом від 3 лютого 2011 року виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб'єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах.

А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі №6-187цс15.

За умовами ч.1 ст.12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Також п. 1.1.7.30 сторони погодили, що спір може бути переданий на вирішення постійно діючому третейському суді при Асоціації «Дніпропетровський банківський Союз», одноособово призначеним Головою Третейського суду суддею, постійно діючим третейським судом при Асоціації «Юридичні компанії України»; судом загальної юрисдикції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України, сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Ці випадки зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

Відповідно до пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину 1 статті 6 Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом № 2983-VI від 3 лютого 2011 року, який набрав чинності 12 березня 2011 року), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, на час укладення між сторонами договору на відкриття поточного рахунку з використанням платіжної картки та обслуговування платіжної картки (22 вересня 2011 року), ОСОБА_2 України «Про третейські суди» містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Оскільки спір, який виник між сторонами, є спором щодо захисту прав споживачів, п.1.1.7.30 договору від 22 вересня 2011 року, укладеного між сторонами, який містить третейське застереження, слід визнати недійсним.

Разом з тим, даним пунктом передбачено вирішення спорів і судами загальної юрисдикції, що відповідає чинному законодавству та не може бути визнаний недійсним. Тому в цій частині суд відмовляє.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

На підтвердження своїх витрат представник позивача надав квитанцію від 28 грудня 2015 року. При поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн. Тому судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 57-64, 208-223 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним умови - задоволити частково.

Визнати недійсним пункт 1.1.7.30 Умов та правил надання банківських послуг, що є невід'ємною частиною кредитного договору, укладеного 22 вересня 2011 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», в частині вирішення спорів в постійно діючому третейському суді при Асоціації «Дніпропетровський банківський Союз», одноособово призначеним Головою Третейського суду суддею, постійно діючим третейським судом при Асоціації «Юридичні компанії України».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (49094, м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Н.С. Пінкевич

Попередній документ
57349330
Наступний документ
57349332
Інформація про рішення:
№ рішення: 57349331
№ справи: 369/14077/15-ц
Дата рішення: 01.03.2016
Дата публікації: 28.04.2016
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Цивільне
Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області
Категорія справи: Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”