Справа № 164/360/15-к Провадження № 11-кп/773/77/16 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 240 КК України Доповідач: ОСОБА_2
21 квітня 2016 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинувачених - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 01.12.2015 року, -
Даним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , громадянин України, з професійно-технічною освітою, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, не працює, раніше не судимий,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець с. Гірка Полонка Луцького району Волинської області, житель АДРЕСА_1 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, одружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей, не працює, раніше не судимий,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , громадянин України, з професійно-технічною освітою, неодружений, не працює, раніше не судимий,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , громадянин України, з повною загальною середньою освітою, одружений, має на утриманні двоє малолітніх дітей, не працює, раніше не судимий,
засуджені за ч. 2 ст. 240 КК України кожен до покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України із звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, із покладенням на них обов'язків, передбачених п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_9 в дохід держави 196 (сто дев'яносто шість) гривень 56 копійок процесуальних витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи холодної зброї.
У відповідності до ст. 100 КПК України вироком вирішено долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 визнані винними та засуджені за те, що 03 січня 2015 року з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв., перебуваючи в лісовому масиві у 49 кварталі 6, 10 виділах Вовчецького лісництва ДП «Маневицьке лісове господарство», що на території Маневицького району Волинської області, поблизу озера Лісівське, на землях лісового фонду, які належать до Маневицько-Зарічненської зони Прип'ятського бурштиноносного басейну родовища корисних копалин, всупереч Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 року, п. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року, що передбачає надання дозволу (ліцензії) на видобуток дорогоцінного каміння органогенного утворення, в порушення вимог Кодексу України про надра, без отримання спеціального дозволу на користування надрами, не будучи суб'єктами підприємницької діяльності, самовільно, за допомогою штикової лопати, копанок, підсаків, металевої шпиці та гумових чобіт, в які вони були взуті, шляхом вторинного використання ямкових отворів, що були утворені внаслідок попередньої незаконної розробки надр невстановленими досудовим розслідуванням особами, а також вчинення активних дій з вилучення корисних копалин із гірських порід навколо вказаних ямкових отворів, здійснювали незаконне видобування бурштину-сирцю, який згідно постанови Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» являється корисною копалиною загальнодержавного значення, дорогоцінним камінням органогенного утворення, внаслідок чого незаконно видобули 1 кг 354 г бурштину-сирцю.
У апеляційних скаргах обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вказують, що не вчиняли інкримінованого їм злочину, а саме достовірно не знали, як виглядає бурштин, викопування чи вилучення його із надр землі іншими способами не вчиняли. Стверджують, що докази сторони обвинувачення ґрунтуються на припущеннях, оскільки у судовому порядку не доведено, що у них вилучали саме бурштин. Просять вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити щодо них виправдувальний вирок.
Оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_12 оскаржує рішення суду з мотивів суб'єктивності та упередженості доказів, на яких ґрунтується вирок. Посилається на те, що пред'явлене її підзахисному обвинувачення є недоведеним, оскільки стороною обвинувачення не надано достатніх, належних та допустимих доказів суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_10 були спрямовані саме на видобуток бурштину-сирцю. Стверджує, що вказане доводиться показаннями свідків. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити щодо її підзахисного новий вирок, яким виправдати останнього.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 у поданій апеляційній скарзі вказує, що у діях його підзахисного відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України. Вважає, що докази сторони обвинувачення є неналежними. Стверджує, що показання свідків та протоколи огляду місця події і речей не спростовують показань обвинувачених, які себе винними не визнавали. Крім цього, не встановлено предмет злочину - корисні копалини загальнодержавного значення. З мотивів не відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження просить вирок скасувати та ухвалити щодо ОСОБА_9 виправдувальний вирок.
Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційних скарг, обвинувачених та їх захисників, які підтримали подані ними апеляції у повному обсязі, прокурора, який заперечив проти їх задоволення, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
В силу ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обгрунтованим і вмотивованим.
Згідно ст. 94 КПК України суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
На думку апеляційного суду, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції у вироку не проаналізував та не надав належної юридичної оцінки зібраним доказам для вирішення питань, зазначених у ст. 368 КПК України.
Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Свої висновки про доведеність винуватості обвинувачених суд першої обґрунтував:
- показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які стверджували про затримання перших та виявлення у них при собі бурштину-сирцю та знарядь злочину;
- показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які були понятими при огляді місця події;
- протоколом огляду місця події;
- протоколом огляду предметів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, як ствердили обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , бурштин вони не видобували, будь-яких знарядь при цьому не використовували, а лише збирали на поверхні каміння, схоже на бурштин-сирець, під час повернення додому знайшли лопату, копанку, підсаки, металеву шпицю та під час повернення додому були затримані невідомими озброєними людьми, які демонструючи зброю, наказали присісти та попередили у разі втечі про її застосування. Після цього вони вилучили у них рюкзак з камінням, знайдені предмети, які в подальшому були передані працівникам міліції.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 підтвердили показання обвинувачених щодо затримання останніх, не заперечували про наявність при собі зброї та її демонстрування. Не змогли пояснити, на якій правовій підставі вчиняли такі дії.
Апеляційний суд вважає, що затримання обвинувачених та вилучення у них рюкзака з камінням, інших предметів проведено з порушенням вимог закону.
Як на доведеність винуватості обвинувачених суд першої інстанції послався на показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які стверджували, що перші видобували бурштин за допомогою лопати, копанок та підсаків. Ці обставини їм стали відомі зі слів останніх після їх затримання.
Показання ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 щодо обставин вчинення обвинуваченими інкримінованого їм злочину апеляційний суд вважає недопустимими доказами. Крім того, дані свідки не підтвердили факту незаконного видобування бурштину-сирцю обвинуваченими. На місці вчинення злочину обвинувачених виявлено не було.
Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 також ствердили, що очевидцями незаконного видобування бурштину-сирцю обвинуваченими не були та лише підтвердили показання останніх про збирання каміння, схожого на бурштин-сирець.
Свідок ОСОБА_18 повідомив загальновідомі факти видобування бурштину і вказав, що будь-якими відомостями про вчинений злочин не володіє.
Апеляційний суд бере за основу показання обвинувачених, даних як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, про те, що вони збирали каміння, схоже на бурштин-сирець, на поверхні землі, будь-які знаряддя при цьому не застосовували.
Пояснення обвинувачених під час їх затримання суд до уваги не бере, оскільки вони дані під психологічним тиском свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 .
Протоколом огляду місця події зафіксовано лише земельну ділянку, на якій, за твердженням сторони обвинувачення, раніше невстановленими особами за допомогою технічних засобів проводилося незаконне видобування бурштину-сирцю, а протоколом огляду предметів проведено тільки зважування предметів, які знаходилися у рюкзаку.
Органом досудового розслідування не встановлено та не доведено, що предмети, вилучені під час огляду місця події, використовувалися обвинуваченими як знаряддя злочину. Слідчий експеримент з обвинуваченими не проводився.
Твердження обвинувачення, що виявлений на лопаті пісок, ідентичний піску місця події вчинення злочину, нічим не підтверджується, оскільки будь-яка експертиза з цього приводу не проводилася.
З об'єктивної сторони незаконне видобування бурштину-сирцю полягає у вилученні його з надр в результаті їхньої розробки та проводиться шляхом знімання верхнього шару ґрунту або вимивання водою під тиском із застосуванням технічних засобів.
Судом встановлено, що обвинувачені на поверхні землі збирали каміння, схоже на бурштин-сирець, без застосування будь-яких засобів.
Таким чином, суд першої інстанції у вироку безпідставно послався на доведеність стороною обвинувачення об'єктивної сторони злочину, а саме дій ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , спрямованих на вилучення з родовищ корисних копалин будь-яким способом.
Предметом вказаного злочину є надра і корисні копалини, крім загальнопоширених.
Бурштин-сирець, який інкримінується обвинуваченим як незаконне видобування, належить до корисних копалин загальнодержавного значення.
Однак органом досудового розслідування не доведено, що в обвинувачених вилучений саме бурштин-сирець. Гемологічна експертиза не проводилася.
Висновки суду першої інстанції про те, що обвинувачені достеменно знали, як виглядає бурштин-сирець і клопотань про проведення гемологічної експертизи не заявляли, є помилковими. Як ствердили під час апеляційного розгляду обвинувачені, в загальних рисах вони мали уяву про походження бурштину-сирцю. А щодо проведення експертизи, то, на думку апеляційного суду, обов'язки доказування предмета злочину в силу ст. 92 КПК України покладаються на орган досудового розслідування.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 240 КК України, є закінченим з моменту вчинення дій з видобування бурштину-сирцю. Однак органом досудового розслідування не доведено, що обвинувачені здійснювали будь-які активні дії, що полягали у вилученні з родовищ бурштину.
Крім того, під час проведення огляду місця події вилучення наявної речовини в рюкзаку проведено з порушенням вимог закону, і на даний час можливість встановити її походження втрачена.
Відповідно до положень ст. 62 Конституції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
У відповідності до ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, а виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
З огляду на наведене, жодний доказ, наданий стороною обвинувачення як сам по собі, так і в сукупності з іншими, не дає достатніх підстав з точки зору їх достатності та взаємозв'язку стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість обвинувачених у вчиненні інкримінованого їм злочину.
У зв'язку з цим апеляційний суд згідно ст. 417 КПК України скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості обвинувачених в суді.
Керуючись ст.ст. 284, 404, 405, 407, 409, 417 КПК України, апеляційний суд Волинської області, -
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , захисників ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 01.12.2015 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 240 КК України скасувати.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 закрити у зв'язку із невстановленням достатніх доказів для доведення їх винуватості.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді