"06" квітня 2016 р. м. Київ К/800/48098/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,
суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013
у справі № 812/4225/13-а Луганського окружного адміністративного суду
за позовом Приватного підприємства "Золоте Руно" (далі - ПП "Золоте Руно")
до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку у Луганській області ДПС (далі - ДПІ)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 у задоволенні позову ПП "Золоте Руно" відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов ПП "Золоте Руно" задоволено: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ від 23.01.2013 № 0000082201, № 0000092201 та від 21.03.2013 № 0000122201, якими підприємству збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 605695,25 грн., з податку на прибуток - 605596,25 грн. та штрафних (фінансових) санкцій з ПДВ - 30489,75 грн. відповідно.
У касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову цього суду та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.
Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ згідно з податковими повідомленнями - рішеннями від 23.01.2013 № 0000082201, № 0000092201 відповідно слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 08.01.2013 № 11/22-30319202 про результати планової виїзної перевірки ПП "Золоте Руно" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2012. Згідно з висновками цього акту ПП "Золоте Руно" занизило податкові зобов'язання із ПДВ на 508952,00 грн. та з податку на прибуток на 544173,00 грн. внаслідок неправомірного збільшення суми податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ТОВ "Донтрансторг", ТОВ "СхіддонМаркет", ТОВ "Гранд2009", ТОВ "Промтехноопт", та суми витрат, що відповідає витратам з придбання товарів у зазначених постачальників без ПДВ.
Такі висновки податкового органу вмотивовані тим, що операції ПП "Золоте Руно" з придбання товару на підставі договорів із ТОВ "Донтрансторг", ТОВ "СхіддонМаркет", ТОВ "Гранд2009", ТОВ "Промтехноопт" мають безтоварний характер, оскільки позивач не надав будь - яких документів, які б вказували на двостороннє погодження сторонами предмету договорів по господарським операціям із вказаними контрагентами; позивач документально не підтвердив транспортування придбаного товару; ціна реалізації придбаного товару нижче ціни придбання, тобто у результаті господарських операцій позивач не отримав економічний ефект; зазначені постачальники не мають необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, що встановлено за наслідками податкових перевірок цих господарюючих суб'єктів.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 01.04.2011, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті).
Згідно з положеннями пункту 138. 1 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ (набрав чинності з 13.08.2015) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема з витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 цієї статті).
Відповідно до абзацу першого підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК (в редакції до внесення змін Законом України від 17.07.2015 № 652-УІІІ) витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.
Згідно з підпунктом 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті).
Відповідно до абзаців 1 - 3 пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (у редакції, чинній до 1 липня 2015 року).
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 стаття 198 ПК).
За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, обов'язок ведення яких встановлений правовими нормами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат (витрат) та (чи) податкового кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.
Висновок суду про реальність господарської операції для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, фактичним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належної оцінки зібраних у справі доказів.
Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Визнаючи юридичне значення первинних документів (видаткові накладні, податкові накладні, сертифікати якості та висновки санітарно - епідеміологічної експертизи, банківські виписки з рахунку), що були складені між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Донтрансторг", ТОВ "СхіддонМаркет", ТОВ "Гранд2009", ТОВ "Промтехноопт"), суд апеляційної інстанції виходив з того, що ці суб'єкти підприємницької діяльності станом на час складання цих документів мали податкову та господарську правосуб'єктність; достовірність інформації щодо операцій з поставки, зафіксованої в зазначених документах, підтверджується товарно-транспортними накладними (ТТН), які позивач надав суду, та відображенням цих операцій у бухгалтерському та податковому обліку ПП "Золоте Руно".
При цьому апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, однак, не взяв до уваги, що ПП "Золоте Руно" не надав на вимогу суду документи (заявка на постачання партії товару, рахунки-фактури), що передбачено умовами договорів на постачання товарів із ТОВ "Донтрансторг", ТОВ "СхіддонМаркет", ТОВ "Гранд 2009", ТОВ "Промтехноопт". Не викликала у суду апеляційної інстанції сумніву при оцінці ТТН та обставина, що відповідно до вказаних ТТН перевезення придбаного товару здійснювалося орендованим позивачем автомобілем Mersedes 817D № 400-77 ХА, продукція визначалася накладними. Проте із вказаних ТТН неможливо встановити масу вантажу, час, коли автомобіль вибув та прибув до гаражу, пробіг та витрати пального, кількість поїздок та інше; подорожніх листів до суду позивачем не надано. У ході судового процесу представники позивача будь - яких пояснень з цього приводу не надали. Вказані обставини були залишені поза увагою суду апеляційної інстанції при оцінці зібраних у справі доказів.
Відтак, обставини щодо операцій з поставки, за якими позивач задекларував податковий кредит та валові витрати (витрати), які суд апеляційної інстанції вважав встановленими, не можуть вважатися недоведеними, що у свою чергу, свідчить про відсутність у апеляційного суду підстав, передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування постанови суду першої інстанції.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
Касаційну Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.08.2013 скасувати, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та в порядку, визначених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Є.А. Усенко
Судді О.А. Веденяпін
М.П. Зайцев