"06" квітня 2016 р. м. Київ К/9991/24480/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року в справі за позовом управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області до відділу державної виконавчої служби Боборовицького районного управління юстиції Чернігівської області про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,
У листопаді 2011 року управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, що у встановлений строк для добровільного виконання були виконані вимоги виконавчого документа в частині здійснення нарахування надбавки до пенсії, проте виконати судове рішення у частині виплати зазначеної надбавки неможливо у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування, про що повідомлено державного виконавця та надано докази з даного питання. 25 жовтня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України отримано постанову начальника відділу державної виконавчої служби Бобровицького районного управління юстиції Чернігівської області від 24 жовтня 2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 360грн. у зв'язку із невиконанням виконавчого листа у добровільному порядку.
Вважаючи стягнення виконавчого збору незаконним, позивач просив суд визнати неправомірними дії відповідача та скасувати постанову від 24 жовтня 2011 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, позивач просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бобровицького районного управління юстиції Чернігівської області від 14 жовтня 2011 року відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-а/313/10, виданого 12 жовтня 2011 року Бобровицьким районним судом Чернігівської області про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_4 за період з 30 травня по 30 грудня 2010 року надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням фактично сплачених сум у цей період. Надано семиденний строк для добровільного виконання рішення суду.
19 жовтня 2011 року управлінням Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_4 відповідно до вимог виконавчого документа, про що листом від 25 жовтня 2010 року №14815/07 повід-омлено відповідача. Зазначений лист отримано 26 жовтня 2011 року.
У зв'язку з невиконанням рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, 24 жовтня 2011 року начальником відділу державної виконавчої служби Бобровицького районного управління юстиції Чернігівської області винесено постанову про стягнення з управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області виконавчого збору у розмірі 1 360 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що постанова від 24 жовтня 2011 року про стягнення виконавчого збору винесена правомірно, оскільки боржник у встановлений державним виконавцем строк судове рішення не виконав. Відсутність грошових коштів не є підставою для невиконання судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин справи колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
При цьому, заходами примусового виконання рішень, відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження», є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.
Таким чином, закінчення строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове його виконання.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року по справі №3-217гс14 та у постанові від 06 липня 2015 року по справі №6-785цс15.
Проте, вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не з'ясували чи здійснювалися державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а тому висновки судів щодо правомірності винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є помилковими.
Допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.
Керуючись статтями 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Бобровицькому районі Чернігівської області задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: