06 квітня 2016 року м. Київ К/800/37848/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Ємельянової В.І.,
Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року в справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Астра» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невикористання нормативу робочих місць, які призначені для працевлаштування інвалідів,
У січні 2012 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, що в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно за це адміністративно-господарські санкції.
Позивач просив стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2010 році нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 86 998,03 грн. та пеню за порушення термінів їх сплати - 6 551,10 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2012 року позов задоволено: стягнуто адміністративно-господарські санкції у розмірі 86 998,03 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, позивач просив скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. У обґрунтування касаційної скарги зазначав, що відповідачем не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту товариства з обмеженою відповідальністю «Астра» про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві становить 304 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 5 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 12 осіб.
Згідно з листом Верхньодніпровського районного центру зайнятості від 04 квітня 2012 року №350 відповідач протягом 2010 року надавав центру зайнятості звіти 3-ПН про наявність вакансій, у тому числі для осіб з обмеженими можливостями. Упродовж року центром зайнятості на заявлені вакансії було направлено 32 особи, які мають групу інвалідності, з них: 1 особа (ОСОБА_1.) - прийнята на вакансію прибиральника території; 1 вакансія була самостійно укомплектована роботодавцем (вакансія диспетчера зайнята); 5 осіб від запропонованих вакансій відмовились за власним бажанням; 25 осіб не відповідали вимогам роботодавця (відповідача) через недостатню кваліфікацію або рекомендації медико-соціальної експертної комісії.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що підприємством щомісяця протягом 2010 року подавались до центру зайнятості звіти форми 3-ПН, проте відповідачем було відмовлено у прийнятті на роботу особам з обмеженими можливостями, які направлялись для працевлаштування та не доведено під час розгляду справи поважності причин такої відмови, що свідчить про не виконання вимог статей 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Скасовуючи рішення окружного суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем було створено робочі місця для інвалідів та протягом року подавались звіти до центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, при цьому позивачем не доведено факту порушення відповідачем вимог законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах доводів касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
За змістом статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частин 1 та 2 цієї статті для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для праце-влаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналогічні положення закріплені у частині 6 статті 7 Закону України «Про зайнятість населення», якою передбачено, що підбір підходящої роботи для інвалідів здійснюється відповідно до їхніх професійних навичок, знань, рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та з урахуванням побажань інваліда.
Отже, виходячи з аналізу наведених вимог закону, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. При цьому, направлення інвалідів для працевлаштування на підприємства, в установи і організації при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) здійснюється відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також, крім того, відповідно до рекомендацій МСЕК та наявних у них кваліфікації і знань.
У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, упродовж року інформував центр зайнятості про наявні вакансії, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в постанові від 20 червня 2011 року по справі №21-60а11, від 26 червня 2012 року по справі №21-105а12, від 02 квітня 2013 року по справі №21-95а13, від 16 квітня 2013 року по справі №21-81а13.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач відмовив у працевлаштуванні особам, які направлялись центром зайнятості, тобто не виконав вимоги законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тому повинен сплатити адміністративно-господарські санкції є необґрунтованим, оскільки відповідно до листа Верхньодніпровського районного центру зайнятості від 31 травня 2012 року №516, за період з 01 січня 2009 року по 30 травня 2012 року скарги та інші звернення (письмові, усні) від безробітних з обмеженими фізичними можливостями щодо відмови у працевлаштуванні товариством з обмеженою відповідальністю «Астра» до районного центру зайнятості не надходили.
Отже, скасовуючи рішення окружного суду, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідач виконав вимоги діючого законодавства щодо забезпечення реалізації прав інвалідів на працевлаштування.
Рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для його скасування та ухвалення нового судового рішення не вбачається.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.
Судді: