20 квітня 2016 р. Справа № 876/2092/16
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Курильця А.Р.,
суддів: Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Кіри Н.В.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Притули О.Б.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_3 до Тернопільського районного управління юстиції, Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації, відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області», третя особа Бріньяні Бруно про визнання протиправними рішень про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна,-
У вересні 2015 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася з позовом до Тернопільського районного управління юстиції, Тернопільського районного госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації, відділу містобудування та архітектури Тернопільської районної державної адміністрації, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Тернопільській області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Технічна інвентаризація нерухомості Тернопільської області», третя особа Бріньяні Бруно (далі - третя особа) про визнання протиправними рішень про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи на продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд не дослідив у повній мірі всі докази, які свідчать про необізнаність позивача з фактом проведення реєстрації права власності на нерухоме майно за третьою особою.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просить ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року скасувати, а матеріали справи направити суду першої інстанції для продовження розгляду.
Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила, просить ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року залишити без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу за їхньої відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.
Відповідно до ч.3 ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Судом встановлено, що 03.09.2004 року позивачка придбала у ОСОБА_4 майнові права, а саме право вимоги передачі незавершеного будівництвом житлового будинку по АДРЕСА_1 процент готовності якого становив 55%. Договір купівлі продажу був нотаріально посвідчений та зареєстрований (а.с. 26).
26.03.2009 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов третьої особи до ОСОБА_4 задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку, готовністю 55%; визнано за третьою особою право власності на незавершений будівництвом житловий будинок, відсоткової готовності 55% (а.с. 33).
19.05.2009 року за третьою особою на підставі рішення суду зареєстровано право власності на об'єкт незавершеного будівництва (а.с. 31).
У жовтні 2009 року позивачка подала заяву до начальника БТІ про проведення інвентаризації житлового будинку в АДРЕСА_1 (а.с. 24). 24.03.2011 року позивачу видано технічний паспорт на вищезазначений об'єкт нерухомого майна (а.с. 25).
27.12.2010 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області позов позивача до третьої особи задоволено: встановлено нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав, а саме права вимоги передачі незавершеного будівництвом житлового будинку, готовністю 55% між третьою особою та ОСОБА_4; встановлено нікчемність договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом житлового будинку між третьою особою та ОСОБА_4 (а.с. 37-40).
25.05.2011 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду позовну заяву ОСОБА_3 до третьої особи про усунення перешкод в користуванні власністю, стягнення моральної шкоди задоволено частково (а.с. 26-27, 30-32).
Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 31.12.2011 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.12.2010 року в частині встановлення нікчемності договору купівлі-продажу залишено без змін (а.с. 41-43).
Таким чином, рішення суду, на підставі якого була проведена реєстрація права власності на об'єкт незавершеного будівництва за третьою особою, було скасовано.
17.12.2014 року третій особі видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Колегія суддів зазначає, що згідно з копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон, позивачка на протязі тривалого періоду неодноразово виїжджала за кордон, що утруднювало для неї отримання інформації по справі та подання скарг та позовів на рішення суб'єктів владних повноважень, в т.ч. перебувала за кордоном і на час постановлення рішення про визнання права власності за третьою особою права власності на оспорювань нерухоме майно, а доказів особистого отримання нею вказаного рішення суду в матеріалах справи немає.
Оскільки судовими рішеннями було встановлено нікчемність договорів купівлі-продажу, укладений між третьою особою та ОСОБА_4, та визнано власником об'єкта нерухомого майна позивача, то вказані судові рішення, без можливості внести зміни в реєстраційні документи та, як наслідок, неможливості отримати правовстановлюючі документи, не сприяли б належному захисту порушених прав позивача.
Крім того, видача третій особі у 2014 році свідоцтва про право власності на нерухоме майно, коли рішення суду про визнання власником спірного нерухомого майна третьої особи скасовано, свідчить про необхідність вжиття судом заходів для захисту порушеного права громадянина та визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки маючи рішення суду, яке підтверджує відсутність у третьої особи прав на вищезазначене нерухоме майно, позивач мала підстави розраховувала на те, що її права не будуть порушені в майбутньому.
Колегія суддів зазначає, що право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Крім того, з прецедентного права Європейського Суду про те, що "право на суд", з яких право на доступ є одним з аспектів, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).
Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Відтак, оскаржувана ухвала про залишення позову без розгляду підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст.195,199,204,205,206,254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року у справі № 819/3171/15 скасувати та матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Р.Курилець
Судді М.П. Кушнерик
О.І. Мікула
Повний текст ухвали виготовлений 21 квітня 2016 року.