Справа: № 826/21929/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.
Іменем України
19 квітня 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддів за участю секретаря представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Вівдиченко Т.Р., Собківа Я.М. Приходько К.М. Шульги К.В. Кривенка В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юсіель» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -
В вересні 2015 року ТОВ «Юсіель» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення № 0014131502 від 2015 року та покласти на відповідача судові витрати пов'язані з розглядом даної справи.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами проведення камеральної перевірки ТОВ «Юсіель» з питань своєчасності сплати податку на прибуток по декларації за 2013 рік відповідачем складено акт від 12.05.2015 № 1537/2655-15-02 (далі - Акт перевірки).
Відповідно до змісту вказаного Акта перевірки відповідач встановив, що самостійно визначене платником грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 83 784,00 грн., граничний термін сплати якого минув 11.03.2014, було сплачено лише 13.10.2014, тобто із затримкою на 216 днів.
На підставі даних Акта перевірки, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві прийняло оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0014131502 від 2015 року, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 16 756,80 грн. (20%) за затримку на 216 днів сплату грошового зобов'язання у сумі 83 784,00 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення № 0014131502 від 2015 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем повністю сплачено грошові зобов'язання з податку на прибуток за 2013 рік до 18.02.2014 та подано 14.10.2014 Уточнюючу декларацію, тобто з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПК України.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даному конституційному обов'язку кореспондують приписи Податкового кодексу України, згідно з пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 якого, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, зокрема, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).
Згідно з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється: з 1 січня 2015 року на перевірки суб'єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість; з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.
Як зазначено в листі Державної фіскальної служби України № 2463/7/99-99-22-02-04-17 від 28 січня 2015 року «Про окремі питання проведення перевірок у 2015 - 2016 роках», при аналізі питання щодо наявності наведених у пункті 3 Прикінцевих положень Закону № 71 обмежень та визначення обсягу доходу за попередній календарний рік для суб'єктів господарювання - юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та представництв нерезидентів доцільно використовувати дані декларації з податку на прибуток за 2014 рік. До настання граничного терміну подання платниками податків декларацій з податку на прибуток за 2014 рік можливим є використання даних декларації з податку на прибуток за відповідні звітні періоди 2014 року (у разі їх подання платником податків відповідно до пункту 57.1 статті 57 Кодексу) або за попередній календарний рік, за який подано податкову декларацію, в якій платником податків визначено обсяг доходу (за 2013 рік). При цьому, у разі неподання платником податків станом на дату початку перевірки (після спливу визначеного Кодексом граничного терміну для її подання та якщо її подання передбачено Кодексом) декларації з податку на прибуток за 2014 рік, можливо вважати, що платник не повідомив про наявність наведених вище обмежень щодо вжиття стосовно нього контрольно-перевірочних заходів.
Як вбачається з копії податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 роки, позивач у 2013 році мав обсяг доходу менший, ніж 20 мільйонів гривень.
Також, сторонами не заперечується, що платник не подавав заяв про проведення перевірки.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що Кабінет Міністрів України надавав дозвіл відповідачеві на проведення камеральної перевірки ТОВ «Юсіель» з питань своєчасності сплати податків до бюджету.
Також, матеріали справи не містять доказів того, що перевірка позивача призначена згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач відноситься до кола суб'єктів господарювання, на яких поширюються правила пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».
Крім цього, приймаючи рішення по суті спору, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно з п. 57.1 ст. 57 ПК України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Відповідно до наявних у матеріалах справи платіжних доручень, позивач у період з березня 2013 року по лютий 2014 року щомісячно сплачував авансові платежі в розмірі 7 248,00 грн., тобто таких платежів здійснено на загальну суму 86 976,00 грн. Крім того, 17.02.2014 позивачем сплачено кошти в сумі 29 986,00 грн. в рахунок погашення податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2013 рік (платіжне доручення від 17.02.2014 № 116).
05.02.2014 ТОВ «Юсіель» подало податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за звітний 2013 рік. У рядку 14 цієї декларації зазначено суму податку за звітний період у розмірі 116 956,00 грн., у рядку 15 декларації вказано суму 86 970,00 грн. Водночас, рядок 13 декларації «зменшення нарахованої суми податку» заповнено не було, а в рядку 16 «нарахований податок» зазначено суму у розмірі 29 986,00 грн.
Самостійно виявивши технічну помилку у поданій 05.02.2014 декларації з податку на прибуток підприємства за звітний 2013 рік, яка полягала у помилковому зазначені суми 86 970,00 грн. (суми сплачених протягом 2013-2014 років авансових платежів) в рядку 15 декларації, замість відображення вказаної суми у рядку 13 декларації «зменшення нарахованої суми податку», позивач 14.10.2014 подав Уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства. В Уточнюючій податковій декларації позивач суму 86 970,00 грн. відобразив у рядку 13.
Згідно з положеннями п. 50.1 ст. 50 ПК України, у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Зважаючи на повну сплату позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток за 2013 рік до 18.02.2014 та подання 14.10.2014 Уточнюючої декларації, тобто з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування ТОВ «Юсіель» штрафу згідно з п. 126.1 ст. 126 ПК України.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Юсіель» в частині скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 0014131502 від 2015 року.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, відшкодуванню позивачу підлягає сплачена ним сума судового збору у розмірі 1 218,00 грн.
Разом з тим, позивач просив стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу, за якою він вимушений був звернутися з метою складання позовної заяви, яка розглядається в межах даної адміністративної справи.
Також позивач зазначив, що 12.01.2015 між ним та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська компанія «Кармазіна і Партнери» було укладено договір № 238-1/юр про надання адвокатських послуг та відповідальне зберігання документів, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с.34-35). З огляду на те, що умови договору виконані у повному обсязі, 30.09.2015 сторони склали акт № 85 наданих послуг за вказаним договором (а.с.44), а позивач сплатив АО «Адвокатська компанія «Кармазіна і Партнери» 2 000 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 738 від 02.10.2015 (а.с.45).
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
При цьому, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
З урахуванням наявного у справі договору про надання правової допомоги, платіжного доручення та акта про надання правової допомоги, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відшкодування позивачу витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк Т.Р. Вівдиченко Я.М. Собків
Повний текст ухвали складено та підписано - 22.04.2016
Головуючий суддя Борисюк Л.П.
Судді: Собків Я.М.
Вівдиченко Т.Р.