21 квітня 2016 рокусправа № П/811/139/16
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередниченко В.Є.,
суддів: Панченко О.М., Коршуна А.О.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 про відмову у відкритті провадження у справі №П/811/139/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до Кіровоградської обласної державної адміністрації про оскарження рішення (дій) та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - ТОВ «Прогрес») 17 лютого 2016 року звернулось до суду з позовом до Кіровоградської обласної державної адміністрації, згідно з яким просить:
- визнати неправомірною діяльність відповідача в частині невиконання частин 6-8 ст.33 Закону України «Про оренду землі»;
- скасувати рішення про відмову в поновленні договорів оренди земельних ділянок викладених в листах відповідача № 01-33/1326/4 від 24 грудня 2015 року і № 01-13/4 від 12 лютого 2016 року.
- зобов'язати відповідача повторно розглянути листи-звернення ТОВ «Прогрес» про поновлення договорів оренди земельних ділянок.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач на порушення вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» необґрунтовано відмовив в поновленні договорів оренди земельних ділянок, у зв'язку з закінченням строку дії зазначених договорів.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 року відмовлено у відкритті провадження в справі.
Ухвала мотивована тим, що цей спір не належить розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки в цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень владних управлінських функцій не здійснював, таким чином заявлені вимоги до суду є вимогами про право та випливають із відносин, що мають приватноправовий, а не публічно-правовий характер і тому не можуть розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
Позивачу роз'яснено про його право звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування, як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, відповідач посилаючись на її необґрунтованість, просив у задоволені скарги відмовити.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, між позивачем та Новомиргородською районною державною адміністрацією в Кіровоградській області було укладено договори оренди земельної ділянки від 04 травня 2010 року, строком на п'ять років, які знаходяться на території Туріянської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.
11 січня 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» звернувся до Кіровоградської обласної державної адміністрації з листами-повідомленнями про поновлення договору оренди земельної ділянки з додатковими угодами про поновлення договору оренди землі від 04 травня 2010 року.
11 лютого 2016 року Кіровоградська обласна державна адміністрація відмовила позивачу у поновленні договорів оренди, так як термін дії договорів закінчися, однак орендар не скористався своїм правом на продовження терміну їх дії відповідно до ст.33 Закону України «Про оренду землі».
Вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суд першої інстанції, виходив з непоширення адміністративної юрисдикції на спірні відносин та роз'яснив позивачу про його право звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства. З зазначеним висновком суду колегія суддів погоджується частково з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
У відповідності до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд звертає увагу на ту обставину, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
За приписами частини другої статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
У відповідності до пункту 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року № 445/2011, Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.
Виходячи з викладеного, відповідач у цій справі виступає у якості орендодавця земельної ділянки, щодо якої позивачу було відмовлено у поновленні договору оренди.
Земельні відносини поділяються на публічні та приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими).
Згідно з частиною другою статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 170 цього Кодексу встановлено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Кіровоградська обласна державна адміністрації у справі, яка розглядається, є суб'єктом цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин.
Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, що перебувала у його власності, відповідач відповідно до статті 5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Тобто, при здійсненні повноважень власника землі відповідач є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатися землею. У цьому випадку відсутні відносини владного підпорядкування одного учасника земельних правовідносин іншому.
Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, що викладені у постанові від 01 жовтня 2013 року у справі №21-345а13 (реєстраційний номер 35669789 у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
Відповідно до ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Згідно зі статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що правовідносини між сторонами у цій справі виникли стосовно поновлення договору оренди землі, та виходячи з того, що спір не пов'язаний з реалізацією відповідачем владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, справа не підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Натомість за своїм суб'єктним складом та сутністю спору справа підлягає розгляду господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана справа не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства, проте суд помилково вирішив, що позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У відповідності до ст. 201 КАС України суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції, якщо правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, дотримано норм процесуального права, проте помилково роз'яснено позивачу про його право звернення з вказаною позовною заявою до суду в порядку цивільного судочинства.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, ухвалу суду першої інстанції змінити, в частині роз'яснення позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд його позову.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 199, 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - задовольнити частково.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 про відмову у відкритті провадження у справі №П/811/139/16 - змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини в наступній редакції:
«Роз'яснити позивачу про його право на звернення до суду з цим позовом в порядку господарського судочинства».
В інший частині ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2016 у справі №П/811/139/16 - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: О.М. Панченко
Суддя: А.О. Коршун