ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
21 квітня 2016 року м. Київ № 826/6315/16
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрянська Я.І., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали:
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради про:
- визнання протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Констянтинівської міської ради від 21.10.2015 року про відмову в зміні договору найму житлового приміщення АДРЕСА_1 ОСОБА_1,
- зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу ОСОБА_1 на зміну договору найму житлового приміщення АДРЕСА_1.
У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 6 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 2 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови позивачу у відкритті провадження у справі в частині заявлених ним позовних вимог з огляду на наступне.
У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Констянтинівської міської ради від 21.10.2015 року про відмову в зміні договору найму житлового приміщення.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикції адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання не чинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов'язаність із сферою реалізації публічної влади.
Публічно - правовий спір є спором між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Проте, слід зазначити, що специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб'єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов'язане з цим питання меж повноважень адміністративного суду.
Отже, загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб'єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб'єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб'єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством).
У відповідності до частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
В той же час, статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:
1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
2) виключено;
3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.
Прийняте районною державною адміністрацією спірне рішення (як суб'єктом владних повноважень) є ненормативними актами органу місцевого органу виконавчої влади, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта (актів) не породжує наслідків для власника чи наймача жилого приміщення оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності чи користування на жиле приміщення має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.
Таким чином, у разі прийняття органом місцевого самоврядування чи місцевим органом виконавчої влади (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про надання житлової площі), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, місцевого органу виконавчої влади не повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України в своїх численних рішеннях, зокрема, у справах № 21-405а14 від 11 листопада 2014 року, № 21-308а14 від 09 грудня 2014 року, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції, відповідно до ст. 244-2КАС України.
Крім того, Верховний Суд України у своїх рішеннях від 02 грудня 2014 року у справі № 21-530а14 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15 зазначив, що житлові спори - особливий різновид спорів, що торкаються житлових прав та інтересів громадян і організацій та дійшов висновку про належність даного спору до повноважень цивільних судів.
Так, приписи п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України прямо встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного, а не особистого немайнового права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Аналізуючи вищевикладене, в розумінні статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, позовні вимоги позивача є спором про право, а відтак даний спір стосується захисту прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних правовідносин.
За таких обставин, даний позов повинен розглядатися судом загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зазначений спір не підсудний Окружному адміністративного суду міста Києва.
Таким чином, беручи до уваги наведені обставини, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, так як вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, адже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі суддя постановляє ухвалу.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надсилається особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами (ч. 3).
Ухвала про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву (ч. 4). Повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (ч. 5).
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч. 6).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.
Згідно до ч. 2 ст. 109 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням, з огляду на що даний позов підсудний Шевченківському районному суду міста Києва.
На підставі вищенаведеного, п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.
3. Попередити позивача, що позовні матеріали будуть йому повернуті супровідним листом рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про їх одержання після спливу терміну для оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
4. У випадку оскарження ухвали позовні матеріли будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.
Ухвала може бути оскаржена особою, яка подала позовну заяву. Ухвала суду набираєзаконної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Я.І. Добрянська