Справа № 815/6664/15
20 квітня 2016 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Потоцької Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ на Одеській залізниці, Управління Міністерства внутрішніх справ на Одеській залізниці про визнання протиправним та скасування наказу і поновлення на посаді, -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ на Одеській залізниці, Управління Міністерства внутрішніх справ на Одеській залізниці в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці № 121 о/с від 07.09.2015 року, згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів).
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Роздільна УМВС України на Одеській залізниці.
В обґрунтування заявленої правової позиції позивач зокрема зазначив, що механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону), що відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України (КЗпП), у якому визначено основні трудові права працівників.
Таким актом є Кодекс законів про працю України, у якому розкрито механізм скорочення працівників.
Враховуючи, що спеціальним Законом не оговорено порядок звільнення у зв'язку з скороченням штатів вагітних жінок, жінок, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, застосуванню підлягає стаття 184 Кодексу законів про працю України.
В судове засідання позивач та його представник не з'явились, надавши заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином і завчасно, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.
З урахуванням приписів ст. 128 КАС України, зважаючи на те, що у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно наказу № 115 о/с від 28.10.2013 р. ОСОБА_1 прийнята на службу в органи внутрішніх справ в УМВС на Одеській залізниці на посаду слідчого у слідчому відділі лінійного відділу на станції Роздільна УМВС України в Одеській області.
Наказом № 89 о/с від 22.07.2014 року на підставі рапорту та свідоцтва про народження серії І-ЖД № 341739, виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції 13.03.2013 року, ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 01.01.2014 року по 05 03.2016 року.
Наказом № 121 о/с від 07.09.2015 р. ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ: у запас Збройних сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів).
04.11.2015 року ОСОБА_1 була запрошена начальником СКПСВКЗ УМВС України на Одеській залізниці до УМВС на Одеській залізниці де 05.11.2015 року була ознайомлена із наказом № 121 о/с від 07.09.2015 р.
Надаючи належну оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.
Жінки мають рівні з чоловіками права і свободи та рівні можливості щодо їх реалізації згідно зі ст. 24 Конституції України. Про це свідчать також як численні нормативно-правові акти України і зарубіжних країн, так і норми міжнародно-правових документів: Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (1979 р.), підсумкових документів Всесвітньої конференції щодо становища жінок «Дії в інтересах рівності, розвитку і миру», Пекінської декларації, Платформи дій, схваленої IV Всесвітньою конференцією щодо становища жінок (1995 р.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.) тощо.
Забезпечення рівності та недопущення дискримінації у сфері праці є надзвичайно важливим фактором у суспільних правовідносинах.
Змістом дискримінації є ліквідація або порушення рівності прав, можливостей та поводження. Об'єкт дискримінації - рівність - розглядається у трьох аспектах: рівність прав, рівність можливостей і рівність поводження. Аналізуючи природно-правовий і формальний аспекти рівності, співвідношення правової і соціальної держави, поняття «рівність» і «рівноправність», можна дійти висновку, що рівність передбачає рівний для всіх правовий статус громадян як суб'єктів права і забезпечується вимогою заборони дискримінації щодо визначення обсягу прав громадян; рівноправність передбачає рівність обсягу юридичних можливостей, досягнення якого служить у тому числі для встановлення певних нормативних винятків - пільг, привілеїв. У цьому випадку забезпеченням рівноправності служить заборона дискримінації щодо можливостей громадян. Заборона дискримінації - це гарантія рівності. Зміст правової рівності становить рівність перед законом і рівноправність.
Згідно з положеннями Міжнародної організації праці (далі - МОП), жінки віднесені до категорії осіб, які потребують підвищеного захисту, тому для них встановлюються певні особливості праці, відмінні від чоловічих. Диференціація правового регулювання охорони праці жінок зумовлюється фізіологічними особливостями жіночого організму, у тому числі материнством. Слід зауважити, що з народженням дитини в жінки з'являються турботи, пов'язані з її доглядом та вихованням, що є важкою працею, поєднувати яку з роботою дуже складно. З урахуванням цього законодавство про працю України та країн Європи передбачає такий вид соціальної відпустки, як відпустка у зв'язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною. Згідно зі ст. 3 Конвенції про охорону материнства, що була прийнята 28 червня 1952 р. на генеральній конференції МОП у Женеві, мінімальний строк відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами становить не менше 12 тижнів: 6 тижнів до пологів та 6 після. Це загальний міжнародний стандарт, якому повністю відповідає українське законодавство.
Загальновизнаним у науці трудового права є поділ функцій диференціації правового регулювання трудових відносин на захисну, компенсаторну, заохочувальну та забезпечувальну (виробничу).
Захисна функція має на меті забезпечення рівних можливостей під час трудової діяльності, зокрема у сфері регулювання робочого часу та часу відпочинку, нормування праці тощо, окремих категорій працівників (неповнолітні, жінки, працівники зі зниженою працездатністю та ін.).
Компенсаторна функція забезпечує компенсацію (надання додаткових пільг чи переваг та ін.) негативних наслідків виконання певних видів робіт (важкі та шкідливі умови праці тощо).
Заохочувальна функція диференціації покликана додатково заохочувати (додаткові відпустки, преміювання та ін.) працівників за досягнення особливих показників під час трудової діяльності.
Забезпечувальна (виробнича) функція відповідає за створення для різних категорій працівників відповідних умов праці для належного виконання своїх трудових обов'язків. Основними серед указаних функцій диференціації виступають, відповідно, захисна та забезпечувальна (виробнича), які кореспондують основним функціям трудового права - захисній та виробничій.
Таким чином, доцільно зробити наголос на двох основних функціях диференціації - захисній та забезпечувальній, що мають найбільший вияв у правовому регулюванні трудових відносин працівників ОВС України.
Захисну функцію у межах суб'єктної диференціації гарантує захист прав і інтересів працівників ОВС, обмежених у своїх можливостях, під час проходження служби (жінки, працівники передпенсійного віку, працюючі пенсіонери ОВС). Захисна функція, крізь призму об'єктивної диференціації, має на меті забезпечення рівних можливостей у сфері трудової діяльності працівників з різних підрозділів, тому що вони виконують дуже специфічні функції та ще й в умовах, які відхиляються від нормальних (специфічні, небезпечні та важкі умови виконання службових обов'язків, постійні перевищення нормальної тривалості робочого часу тощо). Мета вказаної функції досягається за допомогою існування реальних правових механізмів здійснення моральних та матеріальних компенсацій існуючих та виникаючих відхилень від нормальних умов службово-трудової діяльності окремого підрозділу органів внутрішніх справ України.
Отже, внутрішньовідомча диференціація правового регулювання трудових відносин працівників органів внутрішніх справ України - це правовий механізм установлення, обліку і, в разі необхідності, компенсації особливостей об'єктивного і суб'єктивного характеру, існування яких спричинено особливим характером діяльності, функціями і завданнями органів внутрішніх справ України. Під необхідністю у даному випадку необхідно розуміти особливості, які вже існують або виникають під час проходження служби працівниками ОВС, пов'язані з обмеженням загальних гарантій і прав, встановлених державою для всіх без винятку працівників незалежно від виду їх діяльності.
Крім того, вирішуючи спірні правовідносини слід враховувати, що згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням може бути здійснене також шляхом використання практики Європейського суду з прав людини. З цього погляду показовим є остаточне рішення Європейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України», в якому Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв'язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим та, відповідно, не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Застосування правила про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням в публічному праві обгрунтоване ст. 8 Конституції України, яка закріплює принцип верховенства права, а також ч. 1 ст. 8 КАС України, яка передбачає, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 р. по справі № 21-8а15 висловив правову позицію, у якій зазначив, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, зазначивши наступне.
Будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.
Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (далі - Закон № 565-ХІІ).
Статтею 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є Положення, відповідно до пункту 24 якого (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді).
У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.
У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, наприклад на час відпустки працівниці по догляду за дитиною, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.
Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП звільнення, зокрема, вагітних жінок з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 6 листопада 1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов'язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я). Передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що частиною третьою статті 184 КЗпП встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, жінки яка мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179) та передбачено обов'язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року (справа № 21-303а13).
Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
З метою забезпечення збалансованості в адміністративних правовідносинах, адміністративний суд повинен відігравати активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав. Тому, має вжити всіх заходів, які передбачені законом, щоб права, які порушила влада, були захищені.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачами не надано достатні аргументи та доводи, які свідчать, що останні діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України на Одеській залізниці № 121 о/с від 07.09.2015 року, згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України за п. 64 «г» (через скорочення штатів).
Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення лінійного відділу на станції Роздільна УМВС України на Одеській залізниці.
Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.
Суддя Потоцька Н.В.