33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
22 квітня 2016 р. Справа № 918/267/16
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут"
до відповідача ОСОБА_1 підприємство "Міське будинкоуправління" Здолбунівської міської ради Рівненської області
про стягнення в сумі 19 937 грн. 40 коп.
За участю представників
позивача: ОСОБА_2
відповідача: ОСОБА_3
Статті 20,22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.
Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Міське будинкоуправління" Здолбунівської міської ради Рівненської області в якому просить стягнути з останнього 15 234,85 грн. заборгованості за поставлений природний газ згідно Договору № 2015/ТП-ВЖ-30465 від 01.07.2015 року, 3771,13 грн. пені, 3% річних в сумі 262,72 грн., інфляційні в сумі 668,70 грн..
До винесення рішення зі спору представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог № 613/1 від 22.04.2016р., в якій просить зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 15234,85 грн. в зв"язку зі сплатою його Позивачем. Крім того, надав суду копії платіжних доручень № ЗРВ00015728 від 19.04.2016 року на суму 2610,00 грн; №ЗРВ00015883 від 20.04.16р. на суму 11634,85 грн.; № ЗРВ00015304 від 14.04.2016р. на суму 1000,00 грн..
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги, із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав та просив суд задоволити.
Відтак, ухвалою суду від 22 квітня 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства "Міське будинкоуправління" Здолбунівської міської ради Рівненської області основного боргу в сумі 15234 грн. 85 коп. припинено.
Представник відповідача надав суду відзив № 01-3/203 від 21.04.2016 року. Крім того, в судовому засіданні просила суд припинити провадження у справі у частині стягнення основного боргу, у зв"язку із добровільною сплатою, та просила зменшити розмір пені на 40%. Несвоєчасну оплату пояснює складним фінансовим та матеріальним становищем підприємства. Єдиним джерелом надходження коштів КП «Міське будинкоуправління» є кошти за утримання будинків, споруд та прибудинкової території.
Станом на 01.04.2016 року заборгованість населення перед будинкоуправлінням становить - 1284642,00 грн. Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження порядку перерахування у 2016 році деяких субвенцій на надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходжень до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ та газовий конденсат, що відбувається в Україні» заборгованість по пільгах та субсидіях станом на 06.04.2016 року становить - 3175,72 грн., по субсидіях - 264191,05 грн. Таким чином несвоєчасна оплата за спожитий газ населенням району та не відшкодування державою коштів на субсидії та пільги унеможливила своєчасність розрахунків з ТОВ „Рівнегаз збут” за спожитий газ, адже підприємство не має достатньої кількості обігових коштів для здійснення господарської діяльності, в тому числі розрахунків за спожитий природний газ мешканцями гуртожитків по вул. Шкільна 40 та вул. Котляревського 7, тому для комунального підприємства це є свого роду форс-мажорними обставинами, які не залежали від волі чи бажання будинкоуправління своєчасної сплати за спожитий газ.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, заслухавши представників сторін, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
01 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнегаз збут» (як Постачальником) та ОСОБА_1 підприємством "Міське будинкоуправління" Здолбунівської міської ради Рівненської області (як Споживачем) був укладений договір № 2015/ТП-ВЖ-30465 на постачання природного газу за регульованим тарифом (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник постачає природний газ (далі - газ) Споживачу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 2.6 Договору послуги з постачання газу підтверджуються підписаними Сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється згідно з даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до Договору.
Відповідно до п. 3.9 Договору акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником.
Згідно п. 4.6 Договору оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем авансовими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу у розмірі 100 відсотків від вартості запланованого або погодженого обсягу газу за п"ять календарних днів до початку місяця поставки газу. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період, остаточний розрахунок проводиться не пізніше п"ятого числа місяця, наступного за розрахунковим.
На виконання умов договору Позивач, відповідно до актів прийому передачі природного газу (а.с.19-23), у серпні-грудні 2015 року поставив природного газу на суму 21024,85 грн..
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого газу виконав частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість на суму 15234,85 грн..
Судом встановлено, що на час розгляду справи основна заборгованість відповідача за отриманий природний газ згідно договору на постачання природного газу за регульованим тарифом №2015/ТП-ВЖ-30465 від 01.07.2015 року погашена повністю.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до статті 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Пунктом 6.2. Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
В зв'язку з простроченням Відповідача Позивачем нарахована пеня у розмірі 3771,13 грн. за період з 31.08. 2015р. по 31.12.2015 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок пені наданий позивачем (а.с.24) та здійснивши її перерахунок відповідно до п.6.2 Договору суд дійшов висновку про те, що він є правильним і стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 3771,13 грн. за період з 31.08.2015 року по 31.12.2015 року.
Однак господарський суд зазначає, що нараховані Позивачем штрафні санкції (пеня) надмірно великі в порівнянні із збитками Позивача, а відтак останні підлягають зменшенню. Зменшуючи розмір пені, що підлягає до стягнення суд керувався наступним.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
На сьогоднішній день Відповідач не має можливості вчасно виконувати взяті на себе договірні зобов'язання у зв'язку із наявною великою дебіторською та кредиторською заборгованістю. Крім того, Позивач погасив наявну заборгованість.
Тому, на підставі наведеного та п.3 ч.І ст. 83 ГПК України, ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суд України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» суд зменшує позовні вимоги в частині нарахованої пені на 40 %.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищенаведеної норми закону Позивач нарахував Відповідачу 3% річних в сумі 262,72,60 грн. за період з 31.08.2015 по 31.12.2015 року та 668,70 грн. інфляційних втрат за період прострочки в оплаті з 31.08.2015р. по 29.02.2016 року. Перевіривши їх нарахування, суд прийшов до висновку, що вони є арифметично правильними, законними, а відтак позов підлягає задоволенню.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України на Відповідача покладаються судові витрати, так як спір виник внаслідок його неправильних дій, в зв"язку з чим Позивач був змушений звернутися до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.
Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Міське будинкоуправління" Здолбунівської міської ради Рівненської області (35705, Рівненська обл., м.Здолбунів, вул. Коротка, 9, ЄДРПОУ 03352219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (33027, м.Рівне, вул. Білякова,4, ЄДРПОУ 39589441) пені у сумі 2262,70 грн., 3% річних в сумі 262,72 грн., інфляційні в сумі 668,70 грн., судовий збір в сумі 1378,00 грн..
3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 1508,43 гривень.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення підписано 22.04.2016 року.
Суддя Марач В.В.