ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.04.2016Справа № 910/3332/16
Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Київський маргариновий завод" (далі - Завод) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР СЕРВІС УКРАЇНА" (далі - Товариство) про стягнення 66 700,05 грн.,
за участі представників:
позивача: Мамаєнка О.Д., за довіреністю від 11 січня 2016 року,
відповідача: не з'явилися,
У лютому 2016 року Завод звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно умов договору поставки № 250315-1, укладеного між ним та Товариством 14 квітня 2015 року, позивач перерахував грошові кошти у розмірі 32 067,33 грн. Оскільки Товариство у встановлений договором строк взяті на себе за вказаною угодою зобов'язання не виконало, Завод, посилаючись на статті 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з відповідача вищезазначену суму грошових коштів, а також 34 632,72 грн. штрафних санкцій, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Товариством взятих на себе зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29 лютого 2016 року порушено провадження у справі № 910/3332/16 та її розгляд призначено на 17 березня 2016 року.
17 березня 2016 року розгляд справи відкладений на 14 квітня 2016 року, про що судом постановлено відповідну ухвалу.
Під час судового засідання 14 квітня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з врахуванням поданих ним 12 квітня 2016 року пояснень.
Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 29 лютого 2016 року та про відкладення розгляду справи від 17 березня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.
За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14 квітня 2015 року між Товариством та позивачем був укладений договір поставки № 250315-1 (далі - договір), за умовами якого відповідач взяв на себе обов'язок передати у власність позивачу продукцію - вогнестійкі двері, а останній, у свою чергу, - прийняти та своєчасно оплатити її вартість на умовах, вказаних у цьому правочині.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих юридичних осіб.
Завод сплачує 50 процентів вартості продукції, вказаної в додатку № 1 до договору, в якості передоплати протягом одного банківського дня з дати укладення вказаного додатку (пункт 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 09 липня 2015 року).
Згідно пункту 3.1. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 9 липня 2015 року, термін передачі продукції позивачу становить тридцять календарних днів з моменту отримання Товариством від Заводу передоплати за продукцію, згідно пункту 2.1. даної угоди.
Судом встановлено, що 13 липня 2015 року сторонами складено та підписано додаток № 1 до договору, в якому ними погоджено комплектність продукції та її вартість - 64 134,66 грн.
15 липня 2015 року Завод перерахував на користь відповідача 32 067,33 грн. попередньої оплати згідно платіжного доручення № 3960, копія якого наявна в матеріалах справи.
Таким чином, судом встановлено, що поставка продукції мала бути здійснена позивачеві протягом тридцяти днів, починаючи з 15 липня 2015 року, тобто до 14 серпня 2015 року включно.
Відповідно пункту 3.5.договору про готовність продукції до відвантаження позивачу, Товариство повідомляє Завод електронною поштою з використанням e-mail адреси останнього, а саме ts5001901@mail.com. Протягом одного робочого дня, з моменту отримання зазначеного повідомлення, сторони погоджують точні дату та час, коли представник Заводу повинен прибути до місця поставки для перевірки готовності продукції до відвантаження, а також точні дату та час, коли представник позивача прибуде до місця поставки для отримання продукції.
Позивач стверджує, що таке повідомлення від 1 жовтня 2015 року № 01.10-1 дійсно було ним отримано електронною поштою, однак в зазначеному повідомленні не було дати та часу, коли представник Заводу повинен був прибути до місця поставки для перевірки готовності продукції до відвантаження, та дати та часу, коли представник позивача прибуде до місця поставки для отримання продукції.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 2 статті 628 ЦК України до відносини сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Відтак, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11.
Судом встановлено, що 17 лютого 2016 року Завод звернувся до відповідача з вимогою № 138 про повернення грошових коштів.
У той же час дана вимога була залишена Товариством без відповіді та задоволення, проведена позивачем попередня оплата товару Заводу повернута не була.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 32 067,33 грн. перерахованої Товариству попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останнє на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Заводу до Товариства про стягнення вказаної суми боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, Завод просив суд стягнути з Товариства 34 632,72 грн. неустойки, нарахованої на суму, що є загальною вартістю непоставленої продукції - 64 134,66 грн. у період з 15 серпня 2015 року по 10 лютого 2016 року.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Так, у пункті 6.2 договору сторони погодили, що у разі порушення строків постачання продукції відповідач виплачує Заводу штрафну санкцію в розмірі 0,3 % від суми договору за кожен день прострочення.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).
Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру неустойки безпосередньо в укладеному між ними договорі.
З огляду на вищевикладене, зміст укладеного правочину, суд дійшов висновку про погодження сторонами в пункті 6.2. договору розміру та порядку нарахування неустойки.
У своїх письмових поясненнях від 12 квітня 2016 року № 260 позивач зазначив, що передбачена у вищезазначеному пункті договору штрафна санкція за механізмом розрахунку є пенею, у зв'язку з чим просив задовольнити дану вимогу.
Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).
Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав взятого на себе обов'язку щодо своєчасної поставки спірної продукції за договором поставки, і розмір вказаної санкції, нарахованої позивачем, відповідає вищезазначеним приписам законодавства, положенням договору та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з Товариства 34 632,72 грн. пені підлягає задоволенню.
За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Тор Сервіс Україна» (03057, місто Київ, вулиця Олександра Довженка, будинок 18, ідентифікаційний номер 38321457) на користь публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 3, ідентифікаційний код 00333581) 32067 (тридцять дві тисячі шістдесят сім) грн. 33 коп. основного боргу, 34 632 (тридцять чотири тисячі шістсот тридцять шість) грн. 72 коп. пені, а також 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19 квітня 2016 року
Суддя Є.В. Павленко