Справа № 802/3903/15-а
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.
Суддя-доповідач: Совгира Д. І.
19 квітня 2016 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Совгири Д. І.
суддів: Курка О. П. Білоуса О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ Цукурової Світлани Сергіївни, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Київ Цукурової Світлани Сергіївни, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" про визнання протиправним та скасування рішення.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даною постановою суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.09.2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0101/0907/88-061 (кредитний договір), за умовами якого остання отримала на строк з 06.09.2007 року по 05.09.2017 року, грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 50 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник та позикодавець уклали іпотечний договір від 06.09.2007 року № 0101/0907/88-061-Z-01 (іпотечний договір), згідно пункту 1 якого, Іпотекодавець передала в іпотеку, належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.
28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», що є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступало правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» укладено договір Серія ВТВ № 157881 про відступлення прав за іпотечними договорами, відповідно до якого останнє прийняло на платній основі права вимоги щодо погашення заборгованості на підставі низки кредитних договорів та договорів забезпечення, якими зокрема є й договір кредитний договір № 0101/0907/88-061 та іпотечний договір № 0101/0907/88-061-Z-01, укладені між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та позивачем.
25.08.2015 року представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернувся до державного реєстратора з заявою про проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 Разом з вказаною заявою подано ряд документів, зокрема копії: договору іпотеки, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором та лист-повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та повідомлення про вручення його ОСОБА_2
За результатами розгляду заяви державним реєстратором прийнято рішення №23884808 від 25.08.2015 року про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», на підставі якого внесла відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Розглядаючи даний позов суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення відповідача прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі--Закон № 1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно абзацу 2 частини першої статті 9 Закону № 1952-IV, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Також відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень №868 від 17.10.2013 року, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (далі-Порядок №868), державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус).
В свою чергу, нотаріус, в розумінні статті 3 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII), - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав, крім випадків, установлених абзацами другим і третім частини п'ятої цієї статті (частина 7 статті 3 Закону № 1952-IV).
Згідно визначення, наведеного у статті 13-1 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII), нотаріальний округ - це територіальна одиниця, в межах якої нотаріус здійснює нотаріальну діяльність і в межах якого знаходиться державна нотаріальна контора, в якій працює державний нотаріус, або робоче місце (контора) приватного нотаріуса.
Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених цим Законом (ч.3 ст. 13-1 Закону № 3425-XII.).
Як вже зазначалося вище, предметом договору іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться у АДРЕСА_1 та право власності на яке, зареєстровано за третьою особою.
Проте, приватним нотаріусом Цукуровою С.С., всупереч процитованих вище вимог статті 3 Закону № 1952-IV та статті 13-1 Закону № 425-XII, здійснено державну реєстрацію права власності спірного майна, не за місцем його розташування та яке знаходиться поза межами нотаріального округу, в рамках якого відповідач має право здійснювати нотаріальну діяльність.
Слід також зазначити, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Тобто законодавець пов'язує державну реєстрацію прав з вчиненням нотаріальної дії.
Так, стаття 34 Закону № 3425-XII встановлює перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, а саме: посвідчення правочинів (договори, заповіти, довіреності тощо); вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину; видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя; видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); видача свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися; проведення опису майна фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою або місце перебування якої невідоме; видача дублікатів нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації; засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них; засвідчення справжності підпису на документах; засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу; посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; посвідчення факту, що фізична особа є живою; посвідчення факту перебування фізичної особи в певному місці; посвідчення час пред'явлення документів; передача заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам; приймання у депозит грошових сум та цінних паперів; вчинення виконавчих написів; вчинення протестів векселів; вчинення морських протестів; прийняття на зберігання документів. На нотаріусів може бути покладено вчинення інших нотаріальних дій згідно із законом.
При цьому на думку суду, проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно відбувається разом з вчиненням нотаріальних дій, які безпосередньо пов'язані з правом на майно, а саме, посвідчення правочинів відчуження (купівля - продаж, дарування щодо).
Однак, у досліджуваному судом випадку проведення державної реєстрації права на спірну квартиру нотаріусом здійснено без вчинення відповідної нотаріальної дії.
Окремо суд зазначає, що стаття 55 Закону України «Про нотаріат», містить перелік нотаріальних дій, які можуть провадитися не тільки за місцезнаходженням майна, а й за місцем реєстрації однієї зі сторін правочину. Зокрема, у частині четвертій цієї статті зазначено, що посвідчення правочинів щодо відчуження, іпотеки житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна, а також правочинів щодо відчуження, застави транспортних засобів, що підлягають державній реєстрації, провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін відповідного правочину.
Однак у цьому випадку вказана норма застосуванню не підлягає, оскільки як встановлено судом, оскаржуваній реєстрації права не передувало укладення договору відчуження та, відповідно вчинення з цього приводу нотаріальних дій.
При вирішені цього спору, суд вважає за необхідне зазначити й про таке
Відповідно до частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898- IV), у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. 1 ст. 7 Закону №898-IV).
Згідно частини першої статті 24 Закону №898-IV, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону №898- IV).
Частиною першою статті 35 вказаного Закону передбачено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону №898- IV, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону №898-IV, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Пунктом 46 Порядку №868 встановлено особливості державної реєстрації іпотеки, відповідно до якого для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:
1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;
2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотеко держателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Як встановлено судом, абзацом першим пункту 10 іпотечного договору № 0101/0907/88-061-Z-01 передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у т.ч. якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням та договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання.
При настанні зазначених у першому абзаці цього пункту договору випадків іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та зобов'язань, передбачених цим договором, у строк, що не перевищує тридцяти календарних днів, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.
Сторони за взаємною згодою встановили, що визначений у другому абзаці цього пункту договору тридцятиденний строк починає підліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв'язку при відправленні іпотекодавцю листа з вимогою про усунення порушення основного зобов'язання з повідомленням про вручення, або дата, зазначена на такому листі, що отриманий іпотекодавцем особисто у іпотекодержателя.
Таким чином, відповідно до умов договору іпотеки, право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у іпотекодержателя у випадку, якщо його вимога, протягом встановленого договором строку, залишається без задоволення.
Як видно з матеріалів справи, 14.01.2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» направляло повідомлення ОСОБА_2 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки за № 1807, яке вручено адресату, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 04.02.2015 року (а.с.47).
Отже, твердження позивача про те, що вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень, спростовуються вищенаведеними доказами.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити й про таке.
Частиною третьою статті 37 Закону №898-IV, встановлено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Ця норма Закону покликана захистити майнові права іпотекодавця у разі, якщо розмір основного зобов'язання є меншим за вартість об'єкту іпотеки.
В свою чергу, відповідно до пунктів 1.20, 5.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріус посвідчує правочин, який передбачає будь-який перехід права власності на об'єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування, за наявності документа про сплату до бюджету податку на доходи фізичних осіб, обчисленого з ціни, зазначеної у правочині, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності згідно з вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, та документа про оціночну вартість.
Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавчими актами України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї із сторін угоди та за згодою сторін.
Водночас, пунктом 2.5.3 Методичних рекомендацій стосовно документів, необхідних для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, схвалених рішенням Державної реєстраційної служби України від 11.12.2012 року, передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник також подає звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, що зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.
Крім того, іпотечний договір містить підпункт 11.3.1 пункту 11.3, яким сторони погодили, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за ціною, що буде зазначена на дату реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності.
В матеріалах реєстраційної справи «щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, будинок АДРЕСА_1 відсутній звіт про оцінку предмета іпотеки, наявність якого є обов'язковою для здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а відомості щодо експертної оцінки майна на суму 300199 грн. не підтверджені ніякими документальними даними.
Щодо посилань позивача на порушення положень статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", суд вказує на наступне.
Статтею 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі-Закон № 1304-7), встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
Так, поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п.2 ч.1 ст.263 ЦК України).
Отже мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Тому установлений вищезазначеним Законом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки.
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-7, протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
При цьому, суд зазначає, що в процитованій вище статті йдеться про заборону відчуження майна саме без згоди власника. Отже наявність чи відсутність такої є визначальним фактором при переході права власності від однієї особи до іншої.
На думку суду, до спірних правовідносин не підлягає застосуванню вищезазначена правова норма, оскільки позивач, при укладенні договору іпотеки надав добровільну згоду на відчуження майна, що є предметом іпотеки, в разі невиконання ним умов кредитного договору.
Додатково суд вважає за необхідне також зазначити й про те, що приймаючи оскаржуване рішення державний реєстратор керується пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011р. Однак, вказаний НПА втратив чинність 11.02.2014 р. на підставі Постанови КМ № 868 від 17.10.2013 р.
За сукупністю наведених обставин, враховуючи, що оскаржуване рішення про реєстрацію права власності прийнято не за місцем розташування нерухомого майна та не проведено належної оцінки предмету іпотеки, що є порушенням статей 3, 37 Закону № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», суд вважає, що доводи ОСОБА_2 про протиправність оскаржуваного рішення є обґрунтованими.
Разом з цим, позовна вимога стосовно зобов'язання державного реєстратора вчинити дії щодо внесення запису про скасування рішення за індексним номером 238635 від 25.08.2015 року про державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3, загальною площею 68,7 кв.м. на підставі договору іпотеки від 06.09.2007 року та договору про відступлення прав за іпотечним договором від 28.11.2012 року, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1952-ІV, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Пунктом 41 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 року №1141 (Порядок № 114), також визначено, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
В свою чергу, процедуру прийняття і розгляду заяв щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), перелік документів, необхідних для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав, права та обов'язки суб'єктів, що є учасниками зазначеної процедури визначає Порядок прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений Наказом Міністерства юстиції України № 3502/5 від 12.12.2011 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 р. за № 1429/20167 (далі - Порядок №. № 3502/5).
Так, відповідно до пункту 2.6 Порядку № 3502/5, для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.
З аналізу наведених норм видно, що передує внесенню запису про скасування державної реєстрації прав рішення суду про скасування рішення державного реєстратора та відповідне звернення особи, якого на день звернення з позовом до суду зі зрозумілих причин -немає.
Окрім того, слід зазначити, що захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб'єкта оскарження, суд дійде помилкового висновку про можливість захисту не порушених прав, що не випливає із повноважень, визначених статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, прийняття судом рішення щодо захисту не порушених прав і інтересів позивача, в цьому випадку, шляхом зобов'язання вчиняти певні дії щодо яких відсутній спір, є невірним.
З огляду на вищезазначене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані докази, враховуючи, що оскаржуване рішення не відповідає всім переліченим критеріям, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора належить задовольнити. Щодо вимог зобов'язального характеру, то такі задоволенню не підлягають.
Тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий Совгира Д. І.
Судді Курко О. П. Білоус О.В.