Справа: № 826/28219/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Н.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
20 квітня 2016 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Бистрик Г.М., Межевича М.В.
за участю секретаря Генчмазлумо І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_2, звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, в якому просить:
- визнати протиправним невключення позивача в Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб:
- зобов'язати здійснити дії для включення позивача в Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2015 року зупинено провадження по справі до вирішення Конституційним судом України питання конституційності Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на підставі пункту 3 частини 1 ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погоджуючись з ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, оскільки зазначені в ухвалі висновки не відповідають нормам процесуального права, та направити справу для продовження розгляду справи по суті. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі не включення позивача до переліку вкладників, яким підлягає відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів банківського вкладу.
А підставою для спору є застосування відповідачем положень ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 р. № 4452-УІ.
При цьому, в провадженні Конституційного суду України перебуває справа за поданням Верховного суду України від 08.07.2015 року щодо конституційності Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Суд першої інстанції, зупиняючи провадження по справі прийшов до висновку, що невизначеність у питанні про те, чи відповідають положення Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Конституції України та з метою забезпечення конституційних прав і свобод позивача унеможливлює розгляд даної адміністративної справи до вирішення справи, яка перебуває на розгляді Конституційного суду України є підставою для зупинення провадження в адміністративній справі.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне:
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.
Конституційний Суд України в Рішенні від 29 червня 2010 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Згідно ч. 2 ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР, Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення (частина друга статті 152 Конституції України).
У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції України інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд України визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними (ч. 3 ст. 61 вказаного Закону).
Статтею 69 Закону № 422/96-ВР, передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Згідно ч. 2-3 ст. 70 Закону № 422/96-ВР, у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку порядок і строки їх виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення, додержання висновку.
Конституційний Суд України має право зажадати від органів, зазначених у цій статті, письмового підтвердження виконання рішення, додержання висновку Конституційного Суду України.
Згідно ч. 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року у справі № 1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним норм Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такі втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Проте, як зазначалося, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання, а також покласти на відповідні державні органи обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
При цьому необхідно звернути увагу і на те, що визнання неконституційними норм Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо відповідності їх Основному Закону може призвести до порушення його логіки і структури, зумовить появу прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого Рішення. Додаткові заходи, у свою чергу, можуть стосуватися внесення змін до чинного Закону № 1682-VII.
Так, згідно ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року (справа № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Виходячи із зазначеного, за результатами розгляду подання щодо конституційності Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правове регулювання суспільних відносин пов'язаних із предметом даного спору в залежності від рішення Конституційного Суду може змінитися. Вказане підтверджує висновок про істотність результатів розгляду судом конституційної юрисдикції подання Верховного Суду України для прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній адміністративній справі.
Таким чином, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що невизначеність у питанні про те, чи відповідають положення Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Конституції України та з метою забезпечення конституційних прав і свобод позивача унеможливлює розгляд даної адміністративної справи до вирішення справи, яка перебуває на розгляді Конституційного суду України є підставою для зупинення провадження в адміністративній справі відповідно до пункту 3 частини 1 ст.156 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна права позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 29.01.2015 року у справі №800/527/14.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а тому, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 196, 199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Г.М. Бистик
М.В. Межевич
Повний текст виготовлено 21 квітня 2016 року
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Межевич М.В.
Бистрик Г.М.