"19" квітня 2016 р. Справа № 917/2150/15
Колегія суддів у складі: головуючого судді Шутенко І.А., Тарасової І.В., судді Лакізи В.В.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
прокурор - Ногіна О.М. - посвідчення від 11.02.2015р. № 032167;
від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 05.02.2016р. № 1;
від відповідача - не з'явився ;
розглянувши апеляційну скаргу Прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, м. Лубни (вх. №655П/2)
на рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р.
у справі №917/2150/15
за позовом: Селянського (фермерського) господарства "Солоницьке", м. Лубни,
до відповідача: Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області, с. Войниха, Лубенський район, Полтавська область,
про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2003р., реєстровий №8/8/260 та визнання права власності
Рішенням господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р. у справі № 917/2150/15 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25.07.2003р. реєстровий №8/8/260, укладений між Селянським (фермерським) господарством “Солоницьке” та Експериментальним сільськогосподарським підприємством “Сула”; визнано право власності за Селянським (фермерським) господарством “Солоницьке” на нежитлову будівлю забійного цеху з холодильними камерами “А-1” загальною площею 928,5 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Жовтнева, 64, с. Войниха Лубенського району Полтавської області.
Рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 220, 238, 334 ЦК України мотивоване тим, що: по-перше, сторони договору купівлі-продажу від 25.07.2003р. дійшли згоди щодо всіх його істотних умов, що вбачається зі змісту цього договору та протоколу засідання конкурсної комісії з продажу майна ЕКСП «Сула» від 25.07.2003р. № 5; по-друге, Експериментальне сільськогосподарське підприємство “Сула” (продавець майна за спірним договором) припинило свою діяльність, а отже не може бути учасником нотаріального посвідчення цього договору, за таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позову.
Прокуратура Полтавської області з рішенням суду першої інстанції не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р. у справі №917/2150/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно застосовано положення Цивільного кодексу України (в редакції від 16.01.2003р.), оскільки спірні правовідносини виникли до набрання ним чинності, та справу розглянуто за відсутністю предмету спору. Крім того, зазначає Войнихівська сільська рада не є стороною договору купівлі-продажу від 25.07.2003р., та не оспорює права власності позивача, а отже безпідставно є відповідачем у даній справі. Також вказує на те, що позивач ухилившись від нотаріального посвідчення спірного договору, відповідно, не сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та державне мито за вчинення нотаріальних дій і державну реєстрацію права власності, які повинні зараховуються до державного бюджету.
Відзивом від 21.03.2016р. СФГ «Солоницьке» заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 24.02.2016р. у справі №917/2150/15 - без змін, з підстав дотримання судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що оскільки на момент набрання чинності ЦК України (в редакції від 16.01.2003р.) правовідносини за спірним договором від 25.07.2003р. продовжували існувати, то враховуючи приписи Прикінцевих та перехідних ЦК України його положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Також вказує на те, що відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при реєстрації права власності на нерухоме майно, придбаного за спірним правочином, позивачем буде сплачений адміністративний збір у встановленому порядку та розмірі, а отже на думку позивача, відсутнє порушення інтересів держави (а.с.131-135).
07.04.2016р. Лубенською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області подано клопотання про розгляд справи без участі її представника та повідомити про прийняте рішення (а.с.158).
08.04.2016р. відповідачем також подано клопотання про розгляд справи без участі його представника (а.с.138).
Вказані клопотання Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області та Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області підлягають до задоволення колегією суддів Харківського апеляційного господарського суду як такі, що не суперечать вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бородіної Л.І. для розгляду справи №917/2150/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Шутенко І.А., судді Тарасової І.В., судді Лакізи В.В.
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р. у справі №917/2150/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. При цьому зазначив, що порушення інтересів держави в особі податкового органу полягає, зокрема, в тому, що до державного бюджету не надійшли кошти (державне мито та внески до пенсійного фонду) у розмірі 1% ціни договору.
Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначив, що при реєстрації нерухомого майна всі необхідні платежі будуть сплачені, а отже визнання спірного правочину дійсним жодним чином не порушує інтересів держави.
Лубенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області та Войнихівська сільська рада Лубенського району Полтавської області належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчить відтиск штампу на останньому аркуші ухвали суду апеляційної інстанції від 24.03.2016р. та повідомлення про вручення поштових відправлень, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні (т.1,а.с.155,157).
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою та відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та податкового органу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши прокурора та представника позивача, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області підлягає припиненню з огляду на наступне.
Позивач, Селянське (фермерське) господарство "Солоницьке", звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 25.07.2003р. реєстраційний №8/8/260, укладеного між Селянським (фермерським) господарством “Солоницьке” та Експериментальним сільськогосподарським підприємством “Сула” та визнання права власності за Селянським (фермерським) господарством “Солоницьке” на нежитлову будівлю забійного цеху з холодильними камерами “А-1” загальною площею 928,5 кв. м, що знаходиться за адресою: вул. Жовтнева, 64, с. Войниха Лубенського району Полтавської області (а.с.2-5).
19.11.2015р. місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення з підстав, зазначених вище (а.с.101-103).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.
Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.
Частиною 2 статті 2 ГПК України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 1 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Частиною 4 статті 24 вказаного Закону встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. №3-рп/99 зазначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, при зверненні до суду прокурор повинен дотримуватись балансу інтересів особи, суспільства і держави та не втручатися у діяльність органів державної влади.
Частиною 1 статті 91 ГПК України передбачено, що сторони у справі, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
За таких обставин, коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, чинним законодавством звужено до учасників такої справи та осіб права яких порушені оскаржуваним рішенням задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб.
У п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ ГПК України" зазначено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених ГПК України підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не береться до уваги (дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02.09.2008р. у справі № 23/294).
З матеріалів справи вбачається, що з апеляційною скаргою звернулась прокуратура Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, яка не є учасником правовідносин, що виникли між сторонами спору та оскаржуваним рішенням не вирішені питання про права та обов'язки як податкового органу так і держави в цілому.
У пункті 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. N 7 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» зазначено, що оскільки прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи, він має право на подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в межах своєї компетенції незалежно від його участі у справі на попередніх стадіях її розгляду, тобто у першій, апеляційній чи касаційних інстанціях. Отже, у відповідної інстанції господарського суду немає правових підстав для повернення апеляційної, касаційної скарги, а також заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами лише тому, що прокурор не звертався з позовною заявою у цій справі. Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі подати апеляційну, касаційну скарги лише у справах зі спорів, що стосуються інтересів держави, громадянина, в тому числі у справах про банкрутство, що стосуються інтересів держави або громадянина.
Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. N 7).
В обґрунтування порушення інтересів держави апелянт посилається на те, що: по-перше, при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом порушені норми матеріального права; по-друге, позивач ухилившись від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна не було сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та державне мито за вчинення нотаріальних дій у розмірі 1% від суми договору та державне мито за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) -це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності (пункт 1 частини 1 статті 4вказаного Закону).
Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за державну реєстрацію прав справляється адміністративний збір у такому розмірі: за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (крім випадків державної реєстрації права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс) у строк, визначений статтею 19 цього Закону, - 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.
За таких обставин, позивачем при реєстрації права власності на нерухоме майно, придбане на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2003р. реєстровий №8/8/260 зобов'язаний буде сплатити реєстраційний збір у розмірі 137,80грн., що відповідно, перевищує розмір надходжень, що мали бути сплачені позивачем до Державного бюджету України при укладені спірного правочину.
Крім того, слід зазначити, що звертаючись до господарського суду Полтавської області з цим позовом Селянським (фермерським) господарством «Солоницьке» сплачений судовий збір у розмірі 3692,16грн., який також зарахований до Державного бюджету України.
Таким чином, кошти (судовий збір, який зараховується до Державного бюджету України) сплачені, позивачем при зверненні до місцевого господарського суду з відповідним позовом, значно перевищують суму коштів, яка мала бути ним сплачена до Державного бюджету України при нотаріальному посвідченні спірного договору.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про необґрунтованість доводів апелянта про недоотримання надходжень до державного бюджету України у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення, а отже і недоведеністю апелянтом порушення як інтересів держави.
Також не приймаються до уваги доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушенні норми матеріального права, оскільки у разі звернення до апеляційного суду із апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи у суді першої інстанції у тому числі прокурора, суд апеляційної інстанції не повинен з'ясовувати характер спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, оскільки це призвело б до перегляду рішення суду по суті, а зобов'язаний лише перевірити факт вирішення питання судом першої інстанцій про права та обов'язки особи, яка не брала участі у розгляді справи, та встановити наявність чи відсутність порушення інтересів держави у разу звернення з апеляційною скаргою органів прокуратури та за відсутності підтвердження таких фактів - припинити апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою.
Будь-яких інших доказів доводів та доказів, з якими б апелянт пов'язував необґрунтованість рішення місцевого господарського суду та порушення інтересів держави ним не надано.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів покладений на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Доказів того, що рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р. порушує інтереси держави чи органу в особі якого він звернувся, а саме, Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області скаржником до апеляційної скарги не додано.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурорам не обґрунтував яким чином буде відновлений охоронюваний законом інтерес держав у разі скасування рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р. у справі №917/2150/15.
У пункті 5-2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 (справа "Мушта проти України") вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Встановивши той факт, що ні апелянт, ні орган в особі якого звернулась прокуратура, ні особа в інтересах якої подано апеляційну скаргу не є стороною спору та не є учасником правовідносин, що виникли між сторонами спору, питання про їх права та обов'язки місцевим господарським судом оскаржуваною рішенням не вирішувались, і апелянтом не доведено, що оскаржуване судове рішення зачіпає чи порушує права та охоронювані законом інтереси держави, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про неможливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою Прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області не може бути здійснене, тому підлягає припиненню.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 80, ст.ст. 86, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Припинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області на рішення господарського суду Полтавської області від 19.11.2015р. у справі №917/2150/15.
Головуючий суддя Шутенко І.А.
Суддя Лакіза В.В.
Суддя Тарасова І.В.