04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"20" квітня 2016 р. Справа№ 910/32283/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Жук Г.А.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мальченко А.О.
секретар судового засідання Яценко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу №584 від 10.02.2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року
у справі № 910/32283/15 (суддя - Шкурдова Л.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект Трейдінг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія»
про стягнення 3 278 602, 52 грн
представники сторін у судове засідання не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект Трейдінг» (позивач у справі) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична-промислова компанія» (відповідач у справі) про стягнення 3 278 602,52 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несплату відповідачем вартості поставленого у період з листопада 2014 року по квітень 2015 року товару, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична-промислова компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект Трейдінг» 3 278 602 грн. 52 коп. - суми боргу та 49 179грн. 04 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване доведеністю позивачем обставин щодо укладання з відповідачем договорів купівлі-продажу товару у спрощений спосіб, прийняття товару відповідачем та відсутністю доказів його оплати.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична - промислова компанія», подав апеляційну скаргу №584 від 10.02.2016 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року у справі №910/32283/15 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект Трейдінг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична-промислова компанія» про стягнення 3 278 602,52 грн. основного боргу та 49 179, 04 грн. судового збору відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не досліджено дійсних обставин справи, зокрема, відповідач стверджує, що подані позивачем видаткові накладні містять посилання на неіснуючі договори, підписані від імені отримувача без зазначення посади підписанта, а тому не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і не можуть вважатись належними та допустимим доказами на підтвердження факту поставки товару.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року у справі №910/32283/15 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 28.03.2016 року.
У судовому засіданні 28.03.2016 року Київським апеляційним господарським судом відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 20.04.2016 року.
У судове засідання 20.04.2016 року представники сторін не з'явились, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до розписки про оголошення перерви.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, такими обставинами є нез'явлення в засідання представників сторін. Тобто, можливість розгляду справи за відсутності будь-кого із учасників процесу, якщо присутні учасники не заперечують, вирішується суддею.
Беручи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги, закінчення, встановлених ст. 102 ГПК України строків розгляду апеляційної скарги, відсутність заяв та клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами, так як їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.
У період з листопада 2014 року по травень 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект Трейдінг» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія» товар на суму 3 278 602,52 грн, що підтверджується видатковими накладними №174 від 17.11.2014 року на суму 14 112,00 грн, №186 від 24.11.2014 року на суму 28224,00 грн, №154 від 02.12.2014 року на суму 4 506,60 грн, №172 від 17.12.2014 року на суму 378 472,50 грн, №173 від 31.12.2014 року на суму 2 505 836,40 грн, №31 від 05.03.2015 року на суму 23 796,00 грн, №32 від 13.03.2015 року на суму 23 796,00 грн, №34 від 19.03.2015 року на суму 80 403,60 грн, №41 від 31.03.2015 року на суму 137 505,84 грн, №42 від 08.04.2015 року на суму 81 949,58 грн, які підписані уповноваженими представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками товариств (а.с. 10-19).
У зв'язку з несплатою відповідачем вартості отриманого товару, позивач звертався до нього з претензією вих. №2708-2 від 27.08.2015 року про оплату заборгованості за поставлений товар, докази відправлення якої наявні в матеріалах справи (а.с. 20-24). Відповіді на надіслану претензію відповідач не надав, вартість товару не оплатив, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгівельна компанія «ВЛ-Комплект Трейдінг» з позовом до суду.
Апеляційним господарським судом досліджено, що у видаткових накладних, згідно яких у період з листопада 2014 року по квітень 2015 року поставлявся відповідачеві товар міститься посилання на договори №28/10-14 від 28.10.2014 року, №ВЛ-16-12 від 16.12.2014 року та №ВЛ-30-12 від 30.12.2014 року, однак як вбачається з матеріалів справи, зазначено позивачем у претензії №2708-2 від 27.08.2015 року, підтверджено відповідачем в апеляційній скарзі, такі договори хоча були направлені позивачем на адресу відповідача, однак останнім підписані не були. Таким чином, колегія суддів зазначає, що письмові договори, посилання на які міститься у видаткових накладних між сторонами не укладались та відповідно не були підставою для виникнення між сторонами зобов'язань.
Разом з цим, суд зазначає, що відсутність письмового договору, викладеного в підписаному сторонами та скріпленому печатками документі не є підставою для тверджень про відсутність між сторонами правовідносин, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
У відповідності до ч.1-2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно ч. 1-2 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження однією стороною прийняття до виконання замовлень іншої сторони.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач передав, а уповноважені представники відповідача отримали товарно-матеріальні цінності згідно видаткових накладних, а тому колегія суддів дійшла висновку, що сторони вчинили юридично значимі дії, які були спрямовані на виникнення між ними взаємних прав та обов'язків.
З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про відсутність між ним та позивачем договірних відносин, оскільки встановлені обставини свідчать про укладення між сторонами договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб і ці договори є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
В апеляційній скарзі апелянт заперечує проти доведеності факту поставки продукції позивачем, оскільки, як зазначає відповідач, видаткові накладні, які подані позивачем в обґрунтування своїх вимог, містять посилання на неукладені сторонами договори та в них не зазначено посади особи, яка від імені відповідача, підписала видаткові накладні, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не можуть вважатись первинними документами, які підтверджували б проведення господарської операції з поставки товару. Однак, колегія суддів відхиляє такі твердження апелянта з наступних підстав.
Пунктом 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 43 ГПК України передбачено, що однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. У відповідності до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Правила допустимості доказів у процесуальному праві розуміється як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1-2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Як вбачається із поданих позивачем видаткових накладних, вони містять всі обов'язкові реквізити, передбачені вищенаведеною нормою Закону, окрім інформації щодо посади особи, яка отримувала від імені відповідача товар. Однак, колегія суддів, з урахуванням того, що в накладних зазначено прізвище та ініціали осіб, які отримували товар, що дає змогу їх ідентифікувати, містять підписи таких осіб, які, окрім того, засвідчені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична промислова компанія», дійшла висновку, що відсутність інформації щодо посади осіб, які отримували від позивача товар, не може заперечувати та спростовувати сам факт здійснення господарської операції купівлі-продажу товару на підставі зазначених накладних.
Разом з цим, не заслуговують на увагу доводи скаржника про недоведеність факту продажу позивачем товару відповідачу з огляду на відсутність довіреностей, виданих відповідачем на отримання продукції, оскільки наказ Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2014 року №987, а відтак не підлягав застосуванню при здійсненні поставок товару у спірний період. А діюче в зазначений період законодавство, а саме пункт 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 закріплювало, що повноваження особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності, можуть бути підтверджені, зокрема, довіреністю чи іншими документами. Тобто чинне законодавство на момент існування спірних правовідносин не містило імперативної норми щодо обов'язкового оформлення довіреності на особу, яка здійснюватиме отримання товару від продавця.
Враховуючи вищезазначене, апеляційним господарським судом встановлено, що подані позивачем видаткові накладні, відповідають вимогам нормативних актів щодо порядку їх складання та заповнення, а тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції з купівлі-продажу відповідачу товарів та відповідно виникнення в останнього на підставі приписів ст. 692 ЦК України обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.
У пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі №925/1332/13 та від 30.09.2014 року у справі № 927/1232/13, де зазначено, що зі змісту ст. 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
З огляду на вищевказане, оскільки сторонами ні у видаткових накладних, ні в інших документах не узгоджено строку оплати поставленої продукції, апеляційний господарський суд погоджується з висновками Господарського суду міста Києва про те, що у відповідача в силу вимог ст. 692 ЦК України вже настав обов'язок з оплати отриманого товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, ст. ст. 526, 527, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Належних та допустимих доказів, які підтверджували б належну та повну оплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія» вартості поставленого товару, відповідач не надав.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія» заборгованості за отриманий товар у розмірі 3 278 602,52 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на зазначене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року у справі №910/32283/15 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача у справі).
Керуючись ст. 33, 34, 49, 99, 101, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська енергетична -промислова компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року у справі №910/32283/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року у справі №910/32283/15 залишити без змін.
3. Справу №910/32283/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Жук
Судді М.Г. Чорногуз
А.О. Мальченко