ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
18.04.2016№910/2526/16
Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 910/2526/16
за позовом публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ,
до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ,
про визнання недійсним рішення від 10.12.2015 №53,
за участю представників сторін:
позивача - Каленського А.А. (довіреність від 19.01.2016 № 168);
Клочко А.В. (довіреність від 19.01.2016 № 169);
відповідача - Клюсової Т.М. (довіреність від 04.01.2016 №1).
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (далі - Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним рішення Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК) від 10.12.2015 №53 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - рішення № 53) у справі №894/32-р-02-05-15.
Позовні вимоги мотивовано тим, що:
- відповідачем невірно визначено товарні та територіальні (географічні) межі ринку;
- позивач не вчиняв дій, які полягають у зміні в односторонньому порядку умов договору, та не порушував законодавство про захист економічної конкуренції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.02.2016 порушено провадження у справі.
Відділення АМК 14.03.2016 подало суду документи на виконання вимог ухвали суду та відзив на позов, в якому зазначило таке:
- товарні та територіальні (географічні) межі ринку визначені, а рішення № 53 в цілому прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України;
- порушення Товариством законодавства про захист економічної конкуренції підтверджено документально.
Позивач 14.03.2016 подав суду заяву про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду.
31.03.2016 Товариство подало суду пояснення на відзив, в яких вказало, зокрема, таке:
- Відділення АМК не взяло до уваги всі договори та рахунки, подані позивачем, а тому відповідач фактично захищав окремого споживача, тим самим виконуючи нехарактерні для себе функції;
- відповідач неправильно тлумачить дії Товариства щодо зміни форми рахунків;
- позивач не змінював умови договорів в односторонньому порядку, всі укладені правочини із споживачами та абонентами залишилися у первинних редакціях.
04.04.2016 позивач подав суду клопотання про здійснення колегіального розгляду справи.
У судовому засіданні 04.04.2015 представники позивача підтримали клопотання про призначення колегіального розгляду справи.
Представник відповідача заперечив проти призначення колегіального розгляду.
Клопотання Товариства про призначення колегіального розгляду справи мотивоване таким: оспорюване рішення відноситься до сфери телекомунікацій, яке тісно пов'язане із технічною сферою телекомунікацій, яка рідко розглядається у судах; розслідування, на підставі якого прийнято оспорюване рішення, тривало більше року, матеріали справи є дуже об'ємними.
Відповідно до статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
Господарський суд міста Києва дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання позивача про призначення колегіального розгляду справи, оскільки Товариством не мотивовано належним чином, у чому саме позивач вбачає складність справи, та документально не підтверджено викладені у клопотанні обставини.
13.04.2016 відповідач подав суду письмові пояснення, в яких вказав, зокрема, таке:
- із зібраної інформації Відділення АМК зробило висновок, що споживачі були змушені оплачувати за надані послуги (кредитна форма оплати) та аванс (авансова форма оплати), який не передбачений чинним договором із Товариством;
- Відділення АМК не змінювало кваліфікацію дій Товариства.
Представники позивача у судовому засіданні 18.04.2016 надали пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечив.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва
10.12.2015 Адміністративною колегією Відділення АМК прийнято рішення № 53, яким:
- визнано, що Товариство в особі Київської обласної філії за результатами діяльності з січня 2014 року по січень 2015 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку із застосуванням стаціонарного (нерухомого) обладнання у м. Фастів із сукупною часткою, що перевищує 86 % (пункт 1 рішення № 53);
- визнано дії Товариства в особі Київської обласної філії, які полягають у зміні в односторонньому порядку умов договору стосовно системи оплати рахунків за телекомунікаційні послуги шляхом надсилання нової форми квитанції з єдиною сумою для сплати, яка включає аванс, для абонентів у м. Фастові Київської області, у договорах з якими визначена кредитна система оплати наданих послуг, та у яких відсутня заборгованість зі сплати, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку із застосуванням стаціонарного (нерухомого) обладнання в межах території м. Фастів Київської області шляхом встановлення таких умов придбання послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 рішення № 53);
- зобов'язано Товариство в особі Київської обласної філії усунути причини та умови, що сприяли вченню порушення, зазначеного у пункті 2 рішення № 53, шляхом приведення договірних відносин з абонентами до вимог законодавства (пункт 3 рішення № 53);
- за порушення, зазначене у пункті 2 рішення № 53, накладено на Товариство штраф у сумі 68 000 грн. (пункт 4 рішення № 53).
Відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення № 53 в межах вказаного строку (оспорюване рішення надіслано відповідачем 18.12.2015; отримане Товариством 21.12.2015; позов отримано судом 16.02.2016).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону, економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.
Оскаржуваним рішенням було встановлено таке:
- товарними межами досліджуваного ринку визначено надання абонентам (населенню) послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку із застосуванням стаціонарного (нерухомого) обладнання;
- територіальними межами ринку послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку визначена територія м. Фастів Київської області;
- бар'єрами вступу на ринок послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку є адміністративні бар'єри, що полягають у необхідності отримання відповідної ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, наявності державного регулювання, та наявність підключення кінцевого стаціонарного обладнання споживача до телекомунікаційних мереж фіксованого зв'язку загального користування, одержання яких у власність чи в оренду потребує укладення договорів на придбання (оренду) обладнання та супроводжується певними фінансовими вкладеннями;
- часовими межами ринку визначено 2014 рік - січень 2015 рок, проміжок часу, протягом якого залишалась незмінною структура ринку, співвідношення попиту та пропозицій на ньому.
Частиною першою статті 59 Закону передбачено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
На думку позивача, відповідачем при прийнятті рішення № 53 були невірно застосовані норми Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 №49-р (далі - Методика), зокрема, невірно визначено товарні та територіальні (географічні) межі ринку.
Пунктом 15.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» (далі - Постанова № 15) передбачено, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що Відділенням АМК були визначені територіальні межі ринку без порушень Методики, а товарні - з порушенням, виходячи з такого.
Відповідно до пункту 1.3 Методики територіальні (географічні) межі ринку - це територія зі сферою взаємовідносин купівлі-продажу товару (групи товарів), в межах якої за звичайних умов споживач може легко задовольнити свій попит на певний товар і яка може бути, як правило, територією держави, області, району, міста тощо або їхніми частинами.
Товар - це будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери).
Товарні межі ринку - це товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого.
Згідно з пунктами 5.1 - 5.3 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.
Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.
У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи.
При проведенні дослідження необхідно враховувати, що взаємозамінні товари належать до групи однорідних товарів (товарних груп), які розглядаються споживачем як один і той же товар (товарна група), і які можуть бути стандартизовані або диференційовані.
Стандартизованими товарами (товарними групами) можуть розглядатися товари, які мають єдину систему показників, параметрів, що характеризують товар, і у виробництві яких використовуються єдині чи однакові технічні стандарти, технічні умови, стандарти застосування тощо.
З аналізу оскаржуваного рішення вбачається, що Відділення АМК, визначаючи товарні межі, не врахувало, що послуги фіксованого телефонного зв'язку, які надає позивач, послуги телефонного зв'язку за технологією CDMA та послуги телефонного зв'язку за технологією ІР-телефонії мають однакові вимоги щодо такого: маршрутизації трафіка; правил взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж; дотримання показників якості послуг та звітності про якість за єдиною формою 11-ЯТП; порядку надання послуг споживачам; наявності суб'єктів господарювання у Реєстрі операторів, провайдерів телекомунікацій наявності ліцензій на вид діяльності та використання номерного ресурсу на дозвільній та платній основі.
Оскільки послуги телефонного зв'язку за технологією ІР-телефонії не включено до товарної групи та не розглядалися як товари-замінники послугам, що надає Товариство, то відбулося спотворення результатів аналізу ринку та частки суб'єктів господарювання на ньому.
Слід зазначити, що відповідачем без достатнього обґрунтування не було досліджено існування конкуренції у наданні послуг телефонного зв'язку між операторами фіксованого та рухомого (мобільного) зв'язку.
Так, посилання на наявність різниці у обладнанні (нерухоме для фіксованого телефонного зв'язку та рухоме для мобільного телефонного зв'язку) та у ціні послуг (на думку відповідача, вартість послуг мобільного зв'язку є значно вищою, ніж фіксованого телефонного зв'язку) є необґрунтованими, з огляду на сучасні реалії.
Протягом останніх років мобільний зв'язок стрімко розповсюджується та за рахунок зменшення цін на обладнання (мобільні телефони) та існування лояльних тарифів збільшує кількість абонентів, у тому числі і серед користувачів фіксованого телефонного зв'язку.
Отже, на території м. Фастова Київської області конкурентами позивача є такі юридичні особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні комунікації»; приватне акціонерне товариство «Київстар»; приватне акціонерне товариство «МТС Україна» та товариство з обмеженою відповідальністю «Лайфсел».
Що ж до визначення територіальних меж ринку, то слід вказати таке.
Відповідно до пункту 6.1 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним. При цьому, зокрема, можуть враховуватися: фізичні і технічні характеристики товару (товарної групи); технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості щодо технічного, гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін, зокрема рівень співвідношення цін на певні товари (товарні групи) в межах цього ринку, прийнятний для виробників чи споживачів; можливості щодо переміщення попиту на товар (товарну групу) між територіями, які за припущенням входять до одного географічного ринку, зокрема можливість збереження рівня якості і споживчих властивостей товару (товарної групи) при транспортуванні; рівень транспортних витрат, включаючи особливості транспортування товару (товарної групи); наявність торгових, складських приміщень, зручностей виконання вантажно-розвантажувальних робіт, можливостей виконання передпродажної підготовки; наявність знаків для товарів і послуг; наявність на відповідній території та рівень бар'єрів на вивезення чи ввезення товару (товарної групи), а саме: адміністративних бар'єрів; економічних й організаційних обмежень; впливу вертикальної (горизонтальної) інтеграції; бар'єрів, що пов'язані з ефектом масштабу виробництва; бар'єрів, що базуються на абсолютній перевазі рівня витрат; бар'єрів, пов'язаних з розмірами капітальних витрат або обсягів інвестицій, що необхідні для вступу на певний товарний ринок; обмежень щодо попиту; екологічних обмежень; бар'єрів, що перешкоджають виходу з ринку, тощо; місце розташування специфічних груп споживачів; рівень цін на певні товари (товарні групи) на відповідних суміжних територіях, можливість переміщення пропозиції товару (товарної групи) між цими територіями. При остаточному визначенні територіальних (географічних) меж ринку визначальною є менша здатність до переміщення або попиту, або пропозиції.
Відділення АМК належним чином обґрунтувало визначення географічних меж ринку саме територією м. Фастова Київської області, оскільки предметом розгляду адміністративної справи стала діяльність Товариства саме на території вказаного населеного пункту.
Разом з тим, з аналізу оскаржуваного рішення вбачається, що висновку про наявність у діях позивача порушення законодавства про захист економічної конкуренції Відділення АМК дійшло без встановлення необхідних обставин та без врахування доводів Товариства.
У пунктах 16 та 17 постанови № 15 зазначено, що у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 Господарського кодексу України (далі - ГК України) перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним. Згідно з приписом частини першої статті 41 ГК України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон, який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (частина перша статті 13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті).
У застосуванні відповідної статті Закону господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша її містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб'єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої даної статті.
Стаття 13 Закону не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.
Відділення АМК в оскаржуваному рішенні зловживанням монопольним (домінуючим) становищем визначило зміну в односторонньому порядку умов договору стосовно системи оплати рахунків за телекомунікаційні послуги шляхом надсилання нової форми квитанції з єдиною сумою для сплати, яка включає аванс, для абонентів у м. Фастові Київської області, у договорах з якими визначена кредитна система оплати наданих послуг, та у яких відсутня заборгованість зі сплати, що призвело до ущемлення інтересів абонентів.
Відповідач під час розгляду справи № 894/32-р-02-05-15 та приймаючи рішення № 155-р, посилався на таке:
- на адресу Відділення АМК надійшло звернення Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області від 22.01.2015 № 06-24/203 та заява громадянки ОСОБА_4 від 24.03.2015 № б/н щодо ознак порушення Товариством в особі Київської обласної філії законодавства про захист економічної конкуренції;
- у квитанції про сплату за телекомунікаційні послуги, окрім сплати за надані послуги, нараховується авансовий платіж за наступний місяць;
- при цьому, квитанції за авансовою системою оплати почали надходити у 2014 році, про що свідчать копії доданих рахунків за телекомунікаційні послуги. До цього часу оплата здійснювалась на умовах наступної оплати (за кредитною системою) згідно з умовами укладеного договору від 31.03.1999 про надання послуг телефонного зв'язку;
- згідно з матеріалами заяви зазначений договір не переукладався, інформація щодо зміни умов надання послуг, до громадянки ОСОБА_4 не надходила, заборгованості за користування послугами телекомунікаційного зв'язку не було;
- з метою всебічного з'ясування обставин, викладених у зверненні та заяві, Відділенням АМК надіслано вимогу від 12.02.2015 № 02-05/273 про надання інформації до Київської обласної філії Товариства та запити до Головного управління по м. Києву та Київській області акціонерного товариства «Ощадбанк» і Київської регіональної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» від 17.03.2015 № 02-05/511;
- Головне управління по м. Києву та Київській області акціонерного товариства «Ощадбанк» у листі від 02.04.2015 № 70-08/1026/633 підтвердило, що споживач послуг не може сплатити іншу суму ніж та, що зазначена у полі «Сума до сплати» згідно з вимогами Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженою постановою правління Національного банку України від 01.06.2011 №174. Крім того, споживач не може самостійно змінити (виправити) суму, зазначену у полі «Сума до сплати», інакше такий документ не може бути прийнятий до виконання;
- у листі від 01.04.2015 № Р1-01-00-5/09/554 Київська регіональна дирекція акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» також зазначила, що банк (філія, відділення) приймає платежі готівкою за розрахунками на сплату платежів, які формуються юридичною особою - отримувачем платежів (квитанцій). Такий документ має містити всі обов'язкові реквізити, можливість внесення змін самостійно клієнтом/платником до таких документів не передбачено;
- згідно з наданою Товариством інформацією листом від 27.02.2015 № 457-32с000-320000-3571, договір на надання послуг телефонного зв'язку від 31.03.1999, яким передбачено кредитну систему оплати рахунків за телекомунікаційні послуги, є чинним;
- відповідно до наявної у Відділенні АМК інформації, заборгованість по сплаті у абонента ОСОБА_4 відсутня;
- оскільки обставини, які передбачають зміну умов договорів щодо системи оплати в односторонньому порядку згідно пункту 78 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295 (далі - Правила), не відбувались, то переведення абонентів (у тому числі, ОСОБА_4) з кредитної форми оплати на кредитно-авансову систему оплати, (запроваджене з 01.01.2014, як повідомило Товариство), є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку із застосуванням стаціонарного (нерухомого) обладнання в межах території м. Фастів Київської області шляхом встановлення таких умов придбання послуг, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Вказані доводи відповідача спростовуються поясненнями позивача та документами, долученими до матеріалів справи.
Судом встановлено, що 31.03.1999 позивачем (підприємство зв'язку) і ОСОБА_4 (споживач) було укладено договір про надання послуг телефонного зв'язку (далі - Договір), за умовами якого:
- підприємство зв'язку забезпечує встановлення та підключення кінцевого (их) пристрою (їв) споживача через абонентську лінію до телефонної мережі загального користування, надає споживачу в користування номер (и) телефону (ів) 6-75-65 та послуги електрозв'язку, а споживач сплачує плату за встановлення та вартість послуг, які надаються (пункт 1 Договору);
- плата за користування телефонною мережею включає в себе абонентську плату та плату за послуги, які надаються (пункт 3.1 Договору);
- абонентська плата, похвилинна плата, якщо вона передбачена, та плата за послуги встановлюється діючими тарифами (пункт 3.2 Договору);
- про зміну тарифів підприємство зв'язку повідомляє додатково в засобах масової інформації або письмово (пункт 3.3 Договору);
- допускається готівковий або безготівковий розрахунок. При оплаті готівкою місце оплати визначається підприємством зв'язку (пункт 3.4 Договору);
- абонентська плата вноситься до 20-го числа наступного місяця. За послуги електрозв'язку плата вноситься протягом 10 діб з дня одержання рахунку, але не пізніше 20-го числа наступного місяця після повного розрахункового періоду (з 1-го числа по останнє число поточного місяця) (пункт 3.5 Договору);
- можливість авансування абонентської плати та послуг, які надаються згідно з діючими тарифами (пункт 6.1 Договору);
- споживач (юридична особа) для одержання послуг електрозв'язку проводить попередню оплату до 20-го числа поточного місяця у розмірі не менше суми за надані послуги попереднього розрахункового періоду (пункт 6.2 Договору);
- Договір набирає чинності з моменту підписання і діє безстроково (пункт 7.1 Договору).
Отже, зі змісту вказаного правочину вбачається, що позивачем і ОСОБА_4 було узгоджено кредитний спосіб оплати телекомунікаційних послуг.
У свою чергу, Товариство почало виставляти ОСОБА_4 рахунки за телекомунікаційні послуги (зокрема, за жовтень - листопад 2014 року), в яких окрім абонплати було також вказано аванс.
Крім того, графа «Сума до сплати» містила суму, яка включала в себе як абонплату, так і аванс.
На думку відповідача, дії позивача щодо виставлення вказаних рахунків по суті є односторонньою зміною умов Договору в частині проведення розрахунків, а саме зміни способу оплати з кредитного на авансово-кредитний.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог і обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного рішення, посилався на відсутність у позивача підстав для застосування до ОСОБА_4 пункту 78 Правил.
Так, пунктом 78 Правил передбачено, що у разі несвоєчасної оплати наданих послуг у строк, визначений цими Правилами або договором, оператор, провайдер має право: 1) нараховувати пеню в порядку, встановленому законодавством; 2) установити граничний обсяг послуг, що надаються на умовах наступної оплати, та/або заборгованості з їх оплати; 3) скоротити перелік послуг або припинити їх надання, попередивши про це абонента; 4) змінити порядок оплати, в тому числі надавати послуги на умовах попередньої оплати.
Разом з тим, жодного документального підтвердження того, що Товариством було застосовано до ОСОБА_4 вказаний пункт і змінено спосіб оплати суду подано не було.
Саме по собі виставлення рахунків із вказівкою оплати авансу не можна розцінювати як односторонню зміну Договору.
Рахунки мають деталізацію щодо суми нарахувань за фактично спожиті послуги у минулому періоді і суму авансу за поточний місяць.
У свою чергу, абонент (споживач) має можливість оплатити тільки суму фактично спожитих послуг.
Слід зазначити, що сама ОСОБА_4 як абонент, отримуючи рахунки з деталізацією щодо суми нарахувань за фактично спожиті послуги у минулому періоді і суму авансу за поточний місяць, оплачувала суму фактично спожитих послуг, а аванс, включений у рахунок, не платила.
Вказані обставини підтверджують доводи Товариства про те, що абонент самостійно обирає суму, яку вважає за необхідне оплатити.
Так, несплата ОСОБА_4 авансу, який було вказано у рахунках, не викликала зі сторони позивача ніяких претензій щодо оплати.
Посилання відповідача на листи банківських установ, в яких було вказано про те, що банк не прийме до оплати спірні рахунки в частині, тобто без авансу, не доводять вчинення позивачем правопорушення.
Абонент не позбавлений права самостійно визначити суму, яку він бажає сплатити та здійснити платіж у банку, на поштовому відділенні чи в мережі Інтернет шляхом оформлення відповідної квитанції (заяви на переказ коштів, тощо).
Слід зазначити, що суду не подані докази того, що ОСОБА_4 зверталася до позивача з метою з'ясування наявності у рахунках суми авансу, а останній примушував абонента сплачувати рахунки із сумою, яка включає в себе як абонплату, так і аванс.
Суд не вбачає в діях Товариства зловживання монопольним становищем і ущемлення інтересів абонентів шляхом виставлення рахунків, які включають в себе суму авансу, окрім абонплати.
З огляду на викладене наявні передбачені статтею 59 Закону підстави для визнання недійсним рішення № 53.
Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).
Відповідач не надав суду доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), в підтвердження обставин, викладених у відзиві.
За приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.12.2015 №53 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №894/32-р-02-05-15.
3. Стягнути з Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45; ідентифікаційний код 21602826) на користь публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (01060, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18; ідентифікаційний код 21560766) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.04.2016.
Суддя О. Марченко