20.04.2016 Справа № 756/9077/15-ц
Справа ун. № 756/9077/15-ц
пр.№2/756/527/16
13 квітня 2016 року Оболонський районний суд м. Києва
в складі: головуючого - судді Луценко О.М.,
при секретарі - Бублієві Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 Посилалась на те, що відповідно ордера № 84957 серія Б від 08 жовтня 1991 року на їхню сім'ю, яка складалась з 2-х осіб: позивача та відповідачки, була надана однокімнатна квартира АДРЕСА_5. У 1999 року згідно з розпорядженням органу приватизації від 26 жовтня 1999 року № 1728 квартира була приватизована на двох осіб і вони стали співвласниками в рівних частках. Для поліпшення житлових умов сторони вирішили здійснити продаж однокімнатної квартири та купівлі двокімнатної квартири для подальшого спільного проживання однією сім'єю.
Відповідно до Договору купівлі-продажу квартири від 31 травня 2002 року продавці: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дану квартиру продали. Оскільки коштів від продажу однокімнатної квартири не вистачало на купівлю нової двохкімнатної квартири вони були змушені оформили кредитний договір у Правекс банку м. Києва, за яким відповідач був позичальником, а позивач поручителем.
25 червня 2002 року був укладений Договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 так як поручитель по кредитному договору, не могла бути одночасно виступати і покупцем квартири, і поручителем. Таким чином, на купівлю цієї квартири пішли їхні спільні гроші від продажу нашої однокімнатної квартири в сумі - 11000 доларів США і гроші за кредитним договором в сумі - 6000 доларів США. Після купівлі цієї квартири в червні 2002 року мати та донька, вселилися до неї і продовжили жити однією сім'єю. На даний час в квартирі зареєстровані і проживають три особи: ОСОБА_2, ОСОБА_1 та малолітній син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
У листопаді 2002 року відповідачка уїхала на тимчасове проживання в Іспанію і повернулась в вересні 2014 року. Після повернення з Іспанії в вересні 2014 року відповідачка стала влаштовувати на побуті сварки, скандали, була проти мого проживання з сімє»ю в дані квартирі. 28 травня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва постановлено рішення, яким відмовлено в позові про виселення. Відповідачка не бажає визнавати позивача співвласником квартири, визнавати, що ця квартира придбана за спільні гроші від продажу спільної однокімнатної квартири і грошей за кредитним договором, який вони разом виплатили в 2005 році. На підставі вищевикладеного позивачка просила суд постановити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа - 46,10 кв.м., житлова площа - 26,40 кв.м.),та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа - 46,10 кв.м., житлова площа - 26,40 кв.м.) та стягнути судові витрати.
Позивачка та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві.
Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні проти наданого позову заперечили посилаючись на те, що 31.05.2002 року сторони продали приватизовану квартиру за адресою АДРЕСА_5 з метою придбання окремих житлових приміщень і самостійного проживання. Жодної домовленості про придбання квартири за спільні кошти з метою створення спільної власності між ними не укладалось. Придбана квартира АДРЕСА_1, була повністю сплачена особистими коштами відповідача, до складу яких входили кошти кредитного договору та ? частина коштів від продажу однокімнатної квартири. Погашення сум кредитного договору здійснювалися за її особисті кошти, які вона переказувала з Іспанії на ім'я позивача, що підтверджуються платіжними переказами. Окрім того позивачка свою ? частину грошових коштів використала на придбання житла за адресою АДРЕСА_6. Оскільки договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_1 був здійснений у 2002 році, а позивачка з даним позовом звернулася лише у 2015році, тобто по спливу 13 років то даний позов пред'явлено з порушення строку позовної давності. На підставі вищевикладеного даний позов є необґрунтований та таким, що не підлягає задоволенню.
Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 дослідивши матеріали справи, з'ясував наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як з'ясовано судом, у 1991 р. на сім'ю, яка складалась з 2-х осіб: позивача та відповідача була надана 1-кімнатна АДРЕСА_5 в м. Києві. У 1999 р. ця квартира була приватизована на двох у рівних частках. У подальшому сторонами - позивачем та відповідачем 31.05.2002 р. ця квартира була продана( а.с.9). Але у зв'язку з тим, що грошей для 2-кімнатної квартири не доставало, було узято кредит відповідачем у «Правекс банку» і позивач стала поручителем( а.с.29-30). При цьому як з'ясував суд, 25.06.2002 р. між відповідачем та банком був укладений договір купівлі-продажу спірної АДРЕСА_1, і покупцем було вказано тільки відповідача (а.с. 10)
Як з'ясував суд, після купівлі цієї квартири сторони - позивач та відповідач вселились та проживали жити однією сім'єю. При цьому у листопаді 2002 р. відповідач - мати позивача виїхала на тимчасове проживання до Іспанії та повернулась лише у вересні 2014 р.
Як вбачається з пояснень позивача, більшу частину витрат по погашенню кредитного договору лягли на неї та був погашений достроково за 2 р. 6 міс.
Як з'ясовано судом, (і даний факт не заперечуються сторонами) після повернення з Іспанії у вересні 2014 р. відносини між сторонами погіршились, так як відповідач - мати позивача стала злою, конфліктною та меркантильною, тому що її стали цікавити тільки гроші. При цьому відповідач не бажає признавати позивача співвласником квартири та визнавати, що спірна квартира купувалася за спільні гроші від продажу іншої квартири та грошей за кредитним договором.
Дані факти були встановлені рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28.05.2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов'язання звільнити житлове приміщення( а.с. 130-132).
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушний Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).
Як з'ясовано судом, у відповідності до форми № 3 (а.с. 12) з 19.07.2002 р. позивач ОСОБА_1, а з 26.06.2009 р. - син позивачки - ОСОБА_3 зареєстровані у спірній квартирі.
Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 суду пояснили, що спірна квартира була придбана позивачем та відповідачем за спільні кошти від продажу однокімнатної квартири та частини кредитних коштів. Відповідачка у 2002 році виїхала на заробітки до Іспанії, тому позивачка була змушена весь час здійснювати погашення кредиту одна та вчасно сплачувала всі комунальні послуги. Дана квартира була придбана ними для спільного проживання.
В матеріалах справи знаходяться листи відповідачки, які адресовані на ім'я позивача з яких вбачається, що ОСОБА_2 довгий час в Іспанії знаходилась без роботи та скаржилась на її відсутність( а.с.134-137).
Згідно довідки від 03.11.2015р. № 69 виданої ЖБК « Суднобудівник-6», вбачається, що ОСОБА_1 з 19.07.2002р. була зареєстрована разом з матір'ю ОСОБА_2 на постійній основі в якості члена сім»ї -( як дочка) з однієї адреси вибуття за адресою АДРЕСА_1( а.с.140).
Згідно ст. 17 Закону України «Про власність», який діяв на час правовідносин при купівлі-продажу спірної квартири, а саме: «Майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд застосувати строки позовної давності до спірних правовідносин.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі до винесення ним рішення.
Однак, позови про визначення права власності, що пред'явлені на підставі ст..392 ЦК, пов'язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюється правила про позовну давність.
Відповідно до ст..392 ЦК України, власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, встановлено, що позови пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст..368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Спільною сумісною власністю, зокрема є: майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім»ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених, статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку про задоволення позову та вирішує визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа - 46,10 кв.м., житлова площа - 26,40 кв.м.),та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (загальна площа - 46,10 кв.м., житлова площа - 26,40 кв.м.).
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 212-218 ЦПК України, ст.ст. 328, 355, 356, 368 Цивільного кодексу України, п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1( загальна площа 46,10 кв.м., житлова площа 26,40 кв.м.)
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1( загальна площа 46,10 кв.м., житлова площа 26,40 кв.м.)
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано Апеляційному суду м. Києва, через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів, з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів після отримання копії рішення стороною, яка не була присутня при його оголошені.
Суддя: О.М.Луценко