Справа № 552/252/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1100/16Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.
21 квітня 2016 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого-судді Дряниці Ю.В.,
суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,
секретаря Ткаченко Т.І.,
за участю: позивача ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3,
представника позивача ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2016 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства молоді та спорту України про визнання недійсним пункту контракту, визнання контракту безстроковим трудовим договором, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дряниці Ю.В., -
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства молоді та спорту України про визнання недійсним пункту контракту, визнання контракту безстроковим трудовим договором, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі відмовлено.
З зазначеним рішенням суду першої інстанції не погодився позивач, оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2, в особі представника ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, по суті позовних вимог. Апелянт вказує, що місцевим судом, в порушення вимог закону, не було встановлено чи була можливість укладення трудового договору між позивачем і відповідачем на невизначений строк, оскільки укладення строкового трудового договору знижує його соціальну захищеність.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає відхиленню з підстав, передбачених ст. 308 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 грудня 2012 року між позивачем та Державною службою молоді та спору України було укладено трудовий контракт, предметом якого було виконання позивачем, як старшим тренером, функцій щодо підготовки членів збірної команди України з дзюдо до участі у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях.
Згідно п. 1.2. даного контракту сторони передбачили, що цей контракт є строковим трудовим договором, згідно з п. 7.1. контракту він укладений на термін з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року /а.с. 54-57/.
На підставі заяви позивача ОСОБА_2 від 26 грудня 2012 року та укладеного контракту від 29 грудня 2012 року, Державною службою молоді та спорту України видано наказ від 29 грудня 2012 року № 247-т, згідно з яким позивач був прийнятий на роботу за контрактом на посаду старшого тренера штатної збірної команди України з дзюдо з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року /а.с. 58/.
28 лютого 2013 року між сторонами по справі було переукладено контракт з терміном дії з 01 березня 2013 року по 31 грудня 2013 року /а.с. 60-64/.
Таким чином, сторонами контракту в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 23 КЗпП України, було визначено термін його дії.
В подальшому 27 грудня 2013 року між сторонами по справі було укладено контракт з терміном дії з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, пунктом 1.2. якого його сторони також передбачили, що цей контракт є строковим трудовим договором, на термін з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року (пункт 7.1. контракту) /а.с. 69-72/.
На підставі особистої заяви позивача ОСОБА_2 від 31 грудня 2014 року, термін дії контракту на посаді старшого тренера продовжено з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, про що між сторонами по справі 31 грудня 2014 року укладено додатковий договір до контракту з працівником в п. 1 якого сторони дійшли згоди щодо терміну дії контракту з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року /а.с. 77-78/.
Відповідно до наказу № 316-т від 30 грудня 2015 року, ОСОБА_2, старшого тренера штатної команди національної збірної команди України з дзюдо, звільнено у зв'язку із закінченням строку дії контракту /а.с. 84/.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, оскаржуваний трудовий контракт був укладений між сторонами на час виконання певної роботи, при цьому позивач, подаючи заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, та в подальшому при написанні заяви про продовження терміну дії контракту, погоджувався зі строком його дії.
Колегія суддів в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого суду, керуючись наступним.
Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін ( в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з п. 3 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 170 від 19.03.1994 року «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» прийняття (наймання) на роботу працівників шляхом укладання з ними контракту власником або уповноваженим ним органом, громадянином (надалі - роботодавець) може здійснюватись у випадках, прямо передбачених законом.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 02 липня 2014 № 220, Мінмолодьспорт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання.
Згідно до ч. 6 ст. 37 Закону України «Про фізичну культуру та спорт», що діяла на момент укладення, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, на конкурсній основі формує штатну команду національних збірних команд України з олімпійських і неолімпійських видів спорту, а звидів спорту інвалідів - Український центр з фізичної культури і спорту інвалідів.
Частиною 7 статті 37 Закону України «Про фізичну культуру та спорт» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури та спорту, укладає трудовий договір (контракт) із спортсменами та фахівцями штатної команди національних збірних команд України з олімпійських та неолімпійських видів спорту, а з видів спорту інвалідів - Український центр з фізичної культури і спорту інвалідів.
Отже, з наведеного вбачається, що чинним законодавством України передбачена можливість укладення трудових контрактів із спортсменами та фахівцями штатної команди національних збірних команд України з олімпійських та неолімпійських видів спорту, до яких, зокрема, відносяться тренери.
Судом встановлено, що 29 грудня 2012 року між позивачем та Державною службою молоді та спору України було укладено контракт, предметом якого було виконання позивачем, як старшим тренером, функцій щодо підготовки членів збірної команди України з дзюдо до участі у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях.
Отже, на правовідносини між сторонами поширюються загальні норми законодавства про працю, а також особливості регулювання відносин щодо дії трудового договору визначені Контрактом.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Згідно п. 1.2. даного контракту сторони передбачили, що цей контракт є строковим трудовим договором, згідно з п. 7.1. контракту він укладений на термін з 01 січня 2013 року по 28 лютого 2013 року.
Отже, укладаючи трудовий контракт, сторони узгодили, що виниклі трудові правовідносини між працівником і роботодавцем носять строковий характер і пов'язані з виконанням працівником певної роботи, протягом визначеного періоду часу.
З матеріалів справи вбачається, що трудовий контракт між сторонами неодноразово переукладався.
Останній контракт між сторонами по справі було укладено 27 грудня 2014 року, в якому визначено термін його дії - з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року.
В пункті 6.2. зазначеного контракту сторони узгодили, що цей контракт припиняється, зокрема, після закінчення строку дії контракту /а.с. 69-72/.
На підставі особистої заяви позивача ОСОБА_2 від 31 грудня 2014 року, термін дії контракту на посаді старшого тренера продовжено з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, про що між сторонами по справі 31 грудня 2014 року укладено додатковий договір до контракту з працівником. Умовами додаткового договору до контракту також встановлено, що усі інші умови контракту, крім визначених у додатковій угоді, залишаються незмінними /а.с. 77-78/.
Таким чином, роботодавець, виходячи з умов строковості укладеного контракту, прийшов до правомірного висновку про звільнення працівника в день закінчення, узгодженого між сторонами, строку дії трудового договору, з займаної посади у зв'язку з закінченням терміну дії контракту, на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Отже, оскільки, строк дії укладеного між сторонами контракту закінчився, а відповідач не вияв наміру продовжити дію контракту на новий строк, колегія суддів на підставі встановлених судами обставини вважає, що позивача було звільнено у відповідності до вимог ч. 2 ст. 36 КЗпП України, оскільки закінчення строку дії контракту є самостійною підставою для звільнення працівника, і не потребує його волевиявлення, оскільки такий порядок вивільнення працівника був погоджений з позивачем, про що свідчать особисті підписи ОСОБА_2 у трудових контрактах.
Також у судової колегії немає підстав вважати контракт продовженим на новий термін, оскільки позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження того, що після закінчення строку дії контракту продовжував працювати на посаді старшого тренера, а відповідач цю обставину заперечує.
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції вірно застосував до виниклих між сторонами правовідносин норми матеріального і процесуального права, а також прийшов до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2
Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо необґрунтованості доводів позивача, що неодноразове переукладення строкового трудового договору слід вважати його переукладенням на невизначений строк.
Згідно до положень ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Отже, наведені положення закону передбачають можливість набуття трудовим договором статусу безстрокового, лише за умови, що трудові відносини, за таким договором, за своїм характером і умовами виконання, не є такими, що можуть бути укладені лише на певний строк.
Так, зі змісту переукладених між сторонами контрактів вбачається, що переукладаючи трудовий контракт сторони щоразу узгоджували виконання працівником нових трудових обов'язків, визначених особливостями роботи, що має бути виконана працівником у окремому поточному році, а тому таке переукладення трудового контракту не потягло за собою наслідків, визначених ст. 39-1 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги апелянта ОСОБА_2 щодо необґрунтованості застосування судом першої інстанції положень ч. 2 ст. 23 КЗпП України, оскільки характер виконуваної позивачем роботи не викликає необхідності укладення саме строкового трудового договору, на думку колегії суддів, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Так, відповідно до контракту з працівником від 29 грудня 2012 року, який визначав термін дії контракту з 01 січня 2013 року до 28 лютого 2013 року, позивач був призначений на посаду старшого тренера збірної команди України із дзюдо. Згідно п. 2.4.2. контракту, позивач зобов'язувався забезпечити виконання спортсменами збірної команди України спортивних досягнень у Континентальному кубку у 2013 році /а.с. 54-57/.
Згідно з умовами контракту з працівником від 29 лютого 2013 року, який визначав термін дії контракту з 01 березня 2013 року до 31 грудня 2013 року, позивач був призначений на посаду старшого тренера збірної команди України із дзюдо (жінки). Згідно п. 2.4.6. контракту, позивач зобов'язувався забезпечити виконання спортсменами збірної команди України спортивних результатів на Чемпіонаті Європи і Чемпіонаті світу у 2013, 2014, 2015, 2016 році /а.с. 60-64/.
Відповідно до контракту з працівником штатної збірної команди національних збірних команд України від 27 грудня 2013 року, який визначав термін дії контракту з 01 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року, позивач був призначений на посаду старшого тренера національної збірної команди України із дзюдо. Згідно п. 2.4.6. контракту, позивач зобов'язувався забезпечити виконання спортсменами збірної команди України спортивних результатів на Чемпіонаті Європи і Чемпіонаті світу у 2014 /а.с. 69-72/.
Згідно до умов додаткового договору до контракту з працівником від 31 грудня 2014 року, термін дії контракту продовжувався з 01 січня 2015 року до 31 грудня 2015 року. Пунктом 2.4.6. Контракту визначено обов'язок позивача забезпечити виконання спортсменами спортивних результатів на Чемпіонаті Європи і Чемпіонаті світу 2015 року /а.с. 78/.
З огляду на наведене, судова колегія приходить до висновку, що покладення виконання трудових обов'язків старшого тренера національної збірної команди України на позивача мало на меті настання певної події - досягнення спортивних результатів на визначених контактами окремих спортивних змаганнях, які відбувались у поточному році укладення контракту, а тому, доводи апеляційної скарги, що трудовий договір, укладений між сторонами, за характером виконуваних обов'язків, мав бути укладений на безстроковий термін - є необґрунтованими.
Отже, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципузмагальності та диспозитивності, а оцінка доказів проведена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення місцевого суду, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 лютого 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий-суддя (підпис) Дряниця Ю. В.
Судді: (підпис) Кривчун Т. О.
(підпис) Чумак О. В.
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Ю. В. Дряниця