Справа № 550/153/16-ц
Провадження № 2/550/65/16
(заочне)
19 квітня 2016 року смт. Чутове
Чутівський районний суд Полтавської області
в складі головуючого судді Антонова А.А., за участю секретаря судового засідання Самойленко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чутове справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який обґрунтовували тим, 26.10.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений письмовий договір позики 470 000 грн. на строк по 27.10.2014 р. і в той же день відповідач отримав від позивача визначену суму, про що видав письмову розписку. У визначений строк відповідач позику не повернув, а тому позивач просить стягнути 1 322 512 грн. 76 коп. з яких 470 000 грн. - неповернута сума позики, 594 550 грн. - штраф за прострочення виконання зобов'язання по договору, 17 499 грн. 45 коп. - 3 % річних від простроченої суми та 240 463 грн. 31 коп. - відповідно до встановленого індексу інфляції, а також понесені судові витрати.
В судове засідання позивач та його представники позивача не з'явились, представник позивача надав заяву, в якій позов підтримав, справу просив розглянути в його відсутності, в разі неявки відповідача в судове засідання не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надав письмову заяву про застосування позовної давності та заперечення на позов.
Зі згоди позивача суд, відповідно до ст. 224 ЦПК України, ухвалив про заочний розгляд справи у відсутності відповідача.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та письмові заперечення відповідача, об'єктивно дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 26.10.2013 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений письмово договір позики, згідно якого позивач передав відповідачу позику в розмірі 470 000 грн. зі строком повернення по 27.10.2014 р. В той же день ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 470 000 грн. на виконання зазначеного договору позики та надав розписку про отримання грошей.
Статтею 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 11 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.ст. 1046, 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Одночасно ч. 1 ст. 1050 ЦК України наголошує, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а ст. 625 цього Кодексу визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором позики від 26.10.2013 р. та розписки від 26.10.2013 р. строк позику в розмірі 470 000 грн. не повернув.
Стосовно посилань відповідача на те, що він сплатив позивачу частину боргу в сумі 55 000 грн., що підтверджується копіями банківських платіжних документів від 30.01.2014 р., 01.04.2014 р, 05.05.2014 р. та 28.02.2014 р., суд вважає необхідним зазначити, що надані документи не підтверджують те, що саме ОСОБА_2 на підставі даних документів здійснив перерахування грошових коштів (повернення позики) позивачу, т.я. в банківських платіжних документах від 30.01.2014 р., 01.04.2014 р. та 05.05.2014 р. зазначено, що ОСОБА_1 одночасно є і клієнтом і одержувачем грошових коштів, а в банківському платіжному документі від 28.02.2014 р. взагалі не зазначено, хто та кому перераховував ці грошові кошти.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не надав суду доказів часткового повернення позивачу позики, а тому позов в частині стягнення 470 000 грн. як безпосередньої суми позики підлягає задоволенню в повному розмірі.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Суд звертає увагу на те, що в п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України вказано, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Стосовно стягненню з відповідача штрафу в розмірі 594 550 грн. за прострочення зобов'язань, суд, враховуючи вимого ст.ст. 258 та 267 ЦК України, вважає, що позов в даній частині задоволенню не підлягає, т.я. поданий з пропуском встановленого строку позовної давності, про застосування якої просив застосувати відповідач.
У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Так, позивач просить стягнути 240 463 грн. 31 коп. як суму відповідно до індексу інфляції у зв'язку з інфляційним знеціненням грошових коштів та 17 499 грн. 45 коп. 3 % річних.
Суд вважає, що розмір боргу у зв'язку з інфляційним знеціненням грошових коштів відповідно до встановленого індексу інфляції за період з листопада 2014 р. по лютий 2016 р., становить 240 452 грн. = (470 000 грн. х 101,9% х 103% х 103,1% х 105,3% х 110,8% х 114% х 102,2% х 100,4% х 99% х 99,2% х 102,3% х 98,7% х 102% х 100,7% х 100,9% х 99,6%) - 470 000 грн.; а розмір 3 % річних, яку позивач просить стягнути за період в 453 дні прострочення відповідачем виконання зобов'язання, становить 17 499 грн. 45 коп. = 470 000 грн. х 3% х 453 дні : 365 днів.
А тому суд вважає, що позов в частині стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції підлягає частковому задоволенню - в розмірі 240 452 грн., а в частині стягненню 3 % річних - задоволенню в повному розмірі.
Судові витрати підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (727 951 грн. 45 коп., що складає 55, 04 % від заявленої суми позивних вимог 1 322 501 грн. 45 коп.), а саме в розмірі 3 792 грн. 26 коп.
Керуючись ст.ст. 10-11, 57-64, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 256, 258, 267, 525, 526, 625, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 470 000 грн. заборгованості за договором позики, 240 452 грн. індексу інфляції, 17 499 грн. 45 коп. трьох процентів річних, а всього 727 951 грн. 45 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 792 грн. 26 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Позивач має право оскаржити рішення до Апеляційного суду Полтавської області через Чутівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а в разі його відсутності у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.
Відповідач протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду може подати до Чутівського районного суду заяву про перегляд заочного рішення.
Головуючий