Справа № 372/20/16-ц
Провадження № 2-287/16
(заочне)
19 квітня 2016 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Болобана В.Г.,
за участю секретаря Рудніцької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири в натурі як об'єкта права спільної сумісної власності ,
Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просить поділити в натурі квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,8 м.?, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за нею право приватної власності на відокремлену частину в розмірі 2/3. В обґрунтування свої вимог зазначила, що з 09.11.2007 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2. Шлюб був розірваний 08.12.2014 року за рішенням суду.. За час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_1. Не погодившись з рівністю часток, позивач вказує, що спірна квартира була придбана в шлюбі, проте на кошти які належали особисто матері позивача, ОСОБА_3, які вона отримала від продажу своєї квартири АДРЕСА_2. Відповідач на пропозицію позивача щодо укладення договору про поділ квартири як об'єкта права спільної часткової власності не погодився, за таких обставин позивач змушена просити суд збільшити частку у спільній сумісній власності спірної квартири.
Позивач в судовому засіданні позов підтримала, просила його задоволити на підставах зазначених в позовній заяві. Також додала, що кошти на придбання квартири їй дала мати після продажу своєї квартири в м. Рівне. Вона мала придбати нову квартиру для мами та оформити її на маму, однак квартира була оформлена в рівних частках на позивача та на той час її чоловіка. Як так сталось позивач не змогла пояснити, оскільки вона на той момент постійно працювала, а цими питаннями займався її чоловік. Додала, що її колишній чоловік ніколи не працював, був на її утриманні, постійно виносив цінні речі з квартири, зловживав алкоголем, зараз користується цією квартирою, укладає з третіми особами договори оренди цієї квартири, а вона не має доступу до своєї квартири та речей. З колишнім чоловіком вона намагається не спілкуватись, оскільки він їй постійно погрожував та вчиняв насильство.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, дала аналогічні пояснення.
Відповідач в судове засідання не з'явився повтрно, про час розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв, клопотань суду не подав.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що з позивачкою вони давно знайомі і він знав про складні відносини колишнього подружжя. Позивачка неодноразово йому телефонувала та приїжджала переночувати, оскільки її чоловік становив загрозу її небезпеці.
Вислухавши позивача, представника позивача, свідка, перевіривши матеріали справи, суд встановиви такі обставини справи.
Згідно із договором купівлі-продажу від 22.09.2011 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було придбано в рівних частинах квартиру під номером АДРЕСА_2.
Згідно із витягом про державну реєстрацію прав № НОМЕР_1 від 12.10.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є набувачами у рівних частинах квартири за адресою: АДРЕСА_1.
16.09.2011 року мати позивача, ОСОБА_5, продала квартиру за адресою АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу № 39/01-16 від 28.08.2015 року.
07.09.2011 року мати позивача уклала попередній договір купівлі-продажу квартири (спірної кватири за позовом) та надала нотаріальну довіреність на ім'я позивача для укладення основного договору купівлі-продажу квартири на ім'я матері позивача.
Однак, зі слів позивача, квартира була придбана саме на ім'я позивача та її чоловіка, тому що так вирішив відповідач. Яким саме чином відбулась передача коштів на покупку квартири від матері до позивача - сторонами доведено не було.
08.12.2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований 09.11.2007 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї актовий запис 2509 - розірвано, що підтверджується рішенням Обухівського районного суду Київської області.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Ст. 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказуваннями.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів тих обставин на які посилався як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування позовних вимог, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України . При цьому суд створив всі умови для змагального процесу , роз'яснював позивачу його права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача про збільшення її частки, оскільки спірна квартира є спільною частковою власністю позивача та відповідача. Частки сторін є рівними, що підтверджується матеріалами справи та відповідними документами на право власності.
Вирішуючи спір суд також вважає, що обґрунтування позову, зазначене позивачем, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Долю судових витрат слід вирішити відповідно до ст. 88 ЦПК України, тобто - залишити за позивачем.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 60, 71 СК України, статтями 10, 11, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, статтями 356, 357, 364, 365 ЦК України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної заяви протягом десяти днів з дня отримання його копії.
СуддяБолобан В. Г.