12 квітня 2016 року м. Київ К/800/40086/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Сіроша М.В.
Юрченко В.П.
при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року
та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року
по справі № 815/155/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ»
до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГО ТРЕЙДІНГ» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення рішення №0000852203 від 13.10.2014 року, яким донараховано грошове зобов'язання з ПДВ на суму 7636296,00 грн. і застосовано відповідні штрафні (фінансові) санкції.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 09.09.2014 року по 15.09.2014 року податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Енерго Трейдінг» щодо підтвердження господарських взаємовідносин з ТОВ «Барилит Плюс» за травень 2014 року і ТОВ «Талис Плюс» за червень 2014 року, про що складено акт №5176/15-33-22-3/36795189 від 22.09.2014 року, яким встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 7636295,89 грн., у тому числі за травень 2014 року - у сумі 4346646,36 грн., за червень 2014 року - у сумі 3289649,53 грн.
Порушення полягає у тому, що податковим органом встановлено безтоварність проведених господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами, що вплинуло на правильність обрахунку ПДВ.
Після проведеної перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, а саме - копіями договорів поставок, актами приймання-передачі придбаного пального, податковими та товарно-транспортними накладними (транспортування здійснювалось третіми компаніями на спеціалізованому транспорті), доказами зберігання придбаного пального на нафтобазі, платіжними документами на оплату та доказами подальшого перепродажу придбаного товару через мережу орендованих АЗС.
Судами також підтверджено фактичне отримання позивачем паливних матеріалів (бензину та дизелю), їх оплату, зберігання на спеціальних АЗС і подальше використання у власній господарській діяльності шляхом перепродажу, що надає підприємству право на віднесення сум за спірними договорами до складу податкового кредиту
Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.
Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року по справі № 815/155/15 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписСірош М.В.
підписЮрченко В.П.
Ухвала складена у повному обсязі 15.04.2016 р.