"14" квітня 2016 р. м. Київ К/800/47547/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С.Я.
Гончар Л.Я.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року у справі за позовом державного підприємства "Донецька залізниця" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту вимоги,-
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року позов державного підприємства "Донецька залізниця" задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 62 вимоги Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 09 квітня 2013 року №05-05.1-10-14/3915.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів та вірно враховано судами, відповідачем проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача та його структурних підрозділів за період з 1 квітня 2010 року по 1 жовтня 2013 року, за наслідками якої складено акт ревізії від 26 лютого 2013 року №05.1-16/01), та направлено вимогу від 9 квітня 2013 року №05-05-1-10-14/3915.
Предметом розгляду справи є пункт 62 вимоги, в якому зазначено про встановлення порушення в частині списання акумуляторних свинцевих стартерних батарей при недосягненні ними календарної тривалості експлуатації, не досягнення наробітку середнього ресурсу АБ, не досягнення граничного стану АБ, що призвело до понаднормативного списання акумуляторних батарей на загальну суму 7996,68 грн., на підставі чого вимагається стягнути з осіб, винних у безпідставному списанні матеріальних цінностей на суму 7996,68 грн., шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130, 133, 136 КЗпП України.
Так, позивачем на підставі договору постачання продукції від 25 грудня 2009 року №ЦХП-10110 з Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» придбані акумуляторні свинцеві стартертерні батареї.
Комісією по списанню автомобільних покришок, безкамерних шин, акумуляторів створеною на підставі наказів позивача від 4 січня 2010 року №7, від 5 січня 2011 року №14, від 19 січня 2012року № 40, складено акти про заміну АБ у зв'язку у деяких випадках механічне пошкодження, маються ознаки сульфітації електродів акумуляторної батареї, замикання полюсних мостиків батарей.
На підставі договору від 24 березня 2010 року №Д/НХ-01005/НХТ, укладеного між позивачем та фізичною особою підприємцем на продажу позивачем брухту та відходів залізо-нікелевих, кадмій-нікелевих, свинцевих акумуляторних батарей, зазначені батареї реалізовано.
Відповідач посилається на неправомірність дій позивача, щодо списання АБ при не досягненні ними календарної тривалості експлуатації, не досягнення наробітку середнього ресурсу АБ, не досягнення граничного стану АБ, що призвело до понаднормативного списання акумуляторних батарей.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій вказали про те, що аналіз зазначених первинних документів доводить правомірність списання позивачем АБ, безпідставність висновків інспекції щодо шкоди та вимог її відшкодування.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду вважає передчасними такі висновки судів з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.
Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення), Інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Інспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).
Відповідно до пункту 6 Положення Інспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Інспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень. Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Отже, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи шляхом вимоги, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов підконтрольної установи про визнання протиправною вимоги про відшкодування збитків, яка не породжує безпосередньо права чи обов'язки для цієї установи, оскільки обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.
У справі, яка розглядається, органом державного фінансового контролю пред'явлено вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії. При цьому пункт 62 вимоги вказує на виявлені збитки та їхній розмір.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про можливість скасування спірного пункту оскаржуваної вимоги Держфінінспекції є помилковим.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 13 травня 2014 року №21-89а14, від 28 жовтня 2014 року №21-462а14, від 20 січня 2015 року №21-603а14, від 10 лютого 2015 року № 21-632а14, від 09 червня 2015 року № 21-174а15.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -
Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Донецькій області задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2013 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.
В задоволенні позову державного підприємства "Донецька залізниця" до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту вимоги - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: