"14" квітня 2016 р. м. Київ К/800/8736/13
К/800/8925/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Чалого С. Я.
Гончар Л.Я.
Конюшка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про перерахунок пенсії, -
У березні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання призначити та виплачувати йому пенсію відповідно до Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність».
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо надання висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_4 пенсії у відповідність до Закону України «Про науково-технічну діяльність». Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси призначити з 27.04.2012 ОСОБА_4 науково-технічну пенсію у відповідність до Закону України «Про науково-технічну діяльність» та постанов Кабінету Міністрів України №1571 від 22.11.2001 та №257 від 04.03.2004. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просили рішення судів скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційних скаргах, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 в період з 12 лютого 1959 року по 30 червня 1977 року працював в Мостпоїздах на посадах виконуючого обов'язки начальника планово-виробничого відділу, начальника виробничо-технічного відділу, заступника начальника Мостпоїзда, начальника Мостопоїзда, заступника начальника Мостоотряда, начальника виробничого відділу.
Основною діяльністю Мостобудівельного тресту №1 та його організацій - Мостозагонів та Мостопоїздів в період з 1954 року по 1977 року було будівництво та відновлення мостів та інших штучних транспортних споруд для Міністерства шляхів сполучення СРСР, інших Міністерств та відомств у суворій відповідності з державним планом СРСР.
Науково-технічну діяльність, яка була основним видом діяльності керівників виробничо-технічних відділів, здійснювали структурні відділи, що підтверджується довідкою від 17 березня 2003 року №22/ТО-5/9.
Крім того, з 30 червня 1977 року по 02 січня 2001 року позивач працював в Одеському проектно-вишукувальному інституті «Одесзалізничнопроект» на посадах головного інженера проектів у відділі вишукань та будівництва, головного спеціаліста, інженера.
У жовтні 2002 року ОСОБА_4 виявив бажання отримувати пенсію, відповідно до Закону України «Про науково-технічну діяльність», у зв'язку з чим, звернувся із заявою до відповідачів.
Органи пенсійного Фонду, відмовляючи ОСОБА_4 у призначені науково-технічної пенсії посилались на те, що підприємства, на яких працював позивач, не відносяться до наукових установ, а в матеріалах пенсійної справи відсутні довідки про обсяг робіт від загального обсягу та особистої його зайнятості науковою, науково-технічною та науково-організаційною діяльністю.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач на час звернення до відповідачів із заявою про призначення йому пенсії відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» мав 34 роки 10 місяців стажу науково-технічної діяльності на посадах, які він займав в організаціях Мостобудівельного тресту №1 та інституті «Одесзалізничнопроект», що надає йому право на призначення пенсії відповідно до вищевказаного Закону.
Однак, колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанції не може повністю погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) до стажу наукової роботи зараховується час роботи на посадах наукових (науково-педагогічних) працівників незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання та посад, які до них прирівнюються, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та закладах після дипломної освіти III - IV рівнів акредитації, у тому числі з підготовки керівних та управлінських кадрів, а також час роботи наукових (науково-педагогічних) працівників на посадах, зазначених у статті 118 Кодексу законів про працю України, якщо цій роботі безпосередньо передувала робота, передбачена частиною першою цієї статті. До стажу наукової роботи зараховується час навчання в аспірантурі, ад'юнктурі, докторантурі.
Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пенсія науковому (науково-педагогічному) працівнику призначається при досягненні пенсійного віку чоловікам - за наявності стажу роботи не менше 25 років, у тому числі стажу наукової роботи не менше 20 років.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2001 року №1571 (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2004 року №257 затверджені Перелік посад наукових (науково-педагогічних) працівників державних підприємств, установ, організацій, перебування на яких, дає право на призначення пенсій та виплати грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі - Перелік).
Відповідно до пункту 2 зазначеної постанови її дія поширюється на наукових працівників, які працювали на державних підприємствах, в установах, організаціях та вищих навчальних закладах колишніх Української РСР, інших республік СРСР, а також СРСР.
В пункті 4 Переліку зазначено підприємства, виробничі об'єднання, заклади охорони здоров'я, інші установи, організації, не зазначені в пунктах 1 - 3 цього переліку та такі посади: керівник (начальник, завідуючий тощо), головний інженер (конструктор, технолог, інший фахівець), провідний інженер (конструктор, технолог, інший фахівець) структурного підрозділу (відділення, відділу, лабораторії, сектору, бюро, групи тощо) з наукового напряму діяльності організації (її філіалу); головний інженер (конструктор, технолог, інший фахівець)наукового напряму, наукового проекту головний науковий співробітник; провідний науковий співробітник; старший науковий співробітник; науковий співробітник; молодший науковий співробітник.
Згідно наказу Міністерства шляхів сполучення СРСР №15ц від 18 квітня 1974 року були організовані проектно-вишукувальні інститути, які передані Головному управлінню по проектуванню об'єктів залізничного транспорту, в тому числі і шляховий проектно-вишукувальний інститут - Залізничпроект Одесо-Кишинівська з/д.
Відповідно до Положення про Головне управління по проектуванню об'єктів залізничного транспорту при Міністерстві шляхів сполучення (Главзалізшляхпроект) основним завданням останнього було розробка проектно-кошторисної документації на роботи по будівництву, реконструкції і капітальному ремонту об'єктів залізничного транспорту, організація проектування об'єктів залізничного транспорту на основі максимального обліку нових досягнень науки і техніки, тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» науково-дослідною (науково-технічною) установою є юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.
Для зарахування стажу роботи працівника до наукового, підприємство на якому працював позивач має бути науковою установою у розумінні статті 1 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», тобто має бути підтвердження, що наукова діяльність для нього є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2014 року справа №21-385а14.
Водночас, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про неправомірність дій пенсійного фонду щодо відмови у призначені позивачу наукової пенсії, при цьому не встановили чи є наукова або науково-технічна діяльність основною діяльністю підприємства, на якій працював позивач, та чи становить наукова або науково-технічна діяльність цього підприємства понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
Суди попередніх інстанцій названих вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виконали у зв'язку з чим порушили норми процесуального закону. Судами попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та вбачає необхідність витребування та дослідження нових доказів.
Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційні скарги управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м.Одеси та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2013 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.
Судді: