ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/3615/16 19.04.16 р.
За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про примусове виселення з державного майна,
Суддя Зеленіна Н.І.
При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: Черних Я.С. за довіреністю № 29 від 02.07.2015 р.;
від відповідача: не з'явився.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про примусове виселення з державного майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач користується державним майном без правових підстав.
Ухвалою суду від 04.03.2016 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.03.2016 р.
У судове засідання 22.03.2016 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник позивача у судовому засіданні подав клопотання про продовження строку вирішення спору у справі на 15 днів.
Ухвалою суду від 22.03.2016 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15днів, розгляд справи відкладено на 19.04.2016 р.
У судове засідання 19.04.2016 р. представник відповідача повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом матеріалів не надав; про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень містяться у матеріалах справи). Жодних заяв, клопотань через відділ діловодства суду від відповідача не надходило.
Представник позивача у судовому засіданні 19.04.2016 р. підтримала позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні 19.04.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04.10.2010 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, орендар) укладено договір № 5640 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 98,00 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2, приміщення підвалу гуртожитку № 2, що перебувають на балансі Київського геологорозвідувального технікуму, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 01431914 (балансоутримувач), вартість якого визначено згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30.04.2010 і становить 834700,00 грн.
Договором № 5450/03 від 24.03.2013 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5640 від 04.10.2014 сторони замінили балансоутримувача по договору з Київського геологорозвідувального технікуму на Київський національний університет імені Тараса Шевченка.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України, правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
Разом з тим, судом встановлено наступне.
Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. у справі № 910/19953/14 зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути нежитлове приміщення, загальною площею 98,00 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2, у приміщенні підвалу гуртожитку № 2, Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м. Києву шляхом його звільнення та передачі по акту приймання-передавання; та стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України 1 218,00 грн. судового збору.
Рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2014 р. у справі № 910/19953/14 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 02.12.2014 р.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.
Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/19953/14 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/3615/16, не може йому суперечити.
21.01.2015 р. постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 02.12.2014 р. № 910/19953/14 про зобов'язання відповідача передати за актом приймання-передачі нежитлове приміщення.
Станом на день звернення позивача з даним позовом до суду та станом на час прийняття рішення в даній справі спірне приміщення відповідачем позивачу за актом приймання-передачі не повернуто.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач безпідставно користується спірним нежилим приміщенням.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04209, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) з державного нерухомого майна за договором оренди від 04.10.2010 року № 5640 - загальною площею 98,00 м2,приміщення підвалу гуртожитку № 2, розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04209, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУУ НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, МФО 820019, р/р 31215206783001) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено 21.04.2016 р.
Суддя Н.І. Зеленіна