Запорізької області
Іменем України
07.11.11 № 13/334/08-АП
суддя Серкіз В.Г.
За позовом: Державної податкової адміністрації у Запорізькій області, м. Запоріжжя
до відповідачів:
1. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя
2. Приватного підприємства “ЕСПОО-ТЕРМ”, м. Запоріжжя
про визнання господарського зобов'язання недійсним.
Суддя Серкіз В.Г.
Секретар судового засідання Скрипець А.О.
Представники сторін:
Від позивача: ОСОБА_2, дов. № 1879/10/10-013 від 22.04.2011 р.
Від відповідача 1: не з'явився
Від відповідача 2: не з'явився
Розглядається адміністративний позов Державної податкової адміністрації у Запорізькій області, м. Запоріжжя до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя та Приватного підприємства “ЕСПОО-ТЕРМ”, м. Запоріжжя про визнання недійсним господарського зобов'язання, оформлене договором № 03/01/2006 від 03.01.2005 р. укладеного між відповідачами.
Ухвалою суду від 22.09.2011р. поновлено провадження у адміністративній справі та призначено судове засідання на 18.10.2011р.
Ухвалою суду від 18.10.2011 р. розгляд справи відкладався, у зв'язку з неявкою у судове засідання відповідачів 1, 2.
07.11.2011 р. судом оголошено про відкриття судового засідання.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у адміністративному позові та заяві про зміну позовних вимог, в якій просить суд визнати господарське зобов'язання, оформлене договором № 03/01/2006 від 03.01.2005 р. укладеного між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, м. Запоріжжя та ПП “ЕСПОО-ТЕРМ”, м. Запоріжжя недійсним як таке, що не відповідає вимогам закону, вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та одним з учасників господарського зобов'язання порушено господарську компетенцію при його укладенні.
Заява позивача прийнята судом.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.
Приймаючи судове рішення за відсутності відповідачів, господарський суд бере до уваги те, що надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача-1 та відповідача-2 не перешкоджає вирішенню спору, отже справу вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя було проведено планову виїзну документальну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.09.2007 р.
За наслідками перевірки складено ОСОБА_3 перевірки № 68/17-30742113801 від 20.03.2008 р.
Під час перевірки було встановлено взаємовідносини ПП ОСОБА_1 з Приватним підприємством "ЕСПОО-ТЕРМ".
Між ПП ОСОБА_1 та ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" було укладено договір № 03/01/2006 від 03.01.2006 р.
Інших взаємовідносин між ПП ОСОБА_1 та ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" під час перевірки не встановлено.
Згідно п.п. 1.1 договору ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" (продавець) зобов'язується поставити (передати у власність) ПП ОСОБА_1Г (покупець), а покупець прийняти та оплатити металоконструкції на умовах, визначених цим договором.
З боку ПП ОСОБА_1 вказана угода була укладена ОСОБА_1, про що свідчить її власноручний підпис та печатка приватного підприємця.
З боку ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" договір підписаний нібито директором "ОСОБА_3Н.", на договорі міститься підпис цього директора, проте відсутня печатка ПП "ЕСПОО-ТЕРМ".
Доказами виконання умов договору купівлі-продажу № 03/01/2006 від 03.01.2006 р. є: видаткова накладна № 245 від 01.09.2006 р., згідно якої від ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" до ПП ОСОБА_1 надійшов товар згідно переліку на загальну суму 1 109 974,34 грн.; податкова накладна № 245 від 01.09.2006 р. на загальну суму 1 109 974,34 грн.; акт прийому-передачі від 01.09.2006 р. № 245, де зазначено що Продавець-постачальник передав, а Покупець прийняв продукцію відповідно додатку, який додається, на загальну суму 1 109 974,34 грн.; квитанціями до прибуткового касового ордеру, датовані періодом з 01.09.2006 р. по 03.12.2006 р., виданими ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" на підтвердження отримання від ОСОБА_1 на виконання договору грошових коштів на загальну суму 1 109 974,34 грн.
Всі вище перераховані документи підписані з боку ПП ОСОБА_1 - ОСОБА_1, з боку ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" - нібито директором ОСОБА_4
З метою встановлення правильності нарахування та сплати податків під час здійснення зазначеної господарсько операції працівниками податкової міліції було проведено низку заходів, в результаті яких було встановлено наступне.
На запит ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя стосовно реєстраційних даних ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" від державного реєстратора виконавчого комітету Запорізької міської ради було одержано відповідь, де реєстратор зазначила, що попереднім власником підприємства є ОСОБА_5, а згідно останніх даних Єдиного державного реєстру власником ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" з 14.03.2002 р. власником ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" є ОСОБА_6, яка мешкає за адресою АДРЕСА_1.
Згідно другої редакції Статуту ПП "ЕСПОО-ТЕРМ", зареєстрованої 14.03.2002 р., власником підприємства є ОСОБА_6. За цим Статутом жодна інша особа не уповноважена здійснювати діяльність від імені цього підприємства. Інші реєстраційні дані на теперішній час відсутні.
Отже, згідно реєстраційних даних на теперішній час єдиним повноважним власником ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" є ОСОБА_6, яка єдина має право діяти від імені підприємства без доручення.
Працівниками податкової міліції ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від ОСОБА_6 були відібрані пояснення наступного змісту.
ОСОБА_6 стверджує, що була власником ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" з березня 2002 р. по липень 2005 р. В подальшому вона продала вказане підприємство гр. ОСОБА_7, про що у приватного нотаріуса був укладений договір купівлі-продажу приватного підприємства від 14.06.2005 р. Під час укладення угоди у приватного нотаріуса, окрім ОСОБА_6 та ОСОБА_7, був присутній незнайомий їй чоловік. Після укладення договору купівлі-продажу всю документацію цього підприємства попередня власниця передала ОСОБА_7, згідно акту передачі документів від 17.06.2005 р., і більше з ним не контактувала, про гр. ОСОБА_4 ніколи не чула.
Працівники податкової міліції здійснили заходи по розшуку ОСОБА_7, і під час з'ясування обставин справи отримали від нього такі пояснення.
ОСОБА_7 пояснив, що договір купівлі-продажу ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" він підписав за винагороду, яку отримав від малознайомого чоловіка на ім'я Сергій, якого він після укладення угоди більше ніколи не бачив. Будь-яких інших документів, окрім договору купівлі-продажу підприємства, ОСОБА_7 ніколи не підписував, на ведення фінансово-господарської діяльності ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" нікого не уповноважував.
Крім того, щодо фактичних обставин слід зазначити, що ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" протягом 2006 р. звітувало до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя шляхом подання декларацій з податку на прибуток та податок на додану вартість. Всі зазначені декларації підписані знову ж нібито директором ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" ОСОБА_4
При цьому, згідно форми декларації, особа, яка підписує декларацію, зобов'язана вказати свій ідентифікаційний податковий номер.
ОСОБА_4, подаючи декларації за 2006 рік, зазначив свій ідентифікаційний податковий номер - НОМЕР_1.
Проте, згідно відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів за період з 01.01.2006 р. по 30.06.2007 р. такий податковий номер є недійсним.
Додатково працівниками податкової міліції ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя було проведені заходи щодо підтвердження місцезнаходження ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" за своєю юридичною адресою, в результаті чого було встановлено, що таке підприємство за адресою, вказаною у реєстраційних документах, відсутнє, що підтверджується відповідним актом перевірки з питання місцезнаходження ПП "ЕСПОО-ТЕРМ".
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 174 цього ж Кодексу, господарські зобов'язання можуть виникати: “...з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;”
Частиною другою ст. 202 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 173 ГК України господарським зобов'язанням визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
При укладенні договору № 03/01/2006 р. від 03.01.2006 р. з боку ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" було порушено господарську компетенцію як належного суб'єкта господарської діяльності, оскільки згідно ст. 63 ГК України приватне підприємство є юридичною особою. А статтею 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
На теперішній час у Єдиному державному реєстрі зареєстроване приватне підприємство "ЕСПОО-ТЕРМ", власником якого є ОСОБА_6. Лише вона на теперішній момент може здійснювати діяльність від імені цього підприємства. А оскаржувана угода була укладена гр. ОСОБА_4, який зазначає в документах недійсний на сьогодні ідентифікаційний податковий номер та не був уповноважений на здійснення діяльності від імені ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" його власником - ОСОБА_6
Крім того, відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Згідно акту передачі документів ПП "ЕСПОО-ТЕРМ", нові власники підприємства повинні були мати печатку, проте, як свідчить текст договору, печатка на ньому відсутня.
Договір № 03/01/2006 від 03.01.2006 р. було укладено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Це полягає в наступному.
З боку ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" договір укладався невідомою не уповноваженою на це особою. Тобто, ОСОБА_4, або інша особа, яка діяла під цим прізвищем, умисно укладала таку угода, знаючи при цьому, що такий договір та документи, підписані ним на виконання цієї угоди не можуть вважатись дійсними та належним чином оформленими.
А контрагент ПП "ЕСПОО-ТЕРМ" - ПП ОСОБА_1 на підставі таких документів вестиме свій бухгалтерський та податковий облік, і зменшить свої податкові зобов'язання перед бюджетом, що й відбулось на теперішній час. Відтак, Державний бюджет недоотримав ті суми податку на прибуток та податку на додану вартість, які були ПП ОСОБА_1 скориговані на підставі первинних документів та податкової накладної, які є неналежним чином оформлені, оскільки виписані неуповноваженою особою.
За таких обставин господарські зобов'язання, оформлені договором № 03/01/2006 від 03.01.2005 р. між ПП ОСОБА_1 та ПП "ЕСПОО-ТЕРМ", підлягають визнанню недійсними як такі, що не відповідають вимогам закону, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та одним з учасників господарського зобов'язання порушено господарську компетенцію при їх укладанні.
У відповідності до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства...може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або частково.
У відповідності ж до п. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до п. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно до ст. 208 ЦК, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Абз. 2 ч. 2 ст. 207 ЦК передбачено вимоги щодо письмової форми, зокрема зазначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно статті п. 1 ст. 207 ГК України, для застосування цієї норми права, необхідно встановити, наявність обставин, які засвідчують про те, що сторона (сторони) укладаючи спірну угоду, завідомо діяли з прямим умислом, направленим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.
Для даних правочинів - господарських зобов'язань характерними є такі ознаки:
- вчинення їх об'єктивно призводить до порушення інтересів держави та суспільства в цілому. А тому в даному випадку наявним повинно бути недотримання саме нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави та суспільства; такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або при наймі однієї) у формі умислу.
Отже, правочин, підписаний не уповноваженою особою є таким, що не відповідає вимогам закону, а, отже, господарське зобов'язання, що існує у формі такого правочину є недійсним.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 105 КАС України визначається перелік вимог, що можуть міститися в адміністративному позові. Ці вимоги націлені на реалізацію матеріально-правової сторони права на адміністративний позов, тобто на задоволення адміністративного позову. Перелік вимог, зафіксований у ст. 105 КАС України, відображає зміст адміністративного позову, який є елементом позову і вказує на форму судового захисту, тобто вказує на те, якого виду рішення вимагає позивач від суду. Таким чином, позивач може вимагати від суду: скасувати або визнати нечинним рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Що стосується кола суб'єктів публічно-правового спору, то обов'язковим його учасником є суб'єкт публічного управління (органи виконавчої влади, їх посадові особи, органи і посадові особи законодавчої влади, місцевого самоврядування). Ці суб'єкти є виразниками державних і суспільних інтересів, носіями публічної влади. Суб'єкт публічного управління, обов'язковий учасник публічно-правових відносин, має особливий правовий статус, тому що наділений владними повноваженнями щодо об'єкта управління. Разом з тим, носій владних повноважень обмежений повноваженнями, наданими йому законом.
Відповідно до статті 71 КАС України -кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідач 1, 2 у справі, не довели суду обставин, якими вони обґрунтовують свої заперечення проти адміністративного позову, тобто підставу позову, тому судове рішення ґрунтується переважно на доказах, що підтверджують обставини на які посилався позивач і вірогідно, не задовольняє інтереси відповідачів, які не виконали обов'язок доказування.
Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають задоволенню.
Керуючись ст. 2, 4, п. 1 ст. 17, 49, 51, 94, ст. 158 - 167 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати недійсним господарське зобов'язання, оформлене договором № 03/01/2006 від 03.01.2005 р. укладеного між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, м. Запоріжжя та ПП “ЕСПОО-ТЕРМ”, м. Запоріжжя.
Суддя В.Г. Серкіз
Бєляєва
Постанову підписано 07.11.2011 р.
Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Згідно з оригіналом
Помічник судді О.М. Камаєва