07.04.2016 Справа № 907/1215/15
Розглянувши матеріали справи
за позовом приватного комерційного підприємства "Ресурс-Захід", м. Івано -Франківськ
до відповідача 1 виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород
до відповідача 2 комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород"
до відповідача 3 Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, м. Ужгород
та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, м. Ужгород
про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно
Суддя Л.С. Журавчак
За участі представників сторін:
від позивача - Щеглов Є.С., предст. за дов. від 11.12.15 №1;
від відповідача 1 - Пекар В.І., предст. за дов. від 05.04.16 №03-17/120;
від відповідача 2 -
від відповідача 3 -
від ІІІ-ї особи на боці відповідача - ОСОБА_4, предст. за дог. від 12.01.16;
СУТЬ СПОРУ: визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно
Позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві. Вважає їх належним чином доведеними та обгрунтованими. Наголосив, що оскільки підстава, на якій ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 відпала у зв"язку зі скасуванням Вищим адміністративним судом України від 19.06.13 К/800/2692/13 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради 105 від 28.04.10 в частині п. 1.33, то таке підлягає визнанню незаконним та скасуванню, як і запис про державну реєстрацію, вчинений 18.05.10 КП "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" у Державному реєстрі прав.
Відповідач 1 у відзиві на позов наполягає на наступному. Стосовно вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, то провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки свідоцтво не є актом у розумінні господарського законодавства і не може виступати предметом спору. Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності гр. ОСОБА_1 на квартиру, то вважає, що така повинна розглядатись в порядку адміністративного судочинства як спір, що виник у зв"язку із здійсненням суб"єктом владних повноважень управлінських функцій, тобто публічно-правових відносин.
Відповідачі 2 і 3 письмових відзивів суду не надали.
ІІІ-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 також вважає позов таким, що не підлягає розгляду в господарських судах. Більше того, наголосила, що аналогічний позов з тим же складом осіб та позовними вимогами було заявлено в Ужгородський міськрайонний суд. Крім того, заявила суду про сплив строку позовної давності стосовно вимоги про скасування свідоцтва про право власності на об"єкт нерухомого майна.
Не погоджуючись з запереченнями інших учасників процесу, позивач наполягає на вирішенні саме господарським судом даного спору. Пояснив, що позовні вимоги обгрунтовані ним виключно з посиланнями на норми цивільного та господарського законодавства, зокрема, на норми, що регулюються зобов"язальним правом. Зроблені ж апеляційним судом Закарпатської області в ухвалі від 12.11.15 у справі 308/13101/13-ц роз"яснення вважає особистою думкою членів судової колегії, а тому вважає їх такими, що не мають преюдиційного значення.
Стосовно перебігу строку позовної давності для подання даного позову пояснив наступне. Спірне свідоцтво було видано гр. ОСОБА_1 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 14.05.10 р. і жодна зі сторін не повідомили про цей факт ПП "Ресурс-Захід". Про його існування, як і про державну реєстрацію права власності йому стало відомо лише у 2013 році в процесі розгляду судами адміністративного позову про визнання протиправним та скасування п. 1.33 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28.04.10 №105. Визнання згаданого пункту рішення виконкому протиправним та його скасування Вищим адміністративним судом України дало підприємству підставу вважати протиправними видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно і його державну реєстрацію, тобто підставу вважати своє право порушеним саме з 19.06.13.
Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 24 лютого 2010 року прийнято рішення №48 «Про реєстрацію права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна» про проведення Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» реєстрації права власності та оформлення свідоцтва про право власності приватному комерційному підприємству «Ресурс-Захід» на 68-квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1, загальною площею 6482,5 м.кв, в тому числі житловою - 2755,1 м.кв, цокольних приміщень - 636,8 м.кв.
17 березня 2010 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради прийнято рішення №64 «Про внесення доповнення до рішення виконкому», яким було індивідуально визначено квартири та вбудовані приміщення у 68-квартирному житловому будинку по АДРЕСА_1.
28 квітня 2010 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на підставі клопотання приватного комерційного підприємства «Ресурс-Захід» від 31 березня 2010 року та рішення від 24 лютого 2010 року №48 прийнято рішення №105 «Про внесення доповнення до рішення виконкому» про проведення КП «Бюро технічної інвентаризації м.Ужгорода» реєстрації права власності та оформлення свідоцтв про право власності в 68-квартирному житловому будинку (літ А-1) по АДРЕСА_1 Приватного комерційного підприємства «Ресурс-Захід» на квартири за фізичними особами.
Відповідно до вказаного рішення 14.05.10 виконавчий комітет Ужгородської міської ради видав гр. ОСОБА_1 Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, відповідно до якого ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.
18.05.10 на підставі вказаного Свідоцтва Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" здійснило державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1, про що внесено запис у Державний реєстр прав (реєстраційний номер майна 30026842).
Постановою Вищого адміністративного суду України від 19.06.13 у справі К/800/2692/13 визнано протиправним та скасовано п. 1.33 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 квітня 2010 року №105 стосовно проведення реєстрації за гр. ОСОБА_1 права власності на квартируАДРЕСА_1 загальною площею 97,1кв.м, в тому числі житловою -54,1 кв.м.
Посилаючись на ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ( в редакції, чинній на 18.05.10), позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Матеріали справи містять копію ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 12.11.15 у справі з аналогічним предметом позову, якою судова колегія роз"яснила позивачу - приватному підприємству "Ресурс-Захід", що вказаний спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду. Позивач же вважає спір таким, що підлягає рогляду саме господарським судом, а роз"яснення, надані апеляційним судом, сприйняті ним як особиста думка членів судової колегії, а тому жодного преюдиційного значення не мають.
Заслухавши уповноважених представників сторін, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про відмову в позові в частині вимоги про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та припинення провадження у справі в решті вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 цього ж Кодексу встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.
Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі 911/3396/14.
Оскільки в судовому порядку скасовано п. 1.33 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 28 квітня 2010 року №105 стосовно проведення КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» реєстрації права власності та оформлення свідоцтва про право власності в 68-квартирному житловому будинку (літ А-1) по АДРЕСА_1 приватного комерційного підприємства «Ресурс-Захід» на квартиру АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_1, а позивачем заявлено вимогу про скасування виданого на його підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на вказану квартиру, то з метою відновлення становища, яке існувало до порушення, така позовна вимога є обгрунтованою і такою, що підлягає до задоволення.
Відповідач 1 просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позову. Аналогічне клопотання заявлено також ІІІ-ю особою.
Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України) (п. 2.3 Постанови Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).
Таким чином, оскільки для юридичної особи днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається з днем, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права (постанова ВСУ від 19.08.14 3-59гс14), враховуючи дату видачі оспорюваного свідоцтва - 14.05.10, у зв"язку зі спливом строку для його оскарження, про яку заявлено відповідачем у справі, вимога позивача задоволенню не підлягає.
Твердження про відсутність відомостей у підприємства стосовно видачі оспорюваного свідоцтва аж до 2013 року при розгляді адміністративним судом з аналогічним предметом спору, таке спростовується наявним в матеріалах справи Актом виконаних Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" робіт по об"єкту нерухомого майна по АДРЕСА_1 ПКП "Ресурс-Захід" від 13 травня 2010 року, відповідно до якого останньому було виготовлено 68 шт. свідоцтв для фізичних осіб і 4 шт. - для юридичних осіб. Наведеним спростовуються також доводи позивача про відсутність у нього підстав для обрахування початку перебігу строку саме з 14.05.10. Посилання позивача на те, що день прийняття Вищим адміністративним судом України постанови про скасування п. 1.33 рішення виконкому Ужгородської міської ради від 28.04.10 №105, тобто 19.06.13, є моментом, коли він дізнався про порушення свого права, є помилковим, оскільки про таке порушення йому було відомо ще у 2010 році.
В частині вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно провадження у справі належить припинити з наступним обгрунтуванням.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються нормами Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що визначено ст. 1 цього Закону в редакції, чинній на момент спірних правовідносин.
Статтею 2 цього Закону визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв (ч. 5 ст. 3 згаданого Закону).
Державна реєстрація права власності на спірне майно відбувалася в період дії Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 року за 157/6445, відповідно до п. 1.3 якого реєстрацію прав власності здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до п. 1.4 згаданого Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.
Видача свідоцтва про право власності передбачена пунктом 6, що регулює оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, яке здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, державними органами приватизації. При цьому БТІ можуть лише за дорученням вказаних органів проводити підготовку документів для видачі свідоцтв.
Вказане свідчить, що БТІ на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно. Отже, БТІ в розумінні п. 7 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень.
Таким чином, визначені позивачем як відповідачі у правовідносинах щодо вчинення оспорюваних дій - комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" та Реєстраційна служба Ужгородського міськрайонного управління юстиції (замінена згодом ухвалою суду від 11.02.16 на Ужгородське міськрайонне управління юстиції Закарпатської області) є суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, а спори, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, тобто з публічно-правових відносин, не є підвідомчими господарським судам в силу приписів п.1 ч.1 ст.12 ГПК України.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України та Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно (постанова ВСУ від 06.06.2006 у справі 14/366пн та постанова ВГСУ від 09.07.2015 у справі 906/1415/14).
За таких обставин, провадження у справі в цій частині належить припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки такий спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Судом не взято до уваги заяву третьої особи про застосування позовної давності, з огляду на те, що треті особи користуються виключно процесуальними правами сторони у справі (за певними винятками), в той час, як припис ст. 267 ЦК України є матеріальною нормою права.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати належить віднести на позивача.
Керуючись ст. ст. 261, 267 Цивільного кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 12, ст. 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовити.
2. В іншій частині позову провадження у справі припинити.
3. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду
Повне рішення складено 21.04.16
Суддя Л.С. Журавчак