14.04.16р. Справа № 904/999/16
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Індустріал-Сервіс", м. Нікополь Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НСУ-215", м. Нікополь Дніпропетровської області
про стягнення 78 407 грн. 47 коп.
Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - представник, дов. від 12.08.2013р. № б/н;
від відповідача: не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Позивач з урахуванням заяви (вх. №22815/16 від 13.04.2016р.) про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 78 407 грн. 47 коп., що складає 75 000 грн. 00 коп. - суми основного боргу, 1 232 грн. 88 коп. - процентів та 2 175 грн. 59 коп. - інфляційного збільшення.
Відповідач відзиву на позов та інших витребуваних господарським судом документів не надав, його представник у судове засідання не з'явився, поштове повідомлення суду про час і місце судового засідання, спрямоване на адресу відповідача, було отримано 07.03.2016р. представником Потаповою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 28).
Оригінали документів, оглянуті у судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.
Клопотання про технічну фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів представником позивача заявлено не було.
У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "НСУ-215" було виставлено позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Індустріал-Сервіс" рахунок від 09.06.2015р. №64 на оплату товару - корпусу двигунів зі щитом у кількості 3 комплекти - на суму 150 000 грн. 00 коп.
Позивачем було сплачено відповідачу 75 000 грн. 00 коп. - передплати за корпуси двигунів зі щитом згідно рахунку від 09.06.2015р. №64, що підтверджується платіжним дорученням від 09.06.2015р. №293 (а.с. 19).
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).
Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, фактичні дії сторін підпадають під норми статей 11, 202, 509, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 175 Господарського кодексу України і свідчать про існування між сторонами відносин поставки, в результаті чого у відповідача виникли зобов'язання з поставки товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається позивачем було спрямовано відповідачу вимогу від 16.09.2015р. №170/1, в якій позивач вимагав від відповідача здійснити поставку позивачу корпусів двигунів з щитом 3 комплекти. Про надсилання вказаної вимоги свідчать фіскальний чек „Укрпошта” від 17.09.2015р. та опис від 17.09.2015р. вкладення у цінний лист.
Отже, з урахуванням поштового пробігу строк поставки товару вважається таким, що настав 29.09.2015р.
На момент розгляду справи доказів поставки товару на суму 75 000 грн. 00 коп. позивачу відповідачем не надано.
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
З урахуванням викладеного позивач обґрунтовано вимагає повернення суми попередньої оплати у розмірі 75 000 грн. 00 коп.
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Оскільки цивільні відносини щодо визначення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено договором, законом чи будь-яким актом цивільного законодавства, то за аналогією закону вони регулюються тими правовими нормами Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (стаття 8 Цивільного кодексу України).
Проценти у розмірі 3% річних визначені статтею 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 75 000 грн. 00 коп. становлять 1 206грн. 50 коп. (з 29.09.2015р. по 11.04.2016р.).
Що стосується вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2 175 грн. 59 коп. - інфляційного збільшення, то вони є безпідставними, виходячи з наступного.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відповідно до пункту 1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовідносинами сторін щодо поставки корпусів двигунів зі щитом згідно рахунку від 09.06.2015р. №64 не визначено обов'язку відповідача щодо сплатити на користь позивача грошових коштів.
З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на відповідача, у тому числі судовий збір у повній сумі, оскільки з вини відповідача спір доведено до суду, а витрати на послуги адвоката у розмірі 1 500 грн. 00 коп.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката, господарський суд виходив з принципу співрозмірності оплати за надані послуги.
Так, відповідно до пункту 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
При цьому суд звертає увагу на те, що матеріали справи містять копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2195, видане ОСОБА_1, копію договору від 01.12.2015р. про надання правової допомоги, укладеного позивачем з адвокатом ОСОБА_1, та копію видаткового касового ордеру від 26.02.2016р. про сплату ОСОБА_1 6 000 грн. 00 коп. на підставі додаткової угоди від 01.02.2015р. №2 до договору від 01.12.2015р.
Керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НСУ-215" (53200, м. Нікополь Дніпропетровської області, вул.. Херсонська, 539; ідентифікаційний код 36989760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Індустріал-Сервіс" (53201, м. Нікополь Дніпропетровської області, пр. Трубників, 56; ідентифікаційний код 30619540) 75 000 грн. 00 коп. - попередньої оплати, 1 206 грн. 50 коп. - процентів, 1 378 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору та 1 500 грн. 00 коп. - витрат на послуги адвоката.
В решті позову відмовити.
Видати наказ.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО
Дата підписання рішення,
оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,
“19” квітня 2016р.