Справа № 739/362/16-ц Провадження № 22-ц/795/874/2016 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції -Чепурко В. В. Доповідач - Позігун М. І.
20 квітня 2016 року м.Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіПозігуна М.І.
суддів:Губар В.С., Литвиненко І.В.
при секретарі:Халимон Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області, третя особа - реєстраційна служба Новгород-Сіверського міськрайонного управління юстиції у Чернігівській області, про визнання права власності на нерухоме майно,
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 березня 2016 року, яким йому відмовлено в задоволенні позовних вимог до Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно, ухвалити нове рішення, яким визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 разом з прибудовою, що складається з веранди „I" площею 14,6 кв.м та кухні „6-2" площею 10,9 кв.м.
Незаконність рішення суду позивач обґрунтовує невідповідністю висновків суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог фактичним обставинам справи, ухвалення його з порушенням норм матеріального права, оскільки судом не враховано, що прибудову до квартири ним було здійснено в 2001-2002 роках, а діючим законодавством на час будівництва прибудови до квартири не передбачалось складання декларації про готовність об'єкта до експлуатації, тому суд до спірних правовідносин безпідставно застосував положення постанови КМУ № 461 від 13.04.2011 року „Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів". За доводами ОСОБА_5, єдиним способом відновлення його порушеного права власності на квартиру, зокрема розпорядження нею, є реєстрація права власності на квартиру на підставі судового рішення. Відповідачем визначено Новгород-Сіверську міську раду, оскільки квартира знаходиться на землях комунальної власності.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.
Відповідно до положень ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог позивач посилався на положення ст.331, 392 ЦК України та ст. 19 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Розглянувши справу в межах заявлених вимог та підстав позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно положень ст. 331, 392 ЦК України, ч. 1 ст. 39 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" від 17 лютого 2011 року, ч. 2 ст. 5 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на новостворене нерухоме майно, якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації та державну реєстрацію права власності, виникає не лише за умови створення майна - завершення будівництва, а й прийняття його до експлуатації та державної реєстрації.
За висновком суду, оскільки позивач не вчинив всіх передбачених законодавством дій для реєстрації права власності, а саме: не здійснив введення в експлуатацію нерухомого майна шляхом подання декларації про готовність об'єкта до експлуатації на реєстрацію органу державного архітектурно-будівельного контролю, то з врахуванням положень ст. 3 ЦПК України та ст. 392 ЦК України ним не доведено наявність порушеного відповідачем права та підстав захисту права в обраний позивачем спосіб.
Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.
Згідно правової позиції від 30 березня 2016 року, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-3129цс15, позов про визнання права власності за правилами статті 392 ЦК України може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Як встановлено судом, ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1
Рішенням виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради від 31 травня 2001 року №64 позивачу надано дозвіл на перебудову коридору належної йому квартири (а.с.10). Оскільки фактично прибудову до квартири позивачем здійснено на земельній ділянці, призначеній для обслуговування багатоквартирного будинку, в якому знаходиться квартира позивача, то не вимагається окремого виділення земельної ділянки саме для здійснення такої прибудови.
Протягом 2002 - 2003 років ОСОБА_5 проведено роботи з реконструкції квартири та збудовано прибудову, яка складається з веранди площею 14,6 кв м та кухні площею 10,9 кв.м.
Згідно довідки КП „Новгород-Сіверське МБТІ" станом на 26.10.2015 року загальна площа квартири АДРЕСА_1 змінена з 49,8 кв.м на 76,7 кв.м, жила площа змінена з 33,0 кв.м на 35,4 кв.м в зв'язку з прибудовою, збудованою на підставі рішення виконкому №64 від 31.05.2001 року, що згідно діючого на той час Наказу Мінрегіонбуду №404 від 09.08.2012 року не є самовільним (а.с.12).
10 грудня 2015 року позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Новгород-Сіверського міськрайонного управління юстиції Чернігівської області із заявою про державну реєстрацію права власності на належну йому реконструйовану квартиру. 16 грудня 2015 року державним реєстратором було прийнято рішення про зупинення розгляду заяви у зв'язку з неподанням документа про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, а 24 грудня 2015 року відмовлено в здійсненні державної реєстрації (а.с. 14, 15).
Згідно матеріалів справи ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 травня 2001 року як об'єкта нерухомого майна, а заявлені ним вимоги стосуються прибудов - веранди та кухні, які в силу положень статей 186-188, 382 ЦК України не можна вважати самостійним об'єктом нерухомого майна.
Таким чином, позивач отримав лише право на набуття права власності на прибудову, яка є складовою частиною квартири, вже належної на праві власності позивачу, а не саме право власності на нерухоме майно.
За викладених обставин, висновок суду про відсутність підстав для визнання за позивачем майнових прав (права власності) на об'єкт нерухомого майна в межах заявлених позовних вимог на підставі статей 331, 392 ЦК України ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.
Не спростовують законності і обґрунтованості рішення суду і посилання позивача на безпідставність вимог до нього щодо необхідності подання ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації на реєстрацію органу Державного архітектурно-будівельного контролю, що передбачено постановою КМУ № 461 від 13.04.2011 року „Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", оскільки, за його доводами, зазначені положення не можуть регулювати питання введення в експлуатацію здійсненої ним на протязі 2001-2003 років прибудови до квартири.
Хоча позивач і посилається на здійснення ним прибудови в 2001-2002 роках, але згідно наявної в матеріалах справи копії технічного паспорта на спірну квартиру щодо технічної характеристики будівель і споруд зазначено рік здійснення прибудови - 2003 рік.
Як на даний час, так і на час здійснення позивачем прибудови діючим законодавством в сфері містобудівної та архітектурної діяльності передбачалося не лише прийняття в експлуатацію новостворених об'єктів нерухомого майна, але й отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Так, статтею 29 Закону України „Про планування і забудову територій", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було дано визначення дозволу на виконання будівельних робіт та встановлено, що він надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 5 грудня 2000 року №273 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено порядок та умови надання дозволу на виконання будівельних робіт з нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення, реставрації та капітального ремонту об'єктів, а також зазначено, що виконання будівельних робіт без дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю забороняється. Пунктом 4 зазначеного положення визначено перелік будівельних робіт, на які не вимагається дозвіл, зокрема - на поточний ремонт будівель та споруд без зміни призначення приміщень.
Порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно встановлювався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, пунктом 1.6. якого було передбачено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено, та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Не підлягали реєстрації тільки тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.
Закон України „Про планування і забудову територій" в 2010 році було доповнено статтею 30-1, згідно якої прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснювалось на підставі сертифіката відповідності, виданого інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Сертифікат відповідності - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.
У 2011 році вищевказаний Закон втратив чинність на підставі Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності". Відповідно до ст.39 зазначеного Закону (в редакції на час прийняття Закону) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Чинна редакція вказаної статті доповнена словами „протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви", а назву інспекції замінено словами „органом державного архітектурно-будівельного контролю".
На виконання Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" постановою КМУ від 13 квітня 2011 року № 461 було затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, яким встановлювалась процедура прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, якою, зокрема передбачалась видача будівельного паспорту на об'єкт Державною архітектурно-будівельною інспекцією.
Законом України від 13 січня 2015 року №92-VIII внесено зміни до Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності", а згідно постанови КМУ від 8 вересня 2015 року № 750 Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів викладено в новій редакції, яким визначено механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів та передбачено прийняття в експлуатацію об'єктів органами державного архітектурно-будівельного контролю шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Пунктом 10 зазначеного Порядку встановлено, що навіть за наявності рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт такий об'єкт підлягав прийняттю в експлуатацію за наслідками технічного обстеження об'єкта, що узгоджується з вимогами пункту 9 Прикінцевих і перехідних положень Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності", згідно яких орган державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт до 12 березня 2011 року об'єкти.
Наказом комунального господарства України №79 від 24.04.2015 року затверджено Порядок прийняття в експлуатацію і проведення технічного обстеження індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, яким також передбачено можливість введення в експлуатацію раніше побудованих будівель. До видачі зазначеного наказу питання порядку прийняття в експлуатацію регулювалось Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення I та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж від 19 березня 2013 року № 95.
Таким чином, оскільки і станом на час проведення позивачем прибудови до квартири у 2001-2003 роках, так і на даний час діючим законодавством передбачалось і передбачено прийняття збудованого нерухомого майна до експлуатації, що є підставою для проведення державної реєстрації, а порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено лише механізм (процедуру) вчинення таких дій, то відповідно при вчиненні дій щодо введення в експлуатацію раніше побудованого об'єкта та реєстрації права власності підлягають застосуванню саме ті норми (механізми чи процедури), які є чинними на час введення об'єкта в експлуатацію, а не на час закінчення будівельних робіт.
Зазначений висновок узгоджується за аналогією норми права і з положеннями п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно яких до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом і продовжують існувати після набрання ним чинності, застосовуються положення цього Кодексу.
За викладених обставин, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог не спростовують, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 березня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: