13 квітня 2016 року м. Київ К/800/47315/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,
суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про стягнення заборгованості
за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року,
У березні 2013 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим та стягнути з нього суму переплати пенсії у розмірі 5586,24 грн.
Позовні вимоги мотивував тим, що у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 7 листопада 2007 року № 1294 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим у березні 2008 року надало Головному управлінню Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим довідку про розмір грошового забезпечення колишнього військовослужбовця ОСОБА_1, на підставі якої позивач здійснив перерахунок пенсії зазначеній особі з 1 січня 2008 року. 12 жовтня 2012 року відповідач надав дві нові довідки із зазначенням меншого, ніж у попередній довідці, розміру грошового забезпечення зазначеної особи. На підставі наданої попередньо довідки позивачу у період з січня 2008 року по жовтень 2012 року виплатило зазначеній особі пенсію у підвищеному розмірі. Позивач вважає, що з відповідача має бути стягнуто суму переплати пенсії, яка виникла внаслідок надання недостовірних даних у довідці про розмір грошового забезпечення від 4 березня 2008 року.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов повністю.
Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.
Суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, помилково виходили з того, що дана справа підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
Відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Згідно частини четвертої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відповідно до статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
За встановлених судами обставин відповідач у спірних відносинах не виконував функцій суб'єкта владних повноважень, а діяв як установа, яка надавала документи, необхідні для перерахунку пенсії іншими органами, що призначають пенсії.
Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 18 червня 2013 року (справи № 21-124а13), яка відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для всіх судів України.
Оскільки спір у справі виник між юридичними особами поза межами публічно-правового спору, то справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для закриття провадження у справі.
Дану справу належить розглядати у порядку господарського судочинства.
Частиною першою статті 228 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, оскільки суди помилково прийняли до свого провадження і розглянули справу, яка не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, ухвалені в цій справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в ній.
Керуючись статтями 157, 210, 220, 222, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 червня 2013 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2013 року скасувати.
Провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим про стягнення заборгованості закрити.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ М.Г. Кобилянський
СУДДІ С.Є. Амєлін
Я.Л. Іваненко