"20" квітня 2016 р. м. Київ К/800/23644/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргуКриворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року
на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року
у справі№804/4682/13-а
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
провизнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення - рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_4.) звернулась до суду з позовом до Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Криворізька південна об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, Криворізька південна ОДПІ), в якому просила визнати протиправними дії відповідача та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19 грудня 2012 року № 0014561703.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
За результатами перегляду рішення суду першої інстанції Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 03 лютого 2015 року винесено постанову, якою постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2014 року скасовано, а позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0014561703 від 19 грудня 2012 року.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29 листопада 2012 року Криворізькою південною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено камеральну перевірку податкової звітності по платі за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за період з 01 вересня 2012 року по 30 вересня 2012 року, щодо виявлених помилок в уточнюючій декларації за 2012 рік.
За результатами перевірки 29 листопада 2012 року складено акт №1086/17-217/1-2557306462, в якому зазначено про порушення позивачем підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, пункту 289.1. статті 289 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження орендної плати за земельні ділянки на суму 15054,77 грн.
На обґрунтування виявленого порушення в акті зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 в уточнюючій декларації неправомірно зменшила розмір орендної плати за землю, в той час як на момент подання уточнюючої декларації діяла грошова оцінка землі, яка затверджена рішенням Криворізької міської ради від 14 травня 2010 року № 3884.
На підставі акта перевірки податковим органом 19 грудня 2012 року винесено податкове повідомлення - рішення №0014531703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата з фізичних осіб у розмірі 26345,85 грн., з яких за основним платежем - 15054,77 грн. та 11291,08 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що станом на час подання позивачем уточнюючої декларації з плати за землю, підстави для зменшення податкових зобов'язань з плати за землю були відсутні.
Скасовуючи постанову першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати, здійснено не на підставі визначеної та офіційно оприлюдненої нормативної грошової оцінки земель Криворізької міської ради від 14 травня 2010 року №3884.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судами, між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та Криворізькою міською радою укладено договори оренди земельних ділянок від 20 січня 2005 року та 18 листопада 2008 року.
26 січня 2012 року позивачем на підставі довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, складених управлінням держкомзему у м. Кривий Ріг на підставі рішення Криворізької міської ради від 14 травня 2010 року №3884 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» було подано звітну податкову декларацію №1317, якою задекларовано оренду плату у розмірі 256302,84 грн., що складала 21358,57 грн. щомісяця.
28 серпня 2012 року позивачем було подано уточнюючу податку декларацію з плати за землю за 2012 рік, в якій розрахунок орендної плати проведений без використання нормативної грошової оцінки земельних ділянок.
Посилаючись на заниження позивачем грошового зобов'язання з плати за землю у зв'язку з проведенням її обрахунку без використання нормативної грошової оцінки, податковий орган здійснив донарахування відповідного зобов'язання.
Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).
Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.
Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.
Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку статті 9 ПК України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.
Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.
Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх грошової оцінки.
Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати з урахуванням обмежень, визначених підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 14 липня 2015 року №21-1699а15, від 02 грудня 2014 року №21-274а14.
Тим часом, розрахунок орендної плати проводиться із грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Як встановлено судами, підставою для подання зменшення грошового зобов'язання з орендної плати позивачем визначено постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року, якою визнано рішення Криворізької міської ради Дніпропетровської області № 3884 від 14 травня 2010 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу» нечинним.
Судом першої інстанції обґрунтовано визнано такі дії позивача незаконними, оскільки на час подання платником уточнюючого розрахунку, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2011 року виконання зазначеного судового рішення було зупинено до закінчення касаційного провадження.
11 грудня 2012 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу, якою касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2011 року - без змін.
Отже на момент подання позивачем уточнюючого розрахунку, рішення Криворізької міської ради Дніпропетровської області №3884 від 14 травня 2010 року було чинним та підлягало застосуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, а рішення суду апеляційної інстанції є помилковим та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Криворізької південної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року у справі №804/4682/3-а4 скасувати.
3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі №804/4682/13-а залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: А.М. Лосєв
Судді: Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна