Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Новак Р.В.
№22-ц/796/6763/2016 Доповідач Кравець В.А.
Справа №757/36496/14-ц
20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Кравець В.А.,
суддів: Качана В.Я., Шиманського В.Й.,
за участю секретаря Попандопало Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представників відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» - Венгловського Ігоря Леонідовича та Вакуленка Сергія Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У грудні 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 21.10.2005 року між ним та ЗАТ «Телесистеми України» укладено Договір № 3879 про користування та розпорядження абонентською лінією з номером телефону 569 32 51 в квартирі АДРЕСА_1.
05.01.2011 року було укладено Договір № 24882 про надання доступу до мережі Інтернет за використанням абонентської телефонної лінії з номером 569 32 51.
24 жовтня 2014 року йому стало відомо про те, що Договір № 24882 (про надання доступу до мережі Інтернет) розірвано відповідачем в січні 2012 року в односторонньому порядку без будь-яких підстав та попередження через те, що в січні 2012 року відповідачем укладено інший договір про надання послуг з громадянином ОСОБА_5 з використанням телефонної лінії абонента № 569 32 51.
У зв'язку з цим, він звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, що були незаконно стягнуті з нього за використання мережі Інтернет.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням уточнених вимог, просив суд стягнути з незаконного володіння ТОВ «Телесистеми України» на його користь кошти в сумі 1 065, 00 грн., як незаконно набуті та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 2 000, 00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року - позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на користь ОСОБА_4 грошові кошти в якості відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1065,00 грн та грошові кошти в якості відшкодування моральної шкоди у розмірі 500,00 грн.
Вирішено питання судових витрат. В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представники відповідача ТОВ «Телесистеми України» - Венгловський І.Л. та Вакуленко С.В. подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказують, що з 01.11.2014 року, враховуючи заяву Позивача, договір на надання послуги доступу до мережі Інтернет було переоформлено на ОСОБА_4. Договір було надіслано поштою в двох екземплярах, один з яких Позивач станом на день подання даних заперечень повертати відмовляється.
Зазначили, що в період з 01.01.2012 по 01.11.2014 p. p. позивачу жодних послуг доступу до мережі Інтернет відповідачем не надавалося, що відповідно виключало стягнення будь-яких коштів за вказану послугу саме з позивача.
Крім того, обґрунтування моральної шкоди позивачем носить суто односторонній характер і не спирається на доказову базу. Ніяких результатів спеціальних досліджень, експертиз тощо щодо моральних страждань позивача не подано як доказ. На думку відповідача для встановлення, а тим більше детального аналізу таких тонких психічних процесів як моральні страждання необхідні спеціальні знання, або в даному конкретному випадку висновки фахівців.
В судове засідання представник відповідача ТОВ «Телесистеми України» не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Позивач ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду у справі залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із доведеності обставин, зазначених у позові про те, що договірні відносини між сторонами припинилися, а тому відповідач зобов'язаний повернути кошти та відшкодувати моральну шкоду, що пов'язана з ступенем та стійкістю моральних страждань.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом встановлено, що 21.10.2005 року між Закритим акціонерним товариством «Телесистеми України» та ОСОБА_4 було укладено Договір № 3879 (особовий рахунок 17749), предметом якого є надання у користування і розпорядження однієї абонентської лінії (номер телефону: НОМЕР_2) в приміщенні за адресою АДРЕСА_1. (а.с. 5-6)
У зв'язку з реорганізацією ЗАТ «Телесистеми України» було здійснено виділ Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України». (а.с.49-55)
05.01.2011 року між Підприємством зв'язку та Абонентом було укладено Договір № 24882 (особовий рахунок 45048), предметом якого є надання послуги доступу до мережі Інтернет за технологією aDSL (англ. Asymmetric Digital Subscriber Line) - технологія широкосмугового доступу, яка забезпечує передачу швидкісного цифрового сигналу звичайною аналоговою телефонною лінією, та дозволяє одночасно користуватися телефоном і Інтернетом. Головною відмінністю при використанні ADSL є можливість одночасно працювати в Інтернеті і розмовляти телефоном.
З матеріалів справи убачається, що на ім'я директора ТОВ «Телесистеми України» від ОСОБА_4 було подану заяву про розірвання договору по інтернету № 24882 з 09.12.2011 року. Заява була зареєстрована відповідачем 12.12.2011 року за вх. № 2774. (а.с.46).
07.12.2011 року між ТОВ «Телесистеми України» та ОСОБА_5 було укладено Договір № 28143 (особовий рахунок 48303), предметом якого є надання послуги доступу до мережі Інтернет за технологією aDSL з телефонного номеру в приміщенні за адресою АДРЕСА_1. (а.с.38-45)
Таким чином, договір між ТОВ «Телесистеми України» та ОСОБА_5 було укладено до заяви від 12.12.2011 року за вх. № 2774.
Разом з тим, позивач вказує на те, що заяви про розірвання договору по інтернету № 24882 не писав, від послуг відповідача не відмовлявся, сплачував щомісячні платежі, а у заяві від 09.12.2011 року вказані не його паспортні дані - серія 4503 ном. 828323 ОВД Северное Измайлово П/С № 2 гор. Москви 10.11.2002 р., оскільки з 15.02.2011 року позивач має новий НОМЕР_1. (а.с.111), а підпис на самій заяві йому не належить.
Таким чином, доступ до мережі Інтернет позивачу було припинено через укладення Договору № 28143 від 07.12.2011 року з ОСОБА_5, але заборгованість відповідачем нараховувалася, і позивач її сплачував.
Крім того, з моменту укладення договору з ОСОБА_5, йому було надано IP-адрес, Login НОМЕР_3 та пароль НОМЕР_4 (а.с. 44), а тому позивач, починаючи з 07.12.2011 року та дотепер, не має технічної можливості доступу до мережі Інтернет.
Зa період з 17.10.2011 року по 21.01.2014 року ТОВ «Телесистеми України» отримали на персональний рахунок ОСОБА_4 НОМЕР_5 кошти в сумі 1085, 01 грн.
Заперечуючи щодо пред'явленого позову, відповідач вказує на те, що в період з 01.01.2012 по 01.11.2014p. позивачу жодних послуг доступу до мережі Інтернет відповідачем не надавалося, що відповідно виключає стягнення будь-яких коштів за вказану послугу саме з позивача.
Відповідно до виписки по картковому рахунку ПАТ «КБ ПриватБанк» з 01.11.2014 року по 31.12.2014 року на рахунок відповідача позивачем було сплачено:
02.12.2014 року - 100 грн.
01.11.2014 року - 190 грн.
19.10.2013 року - 120 грн.
16.09.2013 року - 160 грн.
05.07.2013 року - 120 грн.
16.06.2013 року - 100 грн.
09.05.2013 року - 50 грн. (а.с.114- 115)
Згідно Довідки ТОВ «Телесистеми України» б/н від 09.02.2016 року за період з 09.12.2011 по 01.02.2014 на О.Р.177493251 (Договір №3879 від 21.10.2005р.) ОСОБА_4 поступило 1085,01грн. (а.с.121)
Порівнюючи сплату позивачем коштів на рахунок відповідача та зараховані кошти відповідачем, слід дійти висновку, що сплачені ОСОБА_4 кошти за користування телефонним номером по договору від 21.10.2005 року різняться від суми коштів, які він перераховував на рахунок ТОВ «Телесистеми України».
Так зокрема, відповідачем за договором №3879 від 21.10.2005року за 05.07.2013 року було зараховано 97 грн.00 коп., тоді як позивач надіслав 120 грн. 00 коп., за 16.09.2013 року було зараховано 97 грн. 00 коп., тоді як позивач надіслав 160 грн.
Інших сум, що були переведені з банківського рахунку ОСОБА_4 взагалі не відображено у даній довідці.
Таким чином колегія суддів приходить до висновку про те, що позивач сплачував кошти за договором № 24882 (особовий рахунок 45048), предметом якого є надання послуги доступу до мережі Інтернет, при цьому не використовуючи його та не отримуючи таких послуг взагалі, оскільки договір було розірвано в односторонньому порядку відповідачем ТОВ «Телесистеми України».
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:
1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.03.2016 року №6-2978цс15, від 02.03.2016 №6-3090цс15, від 03.06.2015 року №6-100цс15, від 24.09.2014 року № 6-122цс14, та яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, які мають привести свою практику у відповідність із такими рішеннями Верховного Суду України.
Установивши у справі, яка переглядається, відсутність у сторін договірних правовідносин, колегія суддів погоджується із наявністю підстав для застосування статті 1212 ЦК України у спірних правовідносинах та стягнення з відповідача 1 065, 00 грн. безпідставно набутих коштів.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням та, дотримуючись вимог чинного законодавства, цілком об'єктивно визначив розмір моральної шкоди.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представників відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» - Венгловського Ігоря Леонідовича та Вакуленка Сергія Володимировича - відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2016 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий
Судді