Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Рибак М.А.
№22-ц/796/5730/2016 Доповідач Кравець В.А.
Справа №755/20475/15-ц
20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Кравець В.А.,
суддів Качана В.Я., Шиманського В.Й.
за участю секретаря Попандопало Ю.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року в справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення,
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме: встановити факт, що йому належить на праві власності 1/4 частина квартири АДРЕСА_1
В мотивування вимог посилалася на те, що він не може отримати документ про право власності на належну йому частину квартири.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року - відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі ч.4 ст. 256 ЦПК України.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування скарги посилається на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що заява була викликана тим, що в нього відсутній правоустановчий на уже належну йому на праві приватної власності1/4 частку квартири, і окрім як в судовому порядку отримати вказаний документ він не має можливості.
Крім того, у заяві було зазначено, що у зв'язку з невизнанням його права власності на частку квартири та вчиненнями перешкод в користуванні нею іншими співвласниками 19.11.2007 року Шевченківський районним судом м. Києва було винесено заочне рішення, в якому суд фактично визнав належність йому 1/4 частини квартири та зобов'язав заінтересованих осіб по справі не чинити йому перешкоди у користуванні його часткою квартири, але рішення до цього часу залишається не виконаним. Отже, заочним рішенням суду вже фактично було вирішено спір про право.
Вважає, що відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою, суддя незаконно позбавляє його права на власність, що є грубим порушенням Конституційного права на звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина, а подати позов на загальних підставах він не може по тій причині, що в разі подання такої позовної заяви до суду, йому необхідно буде сплатити державне мито у відповідності до п.9 4,1 ст.80 ЦПК України, а оцінку майна проводить БТІ на підставі оригіналу правовстановлюючого документа, якого у нього немає і який він може отримати тільки в судовому порядку за заявою про встановлення факту.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відмовляючи у відкритті провадження, суд виходив з того, що зі змісту заяви вбачається спір про право.
Відповідно до 4 ст. 256 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
За змістом наведених положень закону окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Виходячи із специфіки цієї категорії справ, змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК та правової природи окремого провадження, питання юрисдикційних повноважень суду про встановлення в порядку окремого провадження фактів, що мають юридичне значення, вирішується за наявності таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; це можливо, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту, що має юридичне значення, не повинно бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право.
При прийнятті заяви суд повинен перевіряти для яких цілей необхідно встановити факт і в залежності від цих цілей встановлення фактів вирішувати питання про прийняття заяви.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до п. 17 Постанови суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документу про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.
Як вбачається зі змісту заявлених вимог, заявник просив суд встановити факт належності йому на праві власності 1/4 частини квартири АДРЕСА_1, посилаючись на відсутність документу, що підтверджує належність йому на праві власності цієї частини квартири.
Відповідно до відомостей наданих Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 30.03.2015 року № 9600 3/4 частини АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за:
- 2/4 частини ОСОБА_1, ОСОБА_4 (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 25,06,1998 p. Державною акціонерною холдинговою компанією «Артем» (розпорядження № 3573) та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно.
- 1/4 частина ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою № 3 від 19.10.2011 p. № 2-1248 та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно. (а.с.6)
Отже, право власності ОСОБА_1 на квартиру є зареєстрованим й не потребує додаткового встановлення в судовому порядку у зв'язку з відсутністю у нього Свідоцтва.
Тобто, запис в реєстраційній книзі про належність 1/4 частини квартири на праві приватної власності певній особі, є офіційним доказом права власності даної особи на це майно і інших доказів не вимагається.
Розглянувши заяву в її межах, суд дійшов правильного висновку про неможливість встановлення зазначеного факту з урахуванням роз'яснень, викладених в п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року №5.
Таким чином, посилання апелянта на порушення норм процесуального права при розгляді заяви - є безпідставні.
Оскільки ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 218,312-315,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 - відхилити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий
Судді