Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Лопатюк Н.Г.
№22-ц/796/5917/2016 Доповідач Кравець В.А.
Справа №759/5252/15-ц
20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді Кравець В.А.,
суддів Качана В.Я., Шиманського В.Й.,
за участю секретаря Попандопало Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У квітні 2015 року позивач ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 234 202,31 грн. та вирішити питання судових витрат.
В мотивування вимог посилалося на те, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1. 03.07.2007 року було укладено кредитний договір, згідно умов якого останньому було надано кредит у розмірі 51 344,00 грн. на строк до 02.07.2012 року.
Для забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.
Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, проте, відповідач ОСОБА_1 їх не виконує належним чином, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника та поручителя в солідарному порядку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року - позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 134 202 грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 2 342,02 грн., а всього 136 544,33 грн.
В задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.
Вказують на те, що суд не надав належної юридичної оцінки щодо розрахування відповідачами загальної суми заборгованості, з урахуванням експертної оціночної вартості предмета застави на загальну суму 64 336, 75 грн. станом на 02 липня 2012 року включно, у вигляді отримання непоновлюваної лінії в розмірі 51 874,00 грн.
Крім того, суд не застосував строків позовної давності про стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 157 422, 67 грн., a також про збільшений розмір процентів банком в односторонньому порядку.
Зазначили, що в пред'явлених позивачем розрахунках заборгованості ОСОБА_1, чітко не указано часткове щомісячне погашення заборгованості станом на 17.07.2009 року, відповідно якого кредитор вилучив транспортний засіб у відповідача.
Також судом не враховано, що згідно наданого оціночного сертифікату та висновку щодо експертної оцінки автомобіля марки ВАЗ, модель-210994, 2007 року випуску, № кузову НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 від 29.10.2009 року із розрахунку пробігу автомобіля (Пф),км 37 340, ринкова вартість автомобіля складала 41 000,00 грн.
Згідно наданого оціночного сертифікату та висновку щодо експертної оцінки автомобіля від 05 лютого 2014 року із розрахунку пробігу автомобіля (Пф),км 117 765 грн. ринкова вартість автомобіля склала 33 000,00 грн.
27 січня 2015 року на ім'я ОСОБА_1 представниками банку складено меморіальний ордер, в якому зазначено призначення платежу в сумі 33 000,00 грн. погашення заборгованості по кредитному договору №K2J4AU0220023 від 03.07.2007 року.
За таких фактичних обставин автомобіль представниками банку на протязі 2009р.-2015р. використовувався не за призначенням та взявши до уваги розрахунок пробігу транспортного засобу, то погашення заборгованості за кредитним договором від 03.07.2007 року повинно складати 41.000,00 грн.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.
Представник позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у такому разі внаслідок порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому суд застосував положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір неустойки.
Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.
Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.
Судом встановлено, що 03.07.2007 року між ПАТ «КБ Приватбанк»» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 51 344,00 грн. на строк до 02.07.2012 року зі сплатою 1,34% процентів. (а.с.13-15)
З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 03.07.2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. (а.с.17-зв)
Також 03.07.2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави, згідно з яким останній надав у заставу автомобіль ВАЗ, модель 210994, 2007 року випуску № кузова НОМЕР_3, реєстраційний номер НОМЕР_2.(а.с.51-53зв)
Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_1 не виконав, на вимоги банку позичальник і поручитель не реагували, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 09.02.2015 року становить 234 202,31 грн., а саме:35 306 грн. 46 коп. - основної заборгованості, 39 116 грн. 42 коп. - заборгованість за відсотками, 2 356 грн. 76 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом та 157 422 грн. 67 коп. пеня. (а.с.5-7)
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року звернуто стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості станом на 31.08.2010 року у розмірі 71 370, 99 грн. шляхом продажу належного ОСОБА_1 автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк». (а.с.58-59)
Згідно Звіту про експертну оцінку транспортного засобу від 29 жовтня 2009 року, ринкова вартість автомобіля «ВАЗ 2100994», 2007 року випуску, легковий сєдан, державний номер НОМЕР_1 на дату оцінки становить 30 000 грн. 00 коп. (а.с.111-126 копія Звіту ПАТ КБ «ПриватБанк»).
Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору від 3 липня 2007 року банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого Національним банком України на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки Національного банку України; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці Національного банку України). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшилася ставка Національного банку України, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із ч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
За змістом ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку; умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.
Цей Закон не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.
Таким чином, рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, які прийняті з 10 січня 2009 року, є неправомірними.
Виходячи з аналізу ст. ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України слід дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 4 липня 2012 року № 6-89 цс 12, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
У абз. 3, 4 п. 28 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст. 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному ч. 6 ст. 1056-1 ЦК України.
При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
06 січня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 лист, яким повідомило про підвищення банком з 1 лютого 2009 року в односторонньому порядку процентної ставки за договором кредиту до 27,24 % річних.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що з 01 лютого 2009 року позивачем в односторонньому порядку збільшений розмір процентної ставки, тобто після набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким визнано нікчемною умову договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. (а.с.95)
Тобто рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, які прийняті з 10 січня 2009 року, є неправомірними.
Зважаючи на закріплений Конституцією України принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (ч. 1 ст.. 58), всі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними (рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р. №1-рп/99 «У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що банк незаконно в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року збільшив процентну ставку до 27,24 % у зв'язку зі змінами ринкової ситуації в Україні.
Тому доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування рішення суду з цих підстав знайшли своє підтвердження.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Уразі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (ч. 1 ст. 653 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.
Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Таким чином, з огляду на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України необхідно дійти висновку про те, що встановлення банком в односторонньому порядку нової збільшеної процентної ставки, що застосовується у зв'язку з порушенням позичальником кредитної дисципліни тощо, за відсутності згоди поручителя призводить до збільшення обсягу відповідальності останнього.
У п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, у цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
У постанові Верховного Суду України (справа 6-73 цс 12) висловлена правова позиція, згідно якої до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-70цс14 від 10 вересня 2014 року.
Отже, підставою для припинення поруки в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК є сукупність двох умов - внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін (постанова Верховного Суду України від 05 лютого 2014р. у справі № 6-160цс13).
Відповідно до позиції Верховного Суду України, висловленою в постанові у справі № 6- 20цс11 від 21 травня 2012 p. збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.
Подібна позиція висловлена також в постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012р. у справі № 6-18цс11; 18 червня 2012р. у справі № 6-73цс12.
Тобто змінами основного зобов'язання, в результаті яких збільшується відповідальність поручителя, вважаються такі умови і обставини, що тягнуть або можуть потягти негативні наслідки для поручителя, поява для нього інших нових ризиків, відмінних від тих, з якими він попередньо погодився при укладенні договору поруки, погіршення його майнового становища.
Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.
Належною є згода поручителя у формі додаткової угоди до договору поруки. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 5 лютого 2014 p. у справі за № 6-152цс13, згода поручителя зі змінами до кредитного договору, які визначають конкретні умови, порядок та обсяг збільшення відповідальності боржника підписання додаткової угоди до договору поруки, не потребує додаткової згоди поручителя на збільшення відповідальності та не суперечить ч. 1 ст. 559 ЦК.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України (постанова від 5 червня 2013 p. у справі № 6-43цс13) згода поручителя на збільшення обсягу його відповідальності повинна бути очевидною й наданою у спосіб, передбачений договором поруки.
Так, матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення відповідача ОСОБА_2, як поручителя, про підвищення процентної ставки.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що Кредитним договором, з умовами якого погодився поручитель, були передбачені порядок та підстави збільшення процентної ставки за користування кредитом, а зміною відсоткової ставки в односторонньому порядку без згоди поручителя було встановлено нові умови щодо процентної ставки, тобто змінено зобов'язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а тому порука є такою, що припинилася.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-70цс14 від 10 вересня 2014 року.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Щодо боржника ОСОБА_1, то враховуючи те, що після підвищення відсоткової ставки він продовжував сплачувати заборгованість за кредитом та передав позивачу автомобіль «ВАЗ 2100994», 2007 року випуску за рішенням суду від 21 червня 2012 року, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 є таким, що прийняв пропозицію банку щодо зміни процентної ставки у контексті положень цивільного законодавства про укладення та зміну договору і правочин є вчиненим, враховуючи ч.ч. 2, 3 ст.. 205, ч. 2 ст. 642 ЦК України (навіть за відсутності доказів належного повідомлення боржника), так як фактичні дії вказують на прийняття пропозиції.
Аналогічна правова позиція була викладена в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2010 pоку № 6-509 св 10, в якій вказано, якщо боржник сплачував кредит з підвищеними процентами, чим відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України вчинив дію, яка засвідчує його бажання укласти договір то ця дія є прийняттям пропозиції, хоча він і не підписував додаткові угоди.
Варто зауважити і те, що ОСОБА_1 знав про підвищення банком відсоткової ставки, про що свідчать рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 червня 2012 року, від 21 травня 2014 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 16 вересня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 09 жовтня 2014 року, проте до суду із позовом про визнання неправомірними дій банку щодо одностороннього підвищення ставки за кредитним договором та зобов'язання виконати умови договорів у первинній редакції не звертався.
За умовами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до Постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з частиною другою статті 625 ЦК, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через не співмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.
Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.
Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд може застосувати до спірних правовідносин норму частини третьої ст. 551 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі від 03 вересня 2014 року.
Наразі, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру пені, зазначеної в рішенні суду , оскільки її розмір є несправедливим, адже ОСОБА_1 погашав суму боргу, в рахунок заборгованості був переданий автомобіль, а тому такий розмір має бути зменшений до співмірної суми, оскільки негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання не наступило, а стягнення пені є лише санкцією за порушення виконання зобов'язань. Отже, з урахуванням того, що заявлена до стягнення сума пені значно перевищує суму самого кредиту та відсотків, колегія вважає, що з відповідача слід стягнути загальну суму пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі 36 000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Отже, з позивача на користь апелянтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають стягненню по 618,30 грн. кожному за подачу апеляційної скарги
З відповідача ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 1 124,17 грн.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаютьсясторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову частково.
Керуючись ст.218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № K2J4AU02270023 від 03.07.2007 року у розмірі 112 779, 64 грн., з яких: 35 306 грн. 46 коп. - основної заборгованості, 39 116 грн. 42 коп. - заборгованість за відсотками, 2 356 грн. 76 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом та 36 000 грн. 00 коп.-пеня.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 124,17грн.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 618,30 грн. судового збору за подання апеляційної скарги кожному.
Рішеннянабираєзаконної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді