Справа № 22ц/796/2494/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Осаулов А.А.
20 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Поливач Л.Д., Вербової І.М.
при секретарі - Литвиненку Р.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного архіву Київської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року,
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 22.09.2014 року був прийнятий на посаду сторожа відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення Державного архіву Київської області. 31.07.2015 року було звільнено із займаної посади на підставі Наказу відповідача № 85 К згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Разом з тим, позивач вважає, що його звільнення відбулось з порушенням вимог чинного трудового законодавства, оскільки він був змушений укласти з відповідачем саме строковий договір, заяву про прийняття на роботу на визначений строк написав під тиском відповідача, хоча це і не відповідало його інтересам. Вказаний трудовий договір укладений в порушення вимог 23 КЗпП України. Оскільки трудовий договір з відповідачем неодноразово переукладався, то він є таким, що укладений на невизначений строк. Крім того, звертає увагу на ту обставину, що заява про прийом на роботу не може бути підставою для звільнення з роботи, оскільки вона виражає бажання працівника на встановлення трудових відносин, а не їх припинення. У зв'язку з вище викладеним позивач просив поновити його на посаді сторожа відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення Державного архіву Київської області, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2015р. по день ухвалення рішення суду про поновлення на роботі та 5 000 грн. моральної шкоди, оскільки відповідач незаконно звільнивши позивача, завдав останньому моральних страждань.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивача подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом першої інстанції не враховано, що умова про строк трудового договору є недійсною, так як встановлено саме за вимогою роботодавця всупереч приписам ч. 2 ст. 23 КЗпП та у власних інтересах, а трудовий договір є таким, що укладений на невизначений строк.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 19 вересня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про прийняття останнього на роботу з 22 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року. Як вбачається із наданої позивачем заяви від 19 вересня 2014 року, в ній чітко зазначено строк, на який позивач просить його прийняти на роботу, а саме - до 31 липня 2015 року.
Відповідно до Наказу №88К від 22 вересня 2014 року "При прийняття ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3" та на підставі заяви позивача від 19 вересня 2014 року, останнього було прийнято на роботу з 22 вересня 2014 року по 31 грудня 2014 року на посаду сторожа відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення.
Позивач із вказаним наказом ознайомлений 22 вересня 2014 року під підпис.
Наказом від 23 грудня 2014 року №140К до вищевказаного наказу внесено зміни, а саме змінено строк, на який позивача було прийнято на роботу: з 22 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року.
З даним наказом позивач ознайомлений під підпис 23 грудня 2014 року.
Наказом від 24 березня 2015 року №30К викладено п.1 наказу від 22 вересня 2014 року №88К, відповідно до якого змінено строк, на який позивача було прийнято на роботу, а саме з 22 вересня 2014 року по 30 червня 2015 року.
З даним наказом позивач ознайомлений під підпис 24 березня 2015 року, наказ від 23 грудня 2014 року № 140К скасовано.
Наказом від 2 липня 2015 року №76К викладено п.1 наказу від 22 вересня 2014 року № 88К, відповідно до якого змінено строк, на який позивача було прийнято на роботу, а саме з 22 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року.
З даним наказом позивач ознайомлений під підпис 2 липня 2015 року, наказ від 24 березня 2015 року №30К скасовано.
Відповідно до наказу №84 К від 31 липня 2015 року, позивача було звільнено із займаної посади сторожа відділу бухгалтерського обліку та матеріально-технічного забезпечення на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України.
Із вказаним наказом позивач ознайомлений під підпис 31 липня 2015 року.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про поновлення на роботі і, як наслідок, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки між сторонами було укладено строковий трудовий договір, відтак звільнення позивача на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України було проведене відповідачем без порушень закону.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Всі висновки суду першої інстанції, мотиви, з яких суд вважав встановленою відсутність правових підстав для задоволення позову, нормативно-правові акти, якими керувався суд при ухваленні рішення, повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить, в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 також не навів таких обставин.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що умова про строк трудового договору не відповідає положенням ч.2 ст. 23 КЗпП України, оскільки встановлювалась при прийомі на роботу ОСОБА_1 в інтересах роботодавця, і трудовий договір у такому випадку вважається укладеним на невизначений строк та не може бути припиненим у зв'язку із закінченням строку.
Так згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України у №9 від 6 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (далі - Постанова), згідно зі ст.24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись конкретним терміном. Оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку (п. п.7, 9 Постанови).
У даному конкретному випадку з наявних у справі письмових доказів - наказу про прийняття на роботу із наступними змінами убачається, що ОСОБА_1 було прийнято на роботу на підставі його заяви від 19.09.2014 № 01-32/313.
Відповідно до змісту цієї заяви позивача про прийняття на роботу від 19 вересня 2014 року ОСОБА_1 виявив бажання працювати в Державному архіві Київської області на посаді сторожа з 22 вересня 2014 року по 31 липня 2015 року.
Позивач підтвердив, що указана заява написана та підписана ним власноручно, при написанні цієї заяви він діяв на власний розсуд.
З огляду на викладене, а також ураховуючи, що відомості письмового доказу відповідно до процесуального законодавства можуть бути спростовані лише іншим письмовим доказом, апеляційним судом також відхиляються доводи апеляційної скарги щодо процесуальних порушень, пов'язаних із відмовою у задоволенні клопотання про допит свідків на підтвердження факту невідповідності наявної у матеріалах справи заяви про прийом на роботу тій, що була написана під час прийому на роботу у вересні 2014 року.
Таким чином, твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що строковий трудовий договір було укладено в інтересах відповідача не знайшли свого підтвердження, оскільки бажання працівника працювати в Державному архіві Київської області на посаді сторожа до 31 липня 2015 року викладене у написаній ним власноручно заяві.
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга відповідача не містить.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303,304, 307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до вказаного суду.
Головуючий
Судді