АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 756/5527/15-ц Головуючий у 1-ій інстанції - Луценко О.М.
Апеляційне провадження Доповідач - Іванченко М.М.
№22-ц/796/4980/2016
14 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого судді: Іванченка М.М.
суддів: Шиманського В.Й., Желепи О.В.
при секретарі: Перетятько А.К.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4
на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року,-
Позивач звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «РайфайзенБанк Аваль», в якому просила зобов'язати відповідача здійснити перерахунок всіх платежів та банківських операцій, що були проведені між сторонами кредитного договору № 014/7137/74/25791 від 27 січня 2006 року та провести в національну валюту України - гривню та стягнути суми.
В обґрунтування вимог представник зазначив, що відповідачем порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», а саме зазначає, що при укладенні кредитного договору позивача введено в оману, щодо валюти кредиту, порядку погашення заборгованості за кредитним договором не надано повну та достовірну інформацію. Позивач нібито отримав кредитні кошти в доларах США та конвертував їх в національну валюту - гривню. Вказував, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Також з зустрічним позовом до суду звернулось ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» яке просило стягнути з ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 505 928 грн. 45 к. та судові витрати.
В обґрунтування вимог вказує, що 27 січня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/7137/74/25791 про надання кредиту терміном до 27 січня 2016 року на суму 67 019,00 доларів США зі сплатою 15% річних. 30 січня 2007року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору, згідно якої погодили змінити дату здійснення щомісячних обов'язкових платежів, а саме 15 числа кожного місяця та погоджено новий графік погашення. Банк свої зобов'язання виконав, кредит надав, але відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість тому банк змушений був звернутись із вказаним зустрічним позовом.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ «РайффайзенБанк Аваль» про зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено. Зустрічний позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором № 014/7137/74/25791 від 27 січня 2006 року в сумі 24 036,63 доларів США, що еквівалентно 505 928 грн. 45к. та суму судового збору у розмірі 7588 грн. 93 к.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі, а у задоволенні зустрічних вимог відмовити в повному обсязі.
У поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для розгляду справи. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок експертного економічного дослідження №8229 від 23 квітня 2015 року. Також вважає необґрунтованим висновок суду про те, що договір позики є укладеним з моменту його підписання, оскільки договір є укладеним з моменту передачі грошей.
Крім того зазначає, що розгляд зустрічної позовної заяви ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» разом з первісним позовом ОСОБА_4 є недоцільним, оскільки за умови задоволення позовних вимог ОСОБА_4 відповідач мав би провести перерахунок всіх платежів, а тому заборгованість мала би бути встановленою лише після виконання рішення.
Представник позивача в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Тому відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 січня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/7137/74/25791 про надання кредиту терміном до 27 січня 2016 року на суму 67 019,00 доларів США зі сплатою 15,0% річних.
Також відповідно до додатку №1 сторони узгодили платіжний календар відповідно до якого встановлено графік погашення суми заборгованості по кредитному договору.
30 січня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного кредитного договору, згідно якої сторони погодили зміни на здійснення щомісячних обов'язкових платежів, а саме 15 числа кожного місяця та погоджено новий графік погашення.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що обставини, на які посилаються позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 014/7137/74/25791 від 27 січня 2006 року кредитор, на положеннях та умовах цього договору, надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 67019 доларів США.
Пунктом 3.1 кредитного договору № 014/7137/74/25791 від 27 січня 2006 року кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпечення, строковості, повернення та платі за користування.
Надання кредиту, в залежності від обраної програми кредитування, може здійснюватись на розсуд кредитора, а саме на поточний рахунок позичальника; шляхом оплати за письмовою заявою позичальника наданих останнім платіжних документів (п. 3.2 кредитного договору № 014/7137/74/25791 від 27 січня 2006 року).
У відповідності до п. 4.1 вказаного договору кредитор зобов'язується на умовах договору відкрити позичальнику рахунок №2213.7.1368 та надати позичальнику кредитні кошти, за умови надання позичальником повернення кредиту, зазначеного п.3.5 даного договору.
Як вбачається з матеріалів справи 27 січня 2006 року позичальнику відкрито позичковий рахунок №2213.7.1368 з якого кошти переведено на поточний рахунок позичальника, які в подальшому були зняті позивачем.
Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції про здійснення валютно-обмінної операції від 27 січня 2006 року ОСОБА_4 здійснила валютоно-обмінну операцію на суму 66624 доларів та перерахувала кошти у сумі 328450 грн. за нерухомість за договором доручення №131/2-2 від 08 серпня 2005 року.
Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи виписки по рахунку ОСОБА_4
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З огляду на викладене колегія суддів вважає необґрунтованими позовні вимоги позивача, оскільки, як вбачається з матеріалів справи позивач при підписанні спірного кредитного договору погодилась з його умовами. Договір підписаний обома сторонами, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договорів не висловлювали, підпис ОСОБА_4 на договорі свідчить про її згоду на укладення кредитного договору саме на тих умовах, які зазначені в договорі, крім того позивач певний час вносила кошти на виконання умов спірного договору, що свідчить про те, що вона кредитний договір визнавала.
Колегія суддів вважає, що не заслуговує на увагу посилання апелянта, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок експертного економічного дослідження №8229 від 23 квітня 2015 року з огляду на те, що у відповідності до ч.3 ст.212 ЦПК України суд має оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Крім того у судовому засіданні стороною позивача не було заявлено клопотання про призначення судової економічної експертизи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог ПАТ«Райфайзен Банк Аваль» з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі змісту ст.1049 ЦК України вбачається, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно ст. 549 ЦПK України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, що ПАТ«Райфайзен Банк Аваль» виконало взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 014/7137/74/25791 від 27 січня 2006 року та надав кредитні кошти.
Проте ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконала в повній мірі у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 505 928,45 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі - 216 561грн. 21 к.; відсотків за користування кредитом у сумі - 13 586,00 грн. та пені у розмірі 275 781 грн. 24 к.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ«Райфайзен Банк Аваль» суми заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 лютого 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий
Судді: