АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВA
11 квітня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12015100040011514 за апеляційною скаргою, поданою прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_5 , на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2015 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, працюючого автослюсарем на ринку «Перова», проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.309 КК України,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
Від прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 міста Києва ОСОБА_5 надійшла апеляційна скарга, в якій він просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2015 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2015 ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України як особу, яка добровільно звернулась до лікувального закладу та пройшла курс лікування від наркоманії та закрито стосовно нього кримінальне провадження за ч.1 ст.309 КК України.
Не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_6 юридичну кваліфікацію дій останнього, прокурор вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною і такою, що підлягає скасуванню в частинні неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, прокурор вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано застосовано ч.4 ст.309 КК України. Зокрема, апелянт посилається на те, що при постановлені ухвали щодо ОСОБА_6 судом не в повному обсязі надано правову оцінку ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, характеру підвищеної суспільної небезпечності і обставинам вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, та поверхнево з'ясовано обставини, що стали підставою для застосування судом положень ч. 4 ст. 309 КК України.
Крім того, в апеляційній скарзі зазначається, що судом не встановлено достатніх даних щодо того, чи страждав ОСОБА_6 на наркоманію і потребував лікування від неї, чи дійсно звертався до лікарняного закладу і розпочав лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставив за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитися у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Також на думку прокурора судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_6 на шлях виправлення не став, продовжив злочинну діяльність та раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів. Як вбачається з довідки про проходження курсу лікування ОСОБА_6 останній звернувся до лікувального закладу після його затримання співробітниками міліції за вчинення незаконного зберігання наркотичного засобу ? канабісу. Враховуючи викладене, державне обвинувачення приходить до висновку, що ОСОБА_6 звернувся до лікувального закладу з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а не з метою лікування від наркотичної залежності. Крім, того враховуючи те, що ОСОБА_6 звернувся до лікувального закладу після затримання та відкриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України тому в його діях відсутній такий обов'язковий елемент звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України як добровільність. Крім того, особа вже вчиняла злочин у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, зверталася до лікувального закладу, у зв'язку з чим її було звільнено від кримінальної відповідальності. Вищенаведене свідчить про стійку антисоціальну спрямованість останнього та систематичний характер вчинення ним кримінальних правопорушень.
Апеляцій, заперечень та доповнень від інших учасників кримінального провадження не надходило.
Заслухавши суддю доповідача щодо змісту оскарженої ухвали та виклад основних доводів апеляційної скарги, пояснення і доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу щодо оскарження ухвали суду першої інстанції та просив її задовольнити, пояснення обвинуваченого та думку його захисника, які заперечили проти наявної апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження в цій частині та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.1 ст.309 КК України учасниками кримінального провадження не оспорюються, а тому відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, апеляційною інстанцією не перевіряються.
Так, ч.4 ст.309 КК України, передбачає спеціальні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті, у випадку, якщо особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії. Тобто, дана норма передбачає 2 обов'язкові елементи, за яких особу можливо звільнити від кримінальності відповідальності за ч.1 ст.309 КК України: добровільність звернення до лікувального закладу та початок її лікування від наркоманії.
Так, зі змісту оскаржуваної ухвали слідує, що дане рішення постановлено у відповідності до вимог п.14 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005, в якій зазначено, що ухвала судді (суду)про звільнення особи від кримінальної відповідальності має бути вмотивованою.
Між тим, абз.3 п.23 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» № 4 від 26.04.2002 передбачено, що вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави, суду необхідно з'ясовувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Судом першої інстанції при прийнятті рішення про звільнення обвинувачуваного від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України , в ухвалі суду від 23.09.2015 зазначено умови та підстави, з урахуванням яких суд вирішив звільнити особу від кримінальної відповідальності, а саме вказано на наявність довідки № 14 від 17.08.2015 Київської місцевої наркологічної клініки лікарні «Соціотерапія» про добровільне звернення та проходження курсу лікування від наркологічної залежності в період з 04.08.2015 по 17.08.2015 з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів». Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що в судовому засіданні не було встановлено даних про те, що ОСОБА_6 до лікувального закладу звернувся не добровільно і ставив при цьому за мету ухилитися в таких спосіб від кримінальної відповідальності.
Також колегія суддів звертає увагу, що особою, хворою на наркоманію, визнається така особа, яка страждає на психічний розлад, що характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від наркотичного засобу чи психотропної речовини, і якій за результатами медичного обстеження, встановлено діагноз «наркоманія» (ст.1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15.02.1995 за 62/95-ВР). Під наркоманією у цьому Законі розуміють психічний розлад, зумовлений залежністю від наркотичного засобу або психотропної речовини внаслідок зловживання цим засобом або цією речовиною. Отже, твердження прокурора щодо проходження курсу лікування обвинуваченим після його затримання за вчинення дій, передбачених ч.1 ст.309 КК України ? незаконне зберігання наркотичного засобу канабісу, а в медичній довідці № 14 від 17.08.2015 Київської місцевої наркологічної клініки лікарні «Соціотерапія» йде мова про вживання опіоїдів, не є обґрунтованим, оскільки ОСОБА_6 пройшов курс лікування від вживання наркотичних засобів в цілому, а не конкретного виду.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що судом першої інстанції довідка № 14 від 17.08.2015 Київської місцевої наркологічної клініки лікарні «Соціотерапія» про добровільне звернення та проходження курсу лікування від наркологічної залежності в період з 04.08.2015 по 17.08.2015 з діагнозом «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів» визнана належним та допустимим доказом, беручи до уваги, що в суді першої інстанції не було встановлено даних про те, що обвинувачений до лікувального закладу звернувся не добровільно і ставив при цьому за мету ухилитися в таких спосіб від кримінальної відповідальності, доводи прокурора про неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню не знаходять свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2015, яка є законною і обґрунтованою, винесеною у відповідності до вимог кримінального закону України в частині застосування ч.4 ст.309 КК України та з урахуванням положень КПК України.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Дніпровського району міста Києва ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2015 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23.09.2015, якою ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч.4 ст.309 КК України як особу, яка добровільно звернулась до лікувального закладу та пройшла курс лікування від наркоманії та закрито стосовно нього кримінальне провадження за ч.1 ст.309 КК України, ? залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга на дану ухвалу може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою в той самий строк з часу отримання ним копії ухвали.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/796/2037/2015
Категорія: ч.1 ст.309 КК України
Головуючий у суді першої інстанції - ОСОБА_9
Доповідач - ОСОБА_1