79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"14" квітня 2016 р. Справа № 2/34/5022-488/2011
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Матущака О.І.
суддів Зварич О.В.
ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м.Київ
на ухвалу господарського суду Тернопільської області від 10.02.2016 р. про відмову в поновленні строку на оскарження дій державного виконавця першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції
у справі № 2/34/5022-488/2011
за позовом: дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” м.Київ
до відповідача: відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Тернопільміськгаз” м.Тернопіль
про стягнення 182 668,95 грн. заборгованості та штрафних санкцій
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю №5 від 20.01.2016 р.;
від ДВС: не з'явився;
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 10.02.2016р. (суддя Г.З. Андрушків) відмовлено дочірній компанії "Газ України" національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у задоволенні клопотання про відновлення строку подання скарги на дії державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2011р. ВП №28112514, заявленого у скарзі №31/13-162 від 19.01.2016р. Скаргу дочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» №31/13-162 від 19.01.2016р. на дії державного виконавця першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що скаржником не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску процесуального строку на подання скарги на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління щодо винесення 30.12.2011 р. постанови про закінчення виконавчого провадження №28112514.
Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду, а справу направити для розгляду по суті в місцевий господарський суд. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та не враховано всіх обставин справи.
У доповненнях до апеляційної скарги апелянт зазначає, що постанова про закінчення виконавчого провадження стягувану не надходила, а про існування оскаржуваної постанови стягувач дізнався лише в листопаді 2015р. з телефонної розмови з державним виконавцем, після чого, 25.11.2015 р. в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» оскаржив дії державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ до начальника ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
15.01.2016 р. на адресу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» від органу ДВС надійшов лист за №5318006-34/17 від 03.12.2015 р. (вх. №159/1), яким стягувача повідомлено про те, що виконавче провадження, в т.ч. за №28112514, знищено, після чого стягувач звернувся з даною скаргою до суду і вважає, що оскільки він скористався своїм правом оскарження дій державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, строк оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження №28112514 до суду, пропущений з поважних причин.
Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.
Представником апелянта подано клопотання про розгляд справи без участі представника. Представник відповідача заперечив щодо апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, рішенням господарського суду Тернопільської області від 31.05.2011 р. у справі №2/34/5022-488/2011 за позовом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» до ВАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільміськгаз», позов задоволено. Стягнуто з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Тернопільміськгаз» на користь ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» 157 134, 58 грн. заборгованості; 19 091, 85 грн. втрат від інфляційних процесів; 6 442, 52 грн. річних; 1 827, 00 грн. в повернення сплаченого державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що виданий відповідний наказ від 14.06.2011р.
ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулася в господарський суд Тернопільської області зі скаргою №31/13-162 від 19.01.2016р. на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління, в якій просила визнати причини пропуску строку на оскарження поважними та відновити пропущений процесуальний строк для подачі скарги та визнати неправомірними дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління, які полягають у винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2011р. №28112514 при виконанні наказу господарського суду Тернопільської області від 14.06.2011р. №2/34/5022-488/2011.
Згідно ч. 3 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент на момент прийняття постанови) визначено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Як встановлено місцевим господарським судом, у поданій скаржником скарзі не було зазначено відомостей, про дату отримання компанією постанови від 30.12.2011 р. про закінчення виконавчого провадження №28112514 щодо примусового виконання наказу господарського суду Тернопільської області від 14.06.2011р. № 2/34/5022-488/2011 або про дату, коли йому стало відомо про її існування.
У зв'язку з цим, ухвалою від 28.01.2016 р. суд зобов'язував скаржника надати: письмові документально підтверджені відомості щодо дати отримання постанови про закінчення виконавчого провадження № 28112514 від 30.12.2011 р., винесеної державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби України Тернопільського міського управління юстиції, а також належним чином засвідчену копію самого оскаржуваного документа.
Вказаних вимог ухвали скаржник не виконав, зазначивши, що постанова про закінчення виконавчого провадження №28112514 від 30.12.2011р. на адресу стягувача не надходила.
Разом з цим, як підтверджується матеріалами справи, скаржник звертався з заявою №31/13-4405 від 25.11.2015 р. на дії державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського МУЮ, яка подавалась стягувачем, в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», до начальника Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції, вбачається, що станом на 25.11.2015 р. стягувачу вже було відомо про наявність даного документа.
Однак, скаржник зі скаргою №31/13-162 від 19.01.2016р. на дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, звернувся до господарського суду 20.01.2016р., що підтверджується відтиском штемпеля на поштовому конверті, тобто з пропущенням встановленого ст.. 121-2 ГПК України процесуального строку, додавши клопотання про поновлення строку подання скарги.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на подання скарги скаржник посилається на те, що 25.11.2015р. він звернувся до начальника Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції зі скаргою в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» на дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 30.12.2011р. №28112514. При цьому, тільки 15.01.2016р. на адресу ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» у відповідь на дану скаргу надійшов лист №53180 06-34/17 від 03.12.2015р. начальника Першого відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції про те, що провести перевірку виконавчих проваджень, зокрема ВП №28112514 не можливо, оскільки документи за 2003-2011 роки підлягають знищенню, тоді як мав би за результатами розгляду скарги у десятиденний строк з дня її надходження винести постанову про її задоволення чи відмову. І відповідно з врахуванням викладеного вважає, що оскільки він скористався правом на оскарження дій державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, а також позицію Європейського суду про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, то строк оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження № 28112514 від 30.12.2011р. пропущено з поважних причин.
При прийнятті постанови судова колегія виходила з такого.
Згідно ст. 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги. За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.
Встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121-2 ГПК судом без виклику сторін виноситься ухвала. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає
повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання.
При цьому у вирішенні питання про відновлення пропущеного строку подання скарги на бездіяльність органу Державної виконавчої служби у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення, поданої більш як через десять днів після закінчення визначеного законом строку здійснення виконавчого провадження, господарський суд має, як правило, виходити з неможливості такого відновлення. Наведене ґрунтується на тому, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження та не отримав у визначений законом строк задоволення своїх
вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він з матеріалами виконавчого провадження (Вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму №9 від 17.10.2012 р «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).
Відтак. згідно ч. 1 ст. 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Необхідно зазначити, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що станом на день звернення із скаргою на дії державного виконавця до начальника органу ДВС, якому підпорядкований державний виконавець, тобто, 25.11.2015р., скаржник був обізнаний з оскаржуваною постановою, про що не заперечував в судовому засіданні уповноважений представник ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України», проте своїм правом на звернення до суду у встановлені процесуальним законодавством строки не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Тобто, суд першої інстанції правомірно зазначив, що вказана норма законодавства містить диспозитивність щодо реалізації права особи на оскарження дій та рішень органів державної виконавчої служби. Законодавець надав можливість сторонам виконавчого провадження два шляхи оскарження дій посадових осіб державної виконавчої служби.
Одночасно, необхідно зазначити, що відповідно до ст. п.1 ст.31 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла в момент винесення оскаржуваної постанови), копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Виходячи з вищевикладеного, державний виконавець зобов'язаний надіслати боржнику рекомендованою кореспонденцією лише постанову про відкриття виконавчого провадження, всі інші документи надсилаються простою поштою.
Тобто, в даному випадку суд не вправі вимагати у державного виконавця докази надіслання постанови про закриття виконавчого провадження в адресу стягувача, скільки такий процесуальний документ не повинен був бути надісланий рекомендованою кореспонденцією.
Колегія суддів також наголошує таке.
Відповідно до ст. 12 вищевказаного Закону, сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стягувач мав право ознайомитися з відповідними документами виконавчого провадження, зробити з них копії, однак, всупереч зазначеній нормі Закону, заявник вказаним правом не скористався та не подав вчасно скаргу на дії державного виконавця.
Львівський апеляційний господарський суд особливу увагу звертає на таке.
Згідно п. 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 р. у справі «Справа «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «ОСОБА_3 проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 р., та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003 р.). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
З огляду на вищевикладене, а також те, що скаржник не скористався своїм правом на звернення до суду у строки встановлені процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи скаржника щодо поважності причин пропуску строку для подання скарги на дії ДВС є необґрунтованими.
Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що ухвала прийнята із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для її зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106, 112-2 ГПК України, -
Львівський апеляційний господарський суд
1. Ухвалу господарського суду Тернопільської області від 10.02.2016 р. у справі
№2/34/5022-488/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати в господарський суд Тернопільської області.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 19.04.2016 р.
Головуючий-суддя Матущак О.І.
Судді Зварич О.В.
ОСОБА_1